Чи добре бути безтурботним?

БІЛЬШІСТЬ людей, напевно, думає, що добре, коли тебе вважають безтурботною людиною — розслабленою, спокійною і толерантною. Але існує теж другий бік безтурботності. Біблія каже: «Безтурботність дурнів губить їх» (Приповістей 1:32, Хом.). Як це розуміти?

Ось як з єврейського оригіналу це слово передають інші переклади Біблії: «безпечність» (Огієнко), «байдужність» (Куліш). Тому безтурботність у цьому значенні поєднана з ледарством і недбалістю, а отже, з безглуздістю і дурістю.

У першому сторіччі християни в Лаодикійському зборі зовсім не переймалися своєю духовною вбогістю. Вони самовдоволено та зарозуміло чванились: «Не потребую нічого». Ісус Христос указав на неправильність такого мислення і заохотив їх відновити свою християнську запопадливість (Об’явлення 3:14—19).

Безтурботне самовдоволення було характерною рисою також людей за часів Ноя. Ті люди цілком віддалися буденним справам життя: як сказав Ісус, вони «їли й пили, женилися й заміж виходили... і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав». Тоді Ісус додав: «Так буде і прихід Сина Людського» (Матвія 24:37—39).

Сповнені біблійні пророцтва вказують на те, що ми живемо в час, коли вже відбувся «прихід Сина Людського», Ісуса Христа. Тож ніколи не ставаймо самовдоволені, байдужі та безпечні,— одним словом, безтурботні в негативному значенні цього слова (Луки 21:29—36).