Ми всі потребуємо похвали

МАЛЕНЬКА дівчинка була задоволена. Того дня, на відміну від інших днів, вона дуже добре поводилася. Однак увечері, коли мати вже поклала дівчинку спати, з дитячого ліжечка почувся плач. На запитання: «Що сталося?» — дівчинка в сльозах відповіла: «Хіба я сьогодні не була чемною?»

Те запитання боляче вразило матір. Вона завжди робила дочці зауваження, коли та заслуговувала цього. А тепер, помітивши, що дочка старалася поводитись добре, не спромоглася хоч трошки похвалити її.

Не тільки дітям необхідно похвали і підбадьорення. Ми всі потребуємо їх не менше, ніж поради і зауваження.

Як ми почуваємось, коли нас сердечно хвалять? Чи ж це не зігріває серце і чи не поліпшує настрій? Мабуть, стає приємно, що на нас звернули увагу, що ми потрібні. Похвала запевнює: ми зробили щось, варте зусиль, і спонукує далі старатися. Не дивно, що щира похвала нерідко приваблює нас до особи, яка знаходить час для підбадьорливого слова (Приповістей 15:23).

Ісус Христос розумів, що потрібно хвалити інших. У притчі про таланти пан (який представляє самого Ісуса) сердечно хвалить обох вірних рабів, кажучи кожному: «Молодець! Ти добрий і вірний слуга!» Як приємно! Хоча ті слуги мали різні здібності і досягли різних успіхів, вони одержали однакову похвалу (Матвія 25:19—23, СМ).

Тож пам’ятаймо матір дівчинки, згаданої на початку. Щоб похвалити людину, не чекаймо, коли вона розплачеться. Натомість шукаймо нагод похвалити. Безсумнівно, існують поважні причини щиро хвалити інших при кожній нагоді.