Чи ви любите життя?
«ДАЙТЕ мені на світло подивитись». Кажуть, що з таким проханням італійський поет Джакомо Леопарді звернувся незадовго до своєї смерті до тих, хто доглядав за ним. Це говорить про його велику прив’язаність до життя, яке символізується світлом.
Прив’язаність до життя є цінним поривом, який спонукує більшість людей уникати небезпек і робити все можливе, щоб жити. Стосовно цього, людина не дуже відрізняється від тварин, котрі також мають сильний інстинкт самозбереження.
Але яке життя насправді варто провадити й любити? Воно не є простим фізіологічним існуванням, що пов’язане з диханням і рухом. Головне задоволення не походить також від погляду — бери від життя все, що можеш. Епікурейська філософія: «Будемо їсти та пити, бо ми взавтра вмремо» — зазвичай не приносить людям задоволення (1 Коринтян 15:32). Хоча людина таки має основні матеріальні потреби, вона також має культурні й соціальні зацікавлення, не говорячи вже про духовні потреби, пов’язані з вірою у Всевишню Істоту. На превеликий жаль, сотні мільйонів людей, якщо не мільярди, тільки існують, з огляду на жалюгідні соціальні та екологічні умови в багатьох територіях земної кулі. Ті, хто в першу чергу ставить лише свої фізичні потреби в їжі, питті, посіданні майна й задоволенні сексуальних бажань, більш-менш провадять життя тварин та майже не отримують радості від нього. Вони, по суті, не використовують більш значущі засоби, які пропонує життя для задоволення розуму й почуттів. Крім того, кожен, хто намагається вдовольняти лише свої егоїстичні бажання, не тільки втрачає найліпше в житті, але й завдає збитків своєму суспільству та не сприяє благу інших.
Підтверджуючи це, один суддя, який має справу з юними правопорушниками, говорить, що «криза цінностей, обожнювання негативних кумирів, успіх завдяки швидкому й легкому збагаченню... підживлює хворобливий дух конкуренції». Наслідком цього є шкідлива для суспільства й згубна для молодих людей поведінка, зокрема, коли вони тягнуться до наркотиків.
Вам відомо, що життя пропонує багато принад: відпустки в гарних місцевостях, цікаві книжки, різні дослідження, приємне товариство й милозвучну музику. Великі й маленькі задоволення ми також отримуємо від інших занять. Люди, які глибоко вірять у Бога, і, зокрема, в Бога Біблії, Єгову, мають ще більше підстав любити життя. Правдива віра — це джерело сили й спокою, які можуть допомагати людям давати собі раду в скрутні часи. Той, хто вірить у правдивого Бога, може з упевненістю сказати: «Господь — мені помічник, і я не злякаюсь нікого» (Євреїв 13:6). Особи, котрі пізнали любов Бога, відчувають, що він любить їх. Вони відповідають на його любов, черпаючи з неї глибоку радість (1 Івана 4:7, 8, 16). Таке активне та саможертовне життя може бути для них справжнім джерелом задоволення. Саме це мав на думці Ісус Христос, кажучи: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35).
На жаль, існує інший бік теперішнього життя. Повсюдне страждання, несправедливість, бідність, хвороби й смерть — це тільки декілька болісних характерних елементів, які роблять життя майже незносним. Багатому, могутньому й мудрому цареві стародавнього ізраїльського народу Соломону не бракувало нічого з того, що може втішати людей. Але щось таки непокоїло його: усвідомлення того, що, помираючи, він має залишити для когось увесь свій «труд», виконаний «з мудрістю, зо знанням та із хистом», які колись здобув (Екклезіяста 2:17—21).
Подібно до Соломона, більшість людей усвідомлює, наскільки коротке життя, яке пролітає занадто швидко. Святе Письмо говорить, що Бог ‘вічність поклав нам у серце’ (Екклезіяста 3:11). Таке відчуття вічності спонукує людину до роздумів про короткочасність життя. У кінцевому підсумку, через брак задовільних відповідей на питання про зміст життя й смерті людину можуть пригноблювати почуття песимізму й нікчемності. Це може засмутити життя.
Чи є відповіді на болючі запитання людей? Чи колись настануть умови, які зроблять життя більш повноцінним і тривалим?