Християнський погляд на похоронні звичаї

РАПТОВА, несподівана смерть дорогої людини — це особлива трагедія. Вона завдає шоку, після якого настає нестримний емоційний біль. Коли бачиш, як дорога людина заснула смертним сном після довготривалої і болісної хвороби, усе сприймається трохи по-іншому, але сум та відчуття важкої втрати залишається.

Незалежно від обставин смерті дорогої людини, осиротілому потрібна підтримка й потіха. Осиротілому християнинові, можливо, також доводиться протистояти переслідуванню від тих, хто наполягає на тому, щоб дотримуватися небіблійних похоронних звичаїв. Це загальноприйняте в багатьох африканських країнах, а також у декотрих інших частинах землі.

Що допоможе осиротілому християнинові уникати небіблійних похоронних звичаїв? Як співвіруючі можуть подати руку допомоги в часи випробування? Відповіді на ці запитання стосуються всіх, хто хоче подобатись Єгові, бо «чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем полягає в тому, щоб піклуватися сиротами і вдовами в їхніх скорботах та берегти себе від осквернення світом» (Якова 1:27, Дерк.).

Зв’язані віруванням

Спільний чинник, який зв’язує багато похоронних звичаїв,— це вірування, що померлі живуть у невидимій країні предків. Щоб замирити їх, багато зажурених вважають обов’язком виконувати певні обряди. Або вони бояться, що розсердять сусідів, які думають, що коли не здійснювати обряди, це накличе біду на людей цілої околиці.

Правдиві християни не повинні підкорятися страху перед людиною і брати участь в обрядах, які не подобаються Богові (Приповістей 29:25; Матвія 10:28). Біблія показує, що померлі перебувають у стані несвідомості, бо в ній говориться: «Живі знають, що помруть, а мертві нічогісінько не тямлять, ...бо в могилі, куди ти йдеш, нема вже роботи, ні роздумовання, ні знання, ні мудрості» (Екклезіяста 9:5, 10, Кул.). Тому Бог Єгова застеріг своїх людей у давнину, щоб вони не старалися замиряти померлих або спілкуватися з ними (Повторення Закону 14:1; 18:10—12; Ісаї 8:19, 20). Ці біблійні правди йдуть врозріз із багатьма популярними похоронними звичаями.

А що сказати про «сексуальне очищення»?

У декотрих країнах Центральної Африки від овдовілої людини вимагається мати статеві зносини з близьким родичем покійного. Якщо цього не зробити, вважається, що померлий завдаватиме шкоди цілій родині. Цей ритуал називається «сексуальним очищенням». Але Біблія називає будь-які позашлюбні зносини «розпустою». Оскільки християни повинні ‘утікати від розпусти’, вони мужньо протистоять цьому небіблійному обряду (1 Коринтян 6:18).

Візьміть до уваги приклад вдови, яку звуть Мерсіa. Коли в 1989 році помер її чоловік, родина хотіла, щоб вона виконала ритуал сексуального очищення з одним із родичів. Вона відмовилась, пояснюючи, що цей обряд є проти Божого закону. Відтак, вилаявши її, розчаровані родичі пішли геть. Через місяць вони розграбували її дім, знявши з даху жерсть. «Твої співвіруючі можуть попіклуватися про тебе»,— сказали вони.

Брати зі збору заспокоїли Мерсі й навіть побудували для неї новий дім. Це настільки вразило сусідів, що декотрі вирішили взяти участь у будівництві, а дружина католицького провідника перша принесла дерен для даху. Непохитна поведінка Мерсі підбадьорила її дітей. Відтоді вже четверо з них присвятилися Єгові й недавно один з них відвідав Школу службового вдосконалення.

Через обряд сексуального очищення декотрі християни примирилися з тим, щоб їх одружили з невіруючим. Наприклад, один удівець, якому було за 70 років, спішно одружився з молодою дівчиною, родичкою його покійної дружини. Цим він міг засвідчити, що виконав обряд сексуального очищення. А втім, таке розв’язання суперечить біблійній пораді, щоб християни одружувалися «тільки в Господі» (1 Коринтян 7:39).

Обряд пильнування над небіжчиком

У багатьох країнах у домі померлого збираються плакальники й пильнують біля труни цілу ніч. Таке пильнування нерідко пов’язане з частуванням і гучною музикою. Вважається, що це замирить померлих і захистить решту родини від чарів. Можуть виголошуватися лестиві промови, аби здобути прихильність небіжчика. У перервах між промовами плакальники співають релігійні пісні. Це може продовжуватися до світанкуb.

Правдивий християнин не бере участі в цих обрядах пильнування над небіжчиком, бо Біблія показує, що померлі не в стані допомагати або шкодити живим (Буття 3:19; Псалом 146:3, 4; Івана 11:11—14). Святе Письмо засуджує спіритизм (Об’явлення 9:21; 22:15). Проте християнській вдові, можливо, важко перешкодити іншим впроваджувати спіритичні ритуали. Ці люди можуть наполягати на обряді пильнування над небіжчиком в її домі. Що можуть зробити співвіруючі, аби допомогти осиротілим християнам, перед якими постає ця додаткова трудність?

Старійшини збору часто в стані підкріпити зажурену християнську сім’ю тим, що розмовляють з родичами й сусідами. Після таких розмов ці особи можуть мирно вийти з дому й повернутися наступного дня на похорон. А що коли хтось починає задиратися? Подальші спроби переконувати можуть призвести до застосування сили. «Раб Господній не повинен сваритись, але бути... до лиха терплячим» (2 Тимофія 2:24). Тому, якщо родичі, які не бажають співпрацювати, агресивно переймають контроль, християнська вдова та її діти, можливо, так і не перешкодять цьому. Але вони не братимуть участі в жодних обрядах фальшивої релігії, які відбуваються в їхньому домі, бо вони слухаються біблійного наказу: «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними» (2 Коринтян 6:14).

Цей принцип також стосується й самого похорону. Свідки Єгови не беруть участі в співах, молитвах або обрядах, які виконує служитель фальшивої релігії. Якщо християни, котрі є близькими родичами, вважають за необхідне бути присутніми під час такої служби, вони не братимуть у ній участі (2 Коринтян 6:17; Об’явлення 18:4).

Гідний похорон

На похоронах, які проводять Свідки Єгови, немає обрядів, щоб замиряти померлих. Біблійну промову виголошують у Залі Царства, похоронному залі, вдома у померлого або на цвинтарі. Мета промови — потішити зажурених, пояснюючи, що́ Біблія говорить про смерть і надію на воскресіння (Івана 11:25; Римлян 5:12; 2 Петра 3:13). Можна заспівати пісню, яка ґрунтується на словах зі Святого Письма, і закінчити похорон розрадливою молитвою.

Недавно відбувся саме такий похорон однієї жінки-Свідка Єгови, молодшої сестри президента Південно-Африканської Республіки Нельсона Мандели. Після похорону президент щиро подякував промовцеві. Також були присутніми багато сановників і офіційних осіб. «Це найбільш гідний похорон, який я бачила»,— сказала представник кабінету міністрів.

Чи прийнятно носити траур?

Свідки Єгови сумують через смерть близьких. Так само як Ісус, вони можуть плакати (Івана 11:35, 36). Але вони не вважають за необхідне прилюдно виявляти свою жалобу якимось зовнішнім виглядом. (Порівняйте Матвія 6:16—18). У багатьох країнах від удів вимагається носити особливий траурний одяг, щоб замиряти померлих. Такий одяг слід носити декілька місяців після похорону або навіть цілий рік, а його зняття є нагодою ще для одної гостини.

Коли не виявляють ознак жалоби, це вважається образою небіжчика. З цієї причини в декотрих районах Свазіленду вожді племен проганяють Свідків Єгови з їхніх же домів та земель. А втім, такими вірними християнами завжди піклуються їхні духовні брати, які живуть в інших районах.

Верховний суд Свазіленду виніс рішення на користь Свідків Єгови, стверджуючи, що їх потрібно повернути до їхніх домівок і земель. В іншому випадку християнській удові дозволили залишатися у своєму домі після того, як був представлений лист та касетний запис, у котрих її чоловік перед смертю чітко заявив, що його дружина не повинна носити жалоби. Отже, вона змогла довести, що насправді шанує свого чоловіка.

Важливо, щоб людина ще до смерті виразно виклала вказівки стосовно проведення похорону, зокрема в місцевостях, де узвичаєні небіблійні обряди. Візьміть до уваги приклад Віктора, мешканця Камеруну. Він склав письмову програму свого похорону. В його родині було багато впливових людей, що мали закоренілі традиції стосовно померлих, включаючи поклоніння людському черепу. Оскільки Віктор був шановним членом родини, він знав, що саме це захочуть робити з його черепом. Тому він дав чіткі вказівки щодо того, як Свідки Єгови повинні провести його похорон. Це полегшило ситуацію його овдовілої дружини й дітей, а в тій місцевості було дане гарне свідчення.

Не наслідуйте небіблійних звичаїв

Декотрим з тих, хто має біблійне знання, боязко виділятися серед інших. Аби уникати переслідування, вони намагаються догоджати своїм сусідам, створюючи вигляд, що дотримуються традиційного пильнування над небіжчиком. Хоча відвідувати осиротілу особу, щоб особисто потішити її, є похвальним, при цьому не вимагається щоночі до самого похорону виконувати вдома померлого похоронну службу. Це може доводити до спотикання спостерігачів, бо у них може виникнути враження, нібито учасники насправді не вірять словам Біблії про стан мертвих (1 Коринтян 10:32).

Біблія спонукає християн поставити поклоніння Богові на першому місці в житті й мудро використовувати свій час (Матвія 6:33; Ефесян 5:15, 16, Кул.). Однак у декотрих місцевостях через похорон на один-два тижні зупиняється зборова діяльність. Це буває не тільки в Африці. Про один похорон у Південній Америці повідомлялося таке: «На трьох християнських зібраннях була надзвичайно низька відвідуваність. Приблизно десять днів ніхто не займався проповідницьким служінням. Навіть люди поза збором і зацікавлені були вкрай здивовані та розчаровані через те, що декотрі наші брати й сестри беруть у цьому участь».

У декотрих околицях сім’ї покійного запрошують після похорону кількох близьких друзів додому, щоб почастувати їх. Але в багатьох частинах Африки сотні присутніх на похороні сходяться до дому покійного й вичікують частування, під час якого нерідко приносяться тваринні жертви. Декотрі з тих, хто спілкується з християнським збором, наслідують цей звичай, створюючи вигляд, нібито вони проводять традиційне частування, щоб замиряти померлого.

Похоронні церемонії, які проводять Свідки Єгови, не накладають важкого фінансового тягаря на близьких покійного. Отже, присутнім немає потреби збирати гроші, щоб покрити витрати на помпезний похорон. Якщо убога вдова не може покрити необхідних витрат, члени збору, поза всяким сумнівом, охоче допоможуть їй. Якщо така допомога недоцільна, старійшини можуть вжити заходів, аби підтримати матеріально тих, хто справді потребує допомоги (1 Тимофія 5:3, 4).

Похоронні звичаї не завжди суперечать біблійним принципам. Але коли вони суперечать, християни сповнені рішучості поводитись так, як говориться у Святому Письміc (Дії 5:29). Хоча це може створювати додаткові клопоти, багато Божих слуг у стані засвідчити, що вони успішно знесли такі випробування. Їм це вдалося завдяки силі від Єгови, ‘Бога потіхи всілякої’, і сердечній допомозі співвіруючих, які потішають їх в усякій скорботі (2 Коринтян 1:3, 4).

[Примітки]

[Рамка на сторінці 23]

Поблагословлені за тверду позицію

Сібонґілі — відважна християнська вдова, яка живе у Свазіленді. Після недавньої смерті її чоловіка, вона відмовилась наслідувати звичаї, які, за думкою багатьох, замиряють померлих. Наприклад, вона не поголила голови (Повторення Закону 14:1). Вісім членів родини через це дуже роздратувалися й насильно поголили їй голову. Вони також не давали Свідкам Єгови приходити до Сібонґілі додому, щоб потішити її. А втім, інші особи, зацікавлені звісткою про Царство з радістю відвідували її та передавали листи підбадьорення від старійшин. У день, коли від Сібонґілі вимагалося вдягнути особливий траурний одяг, сталося несподіване. Один впливовий член родини скликав збори, щоб обговорити її відмову дотримуватися традиційних траурних звичаїв.

Сібонґілі повідомляє: «Вони запитали, чи мої релігійні переконання дозволяють мені виявляти жалобу, носячи чорну траурну сукню. Після того як я пояснила свою позицію, вони сказали, що не будуть змушувати мене. На моє здивування, всі вони попросили пробачення за грубе поводження й за те, що проти моєї волі поголили мені голову. Усі вони просили, аби я простила їм». Пізніше рідна сестра Сібонґілі висловила своє переконання, що Свідки Єгови сповідують правдиву релігію, і вона попросила, аби з нею проводили біблійне вивчення.

Ось іще один приклад: чоловікові на ім’я Бенджамін, який живе в Південній Африці, було 29 років, коли він дізнався про наглу смерть свого батька. Того часу Бенджамін був єдиним Свідком у родині. Під час похоронної служби всі повинні були пройти повз могилу один за одним і кинути пригорщу землі на трунуd. Після похорону всі найближчі родичі поголили голови. Оскільки Бенджамін не брав участі в цих ритуалах, сусіди й родина провіщали, що дух померлого батька покарає його.

«Через те що я покладаю надію на Єгову, зі мною нічого не сталося»,— говорить Бенджамін. Родина звернула увагу на те, що з ним усе гаразд. З часом декілька з них почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови й охрестилися на символ свого присвячення Богові. А що ж Бенджамін? Він взявся за повночасну проповідницьку працю. Останніх кілька років він має чудовий привілей служити роз’їзним наглядачем для зборів Свідків Єгови.

[Примітка]