Болекажа — Маммі віз Західної Африки

Від “Пробудись!” кореспондента в Нігерії

У НІГЕРІЇ є багато видів різної транспортації. Одначе, ходити пішки в багатьох околицях далі є найкращий, і деколи найшвидший та найвигідніший спосіб. Наступно маємо Болекажу — юробська назва дуже популярного способу транспортації, який в Західній Африці звичайно називають Маммі віз.

Болекажа, або Маммі віз є легкий ваговоз або грузовик, який був перероблений возити пасажирів. У нігерській столиці Лаґос, в якій я живу майже двадцять п’ять років, багато осіб далі вживають Болекажу, хоч тут не бракує автобусів та таксівок. А чому? ви можливо будете питати.

Причини на популярність

Щоб їхати автобусом треба йти там де автобус зупиняється, і часами треба досить далеко йти пішки. Але вам не треба ніде ходити, коли ви хочете подорожувати Болекажою. Вона стає по дорозі скрізь де лише є пасажири.

Також, Болекажа не курсує якимось визначеним шляхом, але вибирає коротшу і легшу дорогу, і тут маємо велику користь під час тяжкого руху на дорогах. Часто робітники знаходять, що цей спосіб транспортації є швидший від автобусів, яких також немає багато, як Болекажів. Отже, коли хтось хоче бути на час, то часто відповідь є: Беріть Болекажу.

Ще одна користь цього способу транспортації є, що за малу ціну людям дозволяється возити вантаж. В автобусах цього не дозволяють. Тому що Болекажи часто їдуть поміж базарі, то африканські жінки знаходять цю транспортацію вигідний спосіб перевозити свій товар до і з базарів. Тому, що ці вози часто вживаються для цієї цілі, то їх також називають Маммі Вози.

Опис і функція

Хоч Болекажа не є надто приваблива або розкішна, то вона таки пережила багато інших способів і є найпопулярнішим способом транспортації, навіть по таких великих містах, як Лаґос.

Лавки є зі звичайних дощок. По обох боках є ряд лавок, і також посередині, так, що пасажири, які сидять у середніх лавках, можуть дивитися на тих, що сидять по боках. Під лавками є місце на вантаж.

Дах є з дерева покритий просмоленою парусиною. Горішні боки є часто відкриті, постачаючи досить свіжого повітря. Брама, або двері, є на заді. Недавно збудували поліпшену Болекажу, що називається Маулер.

Кожна Болекажа має шофера і кондуктора або помічника, який стереже задню частину. Кондуктор має ниточку прив’язану до дзвінка на переді Болекажі, щоб дати шоферові знак, коли ставати, а коли рушати. Він також має коротку дерев’яну колоду для підкладання під колеса, коли підбирають пасажирів. Це, щоб віз не покотився назад, тому що на гальму не завжди можна надіятися.

Кондуктор сидить або стоїть на сходах, залежно від того скільки людей їде в Болекажі. Він є зайнятий, крім того, що він є очі і вуха шофера, він також наглядає над пасажирами і збирає гроші за проїзд. Це не є легка робота, тому що часами він мусить сваритися, щоб дістати платню від упертих пасажирів. І через ці часті сварки маємо назву Болекажа, що значить: “Злізай і будемо битися”.

Певна річ, що слово Болекажа не є написане на возі. Це є лише прізвисько дане тими, що вже мали досвід із Болекажою. І факт є, що всі, що живуть по селах понад західними берегами Африки є добре знайомі з цим способом транспортації. Болекажі або Маулери часто мають такі назви: “Чоловік радить, Бог розпоряджує”, “Телефона до неба немає”, “Страх Бога”, “Немає грошей, немає товариша”, “Простота є талант”, й інші подібні написи написані по боках.

Закон дозволяє Болекажам возити лише коло тридцять дев’ять пасажирів, включаючи шофера і кондуктора. Але коли лише є багато пасажирів, то кондуктор буде тиснути їх до середини так, що часами можна ледве дихати. Часто сорок п’ять до п’ятдесят осіб тиснуться до середини. У місті можна подорожувати лише тридцять п’ять миль на годину, але це не є нічого надзвичайного побачити Болекажу, що їде п’ятдесят, а навіть шістдесят миль на годину.

Переважно болекажі не обслуговуються так дуже добре. Часто вони не лише мають погані гальми, але також їм не вистачає газоліни на цілу подорож. Коли гальма попсується, або коли забракне газоліни між станціями, то вони стараються все це полагодити на місці, а пасажири мусять чекати. Коли б хтось хотів знайти якогось іншого способу подорожування, то йому не повернуть грошей — причина через яку також часто є багато бійок.

Довгий час особисте вживання

Я сам багато разів подорожував Болекажою на протязі минулих двадцять п’ять років. У 1956 р. я перебрався від Лаґос Острова до передмістя коло десять миль від мого бюра. І було так, що в той час лише Болекажа возила пасажирів між цим маленьким селом, а Лаґосом. Перша завжди лишала коло п’ятої години рано. Її звуки та крикливий голос кондуктора пробуджували всіх, що жили біля дороги.

Десь коло шостої години рано я переважно вже був готовий йти кілька хвилин до станції. Я ходив до станції, тому що цим способом було легше рішати кошт їзди від цієї станції до станції в Лаґосі. Ті, що сідали в Болекажу по дорозі мусіли платити скільки кондуктор вимагав від них, і незгоди часто доводили до бійок. Я ніколи не забуду одну подорож Болекажою.

Подорож до бюра

Це сталося в понеділок рано. Я пробудився пізно і мусів спішитися до станції. Там була лише одна Болекажа. Мотор уже гудів, шофер сидів за керівницею, а віз, так як звичайно, був повний людей. Я був би не сідав коли б не кондуктор, що сидів при заді воза, кликав ще більше пасажирів.

Отже, з течкою в одній руці, а другою тримаючись дерев’яних дверей я став на сходи, щоб подивитися чи всередині ще було місце для мене. Саме тоді віз рушив уперед. Заки я мав час подивитися чи було де сісти, то шофер вже гнав від п’ятдесят до шістдесят миль на годину, по дуже нерівній дорозі.

Моя краватка розвівалася на вітрі, а розчіплена куртка також віяла по другій стороні. Одначе, кондуктор дивився і не робив собі нічого з мого нещастя. Він вимагав, щоб я заплатив за мою подорож, хоч міг бачити, так я думав собі, що коли б я стратив упору, то я міг би впасти і забитися! Одначе, я старався нічого не відказувати йому, щоб не роздратувати його до бійки. Я лише молився, щоб не впасти. Після кількох миль, ми зупинилися, щоб деякі пасажири злізли, і це дало мені нагоду ввійти до середини і заплатити за подорож.

За мною увійшов чоловік і сів напроти мене, а кондуктор почав вимагати, щоб він заплатив за поїздку. Проте, чоловік вперто відмовлявся платити аж поки не приїде на своє місце. Я не знаю чому він відмовлявся, але може бути, що він недавно подорожував Болекажою, яка не довезла його до кінця поїздки, так як часами буває і йому не звернули грошей.

А кондуктор наполягав на те, щоб він зараз заплатив. Вони почали ображати та штовхати один одного, а інші пасажири почали вибирати сторони. Незабаром віз зупинився і шофер мусів прийти на допомогу. Він також став вимагати, щоб чоловік заплатив за поїздку, а як ні, то буде скинутий з вагона. Шофер і кондуктор старалися стягнути його з воза, а тоді сталося так, як звичайно. Виникла бійка. Ми всі мусіли чекати, а прохожі помагали залагодити сварку. Чоловік нарешті заплатив їм за поїздку і ми знову рушили в дорогу. Але того дня я приїхав до бюра годину запізно.

Одного разу Болекажам і Маулерам не дозволяли в’їжджати в Лаґос, тому що на мості не було де поміститися і через тяжкий ранішній рух, але ніхто не звертав уваги на цей закон і його ніколи не змушували.

Я є певний, що як би ви мали нагоду відвідати Західну Африку, а особливо Нігерію, то ви тут ще знайдете Болекажі і Маулери. Так довго, як в країні будуть убогі, а інші способи не будуть задовольняти потребам, то Маммі Віз Західної Африки далі буде процвітати.