Любов до ‘одновірних’
ПРАВДИВИХ християн об’єднують узи, подібні до сімейних. Ще в першому сторіччі нашої ери вони почали називати себе ‘братами’ й ‘сестрами’ (Марка 3:31—35; Филимона 1, 2). І це не просто слова; в них вкладені почуття, які мають одне до одного Божі поклонники. (Порівняйте 1 Івана 4:7, 8). Ісус сказав: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:35).
Така любов була особливо очевидною в липні 1997 року в Чилі, коли країна постраждала через затяжну засуху, на зміну якій прийшли заливні дощі й повінь. Багато людей несподівано залишилось без харчів, одягу та інших речей. Коли стаються такі нещастя, Свідки Єгови намагаються дотримуватись Павлової вказівки до галатів: «Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Галатів 6:10).
Отже, Свідки Єгови негайно вжили заходів, аби відгукнутися на нещастя. Для цього вони зібрали, посортували, спакували й відправили в район стихійного лиха продукти харчування, одяг тощо. Діти навіть жертвували іграшки! Одна сестра була дуже вражена, коли побачила Зал Царства повний пожертвуваних речей. «У мене відняло дар мови, я не знала, сміятися мені чи плакати,— говорить вона.— Усі ті речі були саме тим, що потрібно».
Через деякий час частина місцевості, котра і так уже постраждала внаслідок повені, опинилася в радіусі дії несподіваного землетрусу. Багато домів перетворилося на груди каміння. Аби порадити з ситуацією, були скликані додаткові комітети з надання допомоги. Підключилися також Регіональні будівельні комітети, що зазвичай займаються питаннями будівництва об’єктів для проведення зібрань Свідків Єгови. Які були результати? Тим, хто втратив житло, пожертвували спроектовані й побудовані братами скромні будинки. Хоч вони й не були вишуканими, проте дуже відрізнялись від непофарбованих домів без вікон і підлог, які надали в кредит світські служби з надання допомоги.
Деякі брати, бажаючи допомогти, приїхали здалека. Для того щоб об’їхати місцевість і визначити масштаби заподіяної шкоди, головуючий одного Регіонального будівельного комітету провів у дорозі 2 дні, і це попри той факт, що він прикутий до інвалідного візка. З величезним запалом працював також один незрячий брат: він носив балки тесляреві, котрий розпилював їх до необхідних розмірів. А певний глухий брат збирав балки та відносив за призначенням.
Допомога, надана братами, справила велике враження на багатьох сторонніх спостерігачів. В одному містечку коло будинку сестри, який власне ремонтували, була припаркована поліцейська машина. Поліцейські були здивовані. Один з них запитав брата: «Що то за робітники? Вони виглядають настільки радісними. І скільки їм платять?» Як пояснив брат, всі робітники — добровольці. Тоді один з офіцерів сказав, що кожного місяця платив своїй церкві десятину, однак відтоді, як стався землетрус, його пастор ані разу його не відвідав! Наступного дня до сестри зателефонував високопоставлений поліцейський, який також спостерігав за робітниками. За його словами, він був настільки вражений ентузіазмом робітників, що ледь стримався, аби до них не приєднатись!
Справді, зусилля, спрямовані на надання допомоги в Чилі, принесли багато радості добровольцям та дали чудове свідчення стороннім спостерігачам.