Надія на Царство — не пуста мрія

У 1948 році я, моя дружина Паула і наша донька почали відвідувати зібрання Свідків Єгови у Бланко-Арріба. Туди й назад ми проходили пішки 40 кілометрів, все ж ніколи не пропускали зібрань. А 3 січня 1949 року ми з Паулою охрестилися.

Через півроку після хрещення мене і ще кількох братів з нашого збору заарештували та вкинули на три місяці до в’язниці. Ми спали на підлозі й лише раз у день їли зелені банани та пили чай. Після звільнення чиновники далі погрожували нам, сподіваючись, що ми перестанемо свідчити. Але, повернувшись додому, ми продовжували відвідувати зібрання та проповідувати. Оскільки за нами постійно стежили, зібрання проводились у приватних помешканнях, на кавових плантаціях чи фермах. Ми ніколи не зустрічались в одному і тому ж самому місці. Наприкінці кожного зібрання брати повідомляли, де відбуватиметься наступне. У ті часи ми проповідували в робочому одязі, без Біблії та публікацій. Все ж з 1949 по 1959 рік я відсидів у семи тюрмах і щоразу мені давали від трьох до шести місяців.

Я мусив завжди виявляти обережність, бо серед переслідувачів були і мої родичі. Часто я ночував у горах чи на фермі, але іноді мене таки знаходили та заарештовували. Якось мене піймали і відправили до в’язниці «Ла Вікторія» у Сьюдад-Трухільйо, де у кожній камері сиділо 50—60 осіб. Нас годували двічі на день: зранку ми їли запарене маїсове борошно, а на обід — невелику порцію рису з бобами. Свідки проповідували іншим в’язням і регулярно проводили зібрання, на яких цитували біблійні вірші з пам’яті та розповідали випадки зі служіння.

Під час останнього арешту солдат бив мене прикладом гвинтівки по голові й ребрах. Хоча я й донині страждаю від наслідків тих побоїв та знущань, випробування зміцнили мою віру, витривалість і бажання служити Єгові.

Нині мені 96 років і я виконую обов’язки служителя збору. Оскільки я не можу долати великі відстані, то, сидячи біля дому, проповідую кожному перехожому. Надія на Царство — не пуста мрія, і вже понад 60 років я ділюся нею з іншими. Сьогодні новий світ є для мене настільки ж реальним, як і того дня, коли я вперше почув звістку про Царствоa.