Бразілійські потопи — чому такі спустошливі?

Від “Пробудись!” кореспондента з Бразілії

“НАЙБІЛЬША катастрофа з усіх вдарила Бразілію”. Таким простим, звичайним висловом один публічний начальник говорив про спустошливі потопи минулого березня.

Навіть оповідач, що наочно бачив не може докладно розповісти, що там сталося. Але лише подивитися на обличчя тих, що пережили поможе нам зрозуміти наслідки того страшного нещастя. Ці люди — мешканці принаймні дюжини розбитих бразілійських штатів, від Ріо Ґранде до Сул на півдні, від Пара на півночі — бачили наслідки від великих дощів та буйних, бушуючих потопних вод.

Останні звіти показували більше як тисячу осіб забитих. Ніхто не знає скільки там померло; непораховані трупи лежали під грубими верствами болота та мулу, на дні рік, або були змиті в море. Але знають, що більше як 300.000 людей мусіли залишити свої доми.

Сільське господарство, основна і важна частина бразілійської економії дуже потерпіло від потопів. Неможливо уявити собі втрату в штаті Мато Ґроссо де загинуло коло 500.000 штук худоби, одна п’ята цілої череди того штату, Кажуть, що у Ріо Гранде до Норте було на п’ять мільйонів крузеіроa господарської шкоди, головно тому, що було знищено урожай кукурудзи і фасолі. У штаті Марангайо великі плантації рижу були знищені.

Тубарайо найгірше вдарений

У південному штаті Санта Катаріна було найбільше шкоди, а головно в місті Тубарао, в якому колись жило 70.000 населення. В околиці Тубарао вмерло коло 200 людей, 45.000 залишилися бездомні і було підраховано на 500.000.000 кузеіро вартости шкоди.

Місто лежить на Тубарао річці, що є 130 метрівb в найширшому місці. Беріг ріки є два метри вищий більшости міста. Цей стан приготовив сцену на потоп. А як? Великі дощі почалися в середу, 20-го березня, після довгої посухи. Кілька днів пізніше мешканці низьких околиць мусіли вибиратися до вищої землі. До неділі рано, 24-го березня, здавалося, що води почали спадати і люди могли вертатися назад до своїх домів і винищувати їх. Але того самого вечора ріка почала переливатися в кількох місцях.

Незабаром вода почала затоплювати доми, коли ріка в деяких місцях розширилася до 500 метрів, а води так швидко плили вулицями, що замітали зі собою дерева, авта, меблі і болото. До півночі ріка досягнула найвищого рівня, коло дванадцять метрів вище нормального. Через мости було неможливо перейти, бо вода відривала їх з насипів. Тимчасом, дощі далі падали аж поки не затопили 95 процентів міста. До чотирьох днів 2.050 міліметрів (81 дюймів) дощу впало, що правдоподібно був рекордовий опад за історію Бразілії.

Багато пережитих мандрували по сміттю приголомшені й збентежені, незнаючи чого шукали, чи загублених родичів, чи знищених домів, чи трошки мінеральної води, чи їжі з безкінцевих черг по центрах розповсюдження. Зі всіх сторін сунувся страшний сморід. Померлих ховали в масових могилах, боячись епідемії.

Часопис О Estado писав: “Ще трошки і Тубарао було б цілком знищене”. Люди почали масово покидати місто, думаючи, що на відбудування Табурао буде потрібно принаймні десять років. Питання, якого багато ставили було: У Бразілії потопи не є нічого нового,— але чому ці були такі спустошливі? На це було кілька причин.

Чому такі страшні?

Певна річ, що через великі дощі впало дуже багато води. Але це був лише один очевидний чинник у ланцюзі смертельних обставин. Землеховзи постачали шлях для води; маленькі річки два метри широкі раптово розвивалися в заливні ріки і розширювалися на більше як тридцять метрів. Також через дуже високі припливи і сильний східний вітер, ріки не могли зливатися в Атлантичний Океан. Вода мусіла розливатися по землі.

Але, хоч це буде дивувати багатьох, такі “природні причини”, як вода і вітер є лише частиною причин нещастя. Людина мусить понести більшу частину відповідальності за величезну шкоду потопів в березні.

Певна річ, що деколи людина була лише випадково відповідальна. Наприклад, люди будували мости, щоб могли переходити ріку. Однак, ці додали до проблеми потопу. Тонни сміття збивалися по їхніх підпорах і вода не могла свобідно текти. З часом дуже великі натиски під деякими мостами цілком розривали їх. З якими наслідками? Вода несла зі собою шістдесят метрів довгого мота на віддаль тридцять кілометрів (17 миль), розриваючи все в дорозі немов велика коса!

Одначе, людська необдуманість і байдужість також прямо впливає на цей стан з потопами. А як? Відповідає Часопис О Estado de São Paulo: “Головна причина потопів . . . є нерозбірливе вирізування лісів”. Підтримуючи цей погляд, професор Піквет Карнеіро, колишній президент Бразілійської Фундації для Збереження Природи, каже, що екологи вже кілька років сподівалися потопів, через вирубання дуже багато лісів в Бразілії.

Дерево постачає природну перепону проти дощу, припиняє роз’їдання і землековзи. У Бразілії колись були дуже густі тропічні ліси. Але тепер щоденно зрубують один мільйон дерев, а засаджують лише коло третину цього.

Кажуть, що для людського “поступу” треба було вирубувати багато лісів. Наприклад, великі дороги, що тепер в’ються по Амазонській околиці, привели зі собою тисячі мешканців, більшість яких не знають як зберегати природні засоби. Тому, що так багато дерев вирубувалося, то по деяких околицях відкрилися великі глибокі провалля. Де колись були ліси, тепер стоять міста. І плантації кави та сойового бобу появилися.

Тому то багато авторитетів кажуть, що недавні потопи з’явилися лише через людську необачність. Необачність людини зловила її — і тому ці потопи були такі дуже спустошливі. І ще гірші досвіди можна сподіватися. Гозей Лутземберґер, президент Товариства для Охорони Оточення в Ріо Гранде до Сул, передсказує: “Катастрофа, що вдарила Тубарао є лише ознака того, що має прийти; у майбутніх роках будуть ще більші катастрофи. Правдоподібно ми вже зазнаємо перші кліматичні зміни спричинені знищенням, яке людина робить по цілій землі”.

Одначе, ті, що пережили є раді, що недавні потопи не були такі страшні, як вони могли бути. В дійсності, через співпрацю і героїзм багатьох осіб у Тубарао, ще більше нещастя було відвернене.

Могло бути гірше

Як води починали підходити в неділю вечером 24-го березня, то сплячих мешканців міста старалися будити автомобільними гудками і паровим сигналом поїзда. Кажуть, що цим врятувалося багато осіб. Тоді автобуси підбирали втікачів, спасаючи 400 осіб. Таким способом автобуси були сховищем для загублених людей. Шість гелекоптерів врятували коло 6.000 жертв по дахах. Деякі вояки і муніципальні робітники працювали двадцять чотири години без відпочинку, щоб вивозити людей.

Різні бразілійські інституції постачали харч і одяг для 20.000 осіб кілька тижнів після нещастя. Кожного дня привозили коло сорок тонн харчів. Міжнародний Червоний Хрест вислав 500 наметів з Франкфурту, Німеччини.

Всіх тридцять восмеро членів збору свідків Єгови в Тубарао пережили потоп, хоч багато загубили багато майна. Надзиратель околиці сказав, що Свідки “хоч зустрічали смерть не тратили відваги”. Надзиратель збору, Валдоміро Кардосо, пригадує собі як він помагав страждаючим: “Взявши мою родину до недалекого будинка, я вернувся помагати іншим людям втікати від небезпеки. Вода дуже скоро підходила і потік був дуже сильний. Світові люди навколо нас ставали приголомшені. Але ми, молитвою, надіялися на Єгову, і старалися потішати їх надією надходячого Царства з його благословенствами”.

Свідки від недалекого Флоріянаполіс були перші, що привезли спустошеному Табурао харч, одяг, воду і медичні прилади. Негайно створили програму допомоги, від якої Свідки, як й інші люди тієї околиці діставали допомогу від різних зборів, як і від відділу Товариства Вартової Башти в Сао Павло.

Тепер відбудовують

Населення Санта Катаріна не стратило надії. Під гаслом “Південь Є Живий”, людей заохочувалося відбудовувати. Ваговозами і машинами вичищували сміття і верстви смердючого болота з міста. Штатські і федеральні уряди відложили сотні мільйонів крузеірів для відбудовування домів, доріг, господарства та індустрію.

Мешканці розбитої околиці чекають на відбудування з задоволенням. Але бразілійські потопи підкреслюють цей факт: Людина, а не лише природні сили, була головно відповідальна за недавню катастрофу, яка вдарила їхню країну. Вони знають, що людині ще треба багато навчитися, щоб жити в мирі з її оточенням.

[Примітки]