Надія для тих, хто в розпачі. Конгрес у таборі біженців
КАКУМСЬКИЙ табір біженців розмістився на півночі Кенії поблизу кордону з Суданом. У цьому таборі живе понад 86 000 осіб. Земля тут випалена сонцем, удень температура сягає 50 градусів вище нуля. Часто між біженцями спалахують сутички. Для багатьох табір став долиною розпачу. Але деякі біженці все-таки мають надію на ліпше майбутнє.
Серед біженців є кілька Свідків Єгови, які завзято сповіщають добру новину про Царство. Вони належать до маленького збору в місті Лодварі, що за 120 кілометрів на південь від табору. А до найближчого від Лодвара збору їхати вісім годин.
Оскільки біженцям не дозволяють вільно залишати табір, багатьох людей позбавлено можливості бувати на конгресах Свідків Єгови. Тому спеціальний одноденний конгрес організували в самому таборі.
На північ
Для допомоги у проведенні конгресу 15 вісників з містечка Елдорет, що за 480 кілометрів на південь від табору, зголосилися здійснити вкрай виснажливу подорож на посушливу північ. Один чоловік, який вивчає Біблію, запропонував для поїздки свій мікроавтобус і дав водія. Усі щиро хотіли підбадьорити братів у таборі.
Прохолодного ранку вісники вирушили у подорож із західнокенійського нагір’я. Вибоїста дорога звивалася вгору через сільськогосподарські угіддя та ліси і вела у розпечену пустелю, де росте лише низький чагарник. На цій бідній рослинністю землі пасуться отари кіз і стада верблюдів. Уздовж дороги ідуть члени місцевого племені в традиційному одязі. Чимало з них мають ціпки й луки зі стрілами. Вісники їхали вже 11 годин і нарешті прибули в Лодвар, де нещадно палить сонце і скрізь стоїть курява. Тут живе близько 20 000 осіб. Місцеві Свідки тепло прийняли своїх гостей і дали їм можливість відпочити, щоб вони приготувалися до насичених вихідних.
Зранку гості поїхали оглянути цікаві місця. Неможливо було не побувати на найбільшому в Кенії озері Туркана. Воно на багато кілометрів оточене бушем. І водиться тут найбільша у світі кількість крокодилів. Нечисленне населення, яке живе по берегах озера, утримує себе, ловлячи рибу в його солонуватих водах. Увечері гості пішли на Школу теократичного служіння і службове зібрання місцевого збору. Зібрання проходять тут у чудовому Залі Царства, який було збудовано 2003 року в рамках будівельної програми для країн з обмеженими ресурсами, яку здійснюють Свідки Єгови.
Спеціальний одноденний конгрес
Конгрес запланували провести в неділю. Членам лодварського збору та гостям дозволили увійти в табір о восьмій годині ранку. Свідки вирушили в дорогу рано-вранці. У напрямку кордону з Суданом дорога звивалася серед пустищ. Над шляхом височіли шпилясті гори. Аж ось виринуло село Какума. Тут ішов дощ і ґрунтову дорогу, що вела в табір, місцями залило водою. Більшість будиночків тут зроблені з глини, вкриті вони жерстю або брезентом. Біженцям з Ефіопії, Сомалі і Судану та інших країн виділено окремі ділянки. Мешканці табору з радістю прийняли прибулих гостей.
Конгрес проходив у навчальному центрі. Малюнки на стінах розповідали про жахливе життя біженців, але дух, який панував цього дня у залі, свідчив про надію на ліпше майбутнє. Кожна промова звучала англійською мовою і суахілі. Деякі промовці, що вільно володіли обома мовами, навіть самі себе перекладали. З першою промовою «Досліджуйте своє символічне серце» виступив брат-біженець із Судану. Інші пункти програми підготували старійшини, що спеціально приїхали на конгрес.
Особливою подією кожного конгресу є хрещення. Після закінчення спеціальної промови встав єдиний кандидат до хрещення, і всі погляди були спрямовані на нього. Жілбер втік з рідної країни разом з батьком під час геноциду 1994 року. Спочатку вони думали, що їм буде безпечно в Бурунді, але невдовзі виявилось, що і там на них чатує небезпека. Жілбер втік у Заїр, потім у Танзанію, ховаючись іноді по лісах, і нарешті потрапив у Кенію. Багато хто не міг стримати сліз, коли промовець привітав Жілбера як нового брата у зборі. На два запитання, які поставив промовець, Жілбер перед 95 присутніми відповів чітко і впевнено: «Ндійо!», що мовою суахілі означає «Так!». Маленький басейн для хрещення викопав сам Жілбер з деякими братами та вкрив його брезентом, який слугував Жілберу дахом. Про силу його бажання охреститись переконливо свідчило те, що цього ж ранку він відро за відром власноруч наповнив басейн водою.
Після обіду в програмі конгресу прозвучали цікаві випадки із незвичайного життя біженців-Свідків. Один брат розповів, як він якось підійшов до чоловіка, що сидів під деревом.
— Скажіть, будь ласка, чи завжди безпечно сидіти під деревом?
— Так, безпечно,— відповів чоловік. Потім додав: — Але тільки не вночі.
Тоді наш брат зачитав йому Михея 4:3, 4: «Буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив». «Бачите,— пояснив брат,— у Божому новому світі сидіти під деревом буде завжди безпечно». Чоловік взяв у брата посібник для вивчення Біблії.
Одна сестра, яка прибула в Какуму, недавно поховала трьох близьких родичів. Ось що вона розповіла про табір: «Тут так важко, але брати зберігають свою міцну віру. Вони живуть у біді, але вони щасливі, що служать Єгові. Вони в мирі з Богом. Мене заохотили зберігати мир і служити Єгові. Мені немає на що жалітися!»
Час, відведений для програми конгресу, непомітно добіг кінця. У кінцевій промові брат сказав, що програму слухали представники восьми країн. Один Свідок зазначив, що цей конгрес слугує доказом єдності і любові між Свідками Єгови у розділеному світі. Це справжнє християнське братство (Івана 13:35).
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 25]
ЗАГУБЛЕНІ СУДАНСЬКІ ХЛОПЧИКИ
Відтоді як 1983 року в Судані почалась громадянська війна, 5 мільйонів осіб втекли з рідних домівок. Серед них було приблизно 26 000 дітей, відірваних від батьків. Тисячі дітей потрапили у табори біженців в Ефіопії, де залишалися близько трьох років. Їх змусили піти звідти, і вони ще рік перетинали Судан, доки не дійшли до північної Кенії. Під час цього страшного переходу діти зазнавали знущань від рук солдатів і бандитів, вмирали від хвороб, їх вбивали дикі звірі. Вижила тільки половина дітей. Вони стали ядром табору в Какумі. Цих дітей організації з надання допомоги біженцям назвали «загубленими суданськими хлопчиками».
Тепер табір у Какумі став притулком для біженців із Судану, Сомалі, Ефіопії та інших країн. Коли сюди прибуває новий біженець, йому дають необхідні матеріали для спорудження будиночка і брезент для даху. Двічі на місяць біженцям видають приблизно по 6 кілограмів борошна, по 1 кілограму бобів, трохи олії і солі. Багато хто з біженців продають дещо з цих продуктів, щоб придбати щось інше.
Деяких загублених хлопчиків повернули в їхні сім’ї або переселили в інші країни. Однак за даними Служби переселення біженців, «ще тисячі [дітей] залишилися жити в цьому какумському таборі, де повно мух і стоїть курява, де діти змушені розшукувати для себе їжу та намагаються хоч якось навчатися».
[Відомості про джерело]
Courtesy Refugees International
[Карта на сторінці 23]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
КЕНІЯ
Табір у Какумі
озеро Туркана
Лодвар
Елдорет
Найробі
[Ілюстрація на сторінці 23]
Умови життя в таборі дуже важкі.
[Ілюстрація на сторінці 23]
У какумському таборі воду розподіляють порціями.
[Ілюстрація на сторінці 23]
Кенійські Свідки вирушили у виснажливу подорож на північ, щоб підбадьорити своїх братів.
[Ілюстрація на сторінці 24]
Місіонер перекладає промову місцевого спеціального піонера.
[Ілюстрація на сторінці 24]
Басейн для хрещення.
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 23]
Роздача води і какумський табір для біженців: Courtesy Refugees International