Чи хтось дійсно піклується нами?

‘Сльози утискуваних’ ллються рікою. Їх проливає безліч жертв «утисків» по цілому світі. Часто вони почувають, що «немає для них потішителя»,— що ніхто не піклується ними (Екклезіяста 4:1).

НЕЗВАЖАЮЧИ на ріки сліз, страждання ближніх хвилює не всіх людей. Вони навмисно не помічають болю інших людей, так само, як священик і левит у притчі Ісуса Христа не помічали болю чоловіка, на якого напали розбійники, ограбували і покинули ледве живого на дорозі (Луки 10:30—32). Такі люди не піклуються про інших, поки їм та їхнім сім’ям відносно добре. По суті, вони кажуть: «Мене це не обходить».

Цьому не потрібно дивуватись. Апостол Павло передрік, що останніми днями багато людей будуть «без природної любові» (2 Тимофія 3:1, 2, Бачинський [3:1, 3]). Один коментатор оплакував людську байдужість. «Давня ірландська філософія і традиція піклуватись і ділитись,— сказав він,— замінюється новим законом робити і брати лише для себе». По цілому світі люди роблять і беруть тільки для себе, майже зовсім ігноруючи становище інших.

Потреба, щоб хтось піклувався

Безумовно, люди потребують, щоб ними хтось піклувався. Наприклад, подумайте про одинокого чоловіка в Німеччині, якого «знайшли мертвим у кріслі перед телевізором через п’ять років після його смерті в день Різдва». Про цього «розлученого, одинокого каліку», знедоленого гірким життям, ніхто не згадував аж поки не вичерпався банківський рахунок, з якого знімалася орендна плата за його квартиру. Ніхто насправді не піклувався про нього.

Подумайте також про безпорадних жертв могутніх, пожадливих правителів. В одній місцевості близько 200 000 людей (чверть населення) «загинули від репресій і голоду», коли від них насильно забрали землю. Або згадайте дітей, які стали свідками неймовірного варварства. В одному повідомленні зазначалось: «Вражає кількість дітей, котрі в [одній країні] стали наочними свідками таких звірств, як убивства, побої, зґвалтування,— злочинів, які деколи вчиняли самі підлітки». Легко зрозуміти, чому жертва таких несправедливостей питає зі сльозами на очах: «Чи хтось дійсно піклується мною?»

Згідно зі звітом Організації Об’єднаних Націй, 1,3 мільярда людей у країнах, що розвиваються, мусять жити на менше, ніж один американський долар в день. Вони, мабуть, задумуються, чи хтось цікавиться ними. Те саме стосується біженців, які, згідно з повідомленням в «Айріш таймс», «змушені жити в злиденних таборах, в негостинній країні або повертатися на батьківщину, де все ще бушує війна або етнічний розбрат». У тій же статті пропонувалася страшна вправа: «Закрийте очі, порахуйте до трьох — за цей час померла дитина. Одна з 35 000, що помруть сьогодні від недоїдання чи хвороб, яким можна було запобігти». Не дивно, що багато кричать від болю й гіркоти! (Порівняйте Йова 7:11).

Чи все це існує тому, що так має бути? Чи реалістично сподіватися, що є хтось, хто не тільки піклується про нас, але також має силу припинити страждання й весь той біль, якого зазнали люди?

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 2]

Обкладинка: Reuters/Nikola Solic/Archive Photos

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

A. Boulat/Sipa Press