Двадцять дві особи покинули церкву

ХЕРМАН ГОМЕРА був передостаннім з 11 дітей у сім’ї. Після смерті батька та двох сестер його матір Луїза з дітьми переїхала до міста. Там вони стали відвідувати менонітську церкву, до якої належав мамин брат і його сім’я.

«У 1962 році до нашого міста приїхало подружжя спеціальних піонерів,— пригадує Херман.— Містом ширились чутки, що вони зводять народ диявольськими вченнями. Все ж коли те подружжя завітало до родини Пінья, ті радо їх прийняли. Ця велика сім’я була вражена добротою та привітністю піонерів, тож вони уважно їх вислухали. Після цього візиту з родиною Пінья і трьома моїми старшими сестрами розпочали вивчення Біблії.

Одного разу на вивчення до родини Пінья запросили і мою маму. Почувши біблійні вірші про надію на вічне життя на землі, мама запитала: “А чому в нашій церкві кажуть, що ми всі підемо на небо?” Брат відповів на її запитання і пояснив, що Біблія говорить про земне воскресіння. Це дуже сподобалося моїй мамі, і вона почала ділитися почутим з іншими.

Коли пастори менонітської церкви дізналися, що їхні парафіяни вивчають Біблію зі Свідками Єгови, то стали їм погрожувати та забороняти це. Максіміна, дружина Піньї, рішуче заявила: “Я вже достатньо доросла і можу сама вирішувати, що робити”.

Зрештою 22 особи покинули менонітську церкву і почали відвідувати зібрання Свідків Єгови в орендованому приміщенні. У 1965 році охрестилася моя мама, а через чотири роки, 1969-го, у віці 13 років охрестився і я».