Чому вони звертаються до терору

Від “Пробудись!” кореспондента в Західній Німеччині

З СОТОК передвиборчих афіш порозкиданих по цілому місті дивилося загальновідоме обличчя. Петро Лоренц був кандидат на мера Берліну, і спірна справа зосереджувалася над безпекою. “Більше енергічних дій запевнити безпеку”, заохочувала афіша. “Мешканці Берліну живуть у небезпеці. . . Злочин збільшується”, пояснювали реклами, яких розносили послідовники Лоренц партії.

Але тоді незадовго перед днем виборів, те саме знайоме обличчя появилося на сторінках тисячів газет по цілому місті — цей раз втомлене, під впливом наркоманії, без окулярів. “Петро Лоренц — В’язень Руху з 2-го червня”, вихвалював напис поставлений перед ним — тепер стався жертвою того самого терору проти якого він вів свою кампанію! Його випустили лише тоді, коли німецький уряд задоволив усі вимоги його полонителів.

Недавно політичний тероризм і буйність вибухла по цілому світі, немов смертельна пошесть. По суті, того самого тижня, коли Лоренца взяли за заложника, то німецькі журнали рапортували про інші політичні буйності:

Аргентина: “Екстремісти застрілили вкрадженого американського консула Івана Петріка Егана”.

Південна Франція: “У неділю в шістьох бомбових нападах, розбили дуже багато майна”.

Кенія: “Колишня спокійна столиця Найробі є в тіні жаху. Коли кинули бомбу на автобуса, то 27 осіб було забито, а 36 поранено”.

Рим: “У кровавій вуличній боротьбі . . . між правими і лівими молодими екстремістами, один був дуже поранений”.

Північна Ірландія: “Незважаючи на перемир’я минулої ночі дві особи в Белфасті були забиті, а двоє поранені”.

Ізраїль: “Рано в четвер закінчився напад терористів на готель у Тел Авів закінчився кровавою . . . чотирнадцять забитих”.

Усе це сталося лише на протязі одного тижня часу! Не дивно, що люди з жахом питають, “Як і коли все це закінчиться?” і, “Чи неможливо нічого зробити відносно цього?” Одначе, німецький канцлер Гелмут Шмідт перестерігав Парламент Бонну: “Конституційна держава не може забезпечити охорони від тероризму і анархістської буйности . . . навіть військо і поліційне диктаторство не можуть постачити цілковитої охорони”. Шукаючи розв’язання, щоденник у Берліні Tagesspiegel запитав:

“Що сталося з такими світовими організаціями, як ООН або з міжнародною солідарністю країн, які не вимагають, щоб політичних душогубів, полонителів, тих, що крадуть літаки видавали або принаймні брали на суд? Це зло не зможе бути викорінене так довго, поки ми не доб’ємося до коріння клопоту”.

Це правда, але який є корінь клопоту? Чи лише судове переслідування терористів доб’ється до коріння проблеми і поправить її? Перегляд того, що знаходиться позаді їхніх буйних вчинків показує, що коріння сягають багато глибше.

Дорога до буйности

Ідеалістичній молоді не треба говорити, що щось є зле з суспільством, що є навколо їх. Потреба зміни є ясна. Але часто те, що вони кажуть мають дуже мало впливу на глибоко-вкорінені системи. Хвилі опротестування, які почалися в Західних індустріальних країнах у 1950-му десятилітті на початку були спокійні. Багато людей ще пам’ятають гасло “Накладіть Заборону на Бомбу”, якого вживали маршируючі від Алдермастон в Англії. Але бомбу далі виробляють. В дійсності, тепер нагромаджують атомні бомби скорше, як тоді.

Через подібні розстроєння з В’єтнамською війною, цивільними правами та іншими спірними справами, почали множити ще більше дієві форми опротестовування. Уявлений успіх революційної буйности по таких країнах, як Китай і Куба підкріпляли переконання багатьох протестуючих, що зміна могла прийти лише через буйне перекинення тих, що посідають силу.

“Нищіть те, що вас нищить” стало революційним гаслом протестуючих студентів у Берліні в 1960-му десятилітті. Тому що заснований державний устрій не міг розв’язати проблем людства, вони розсуджували собі, то його треба знищити і заступати іншим — буйністю, якщо потрібно. Група, яка вкрала кандидата Лоренца ось що сказала: “Слова і вимоги нічого не добиваються в цій країні. . . Лише буйність і зброя може знищити фашизм”.

Добре-знаний німецький журналіст Фрітц Реней Аллеманн пояснює свою стратегію в цей спосіб: “Терор — коли часами застосовується в найбільш жорстокий спосіб, коли він є часами сильно витончений і хитро виконаний — має намір роздратувати вищі класи і потрясти нижчі з їхнього сплячого стану та смертельної покори, демонструючи їм, що уряди й управителі не є поза межами досяжности”.

Тому то способи, яких уживають у релігійній боротьбі Північної Ірландії і по менших “рухах визволення” по інших країнах, поширилися до заможних країн на Заході. “Міські партизани” діють по теперішніх містах-джунглях, яким великі багатоквартирні приміщення та неособисті вулиці постачають сховок і притулок. Швидкі напади між якими є грабування банків, бомбування, “вигублення” непопулярних політиків і вкрадження славних осіб, щоб змусити владу випустити їхніх товаришів на волю, сталися щоденним порядком.

Тимчасом, інший чинник, на якого не звертають багато уваги, дуже додав до цієї буйности. А який чинник?

Включення священиків

З щирого серця релігійна особа може поставити питання, чому релігія нічого не робила, щоб зменшити політичну буйність. Чи ж Християнство не противиться буйності та вживанню сили? Чи ж воно не пропонує любов до ближнього?

Гайнріх Албертц, колишній мер Берліну і висвячений священик Євангелицької (Лутеранської) Церкви та член собору, кидає трохи світла на відповідь до цього питання. Під час телевізійної інтерв’ю при кінці 1974 р., він признав: “Ми всі є винні за такий розвиток, бо ж вони всі є наші сини і доньки”. Доказуючи правдивість його слів маємо факт, що один із чотирьох позірних провідників жорстокої відомої німецької Баадер-Майнгоф терористської організації, яку обвинувачували за п’ять випадків душогубства і різних зусиль вчинити душогубство, грабування банка, підпалення, бомбування, підробки та великого злодійства, сама була донька висвяченого протестантського духовника!

Правда, більшість катокицьких та протестантських священиків не будуть явно казати, що вони пропонують буйність і жах. Але вислови таких священиків менше додають до жахливости ніж їхні вчинки. Вони є дуже подібні до родича, який наказує своїй дитині не курити, але не пояснює чому, і в той самий час курить сам — цим способом заохочує неправильний напрямок. Отже, священики можуть осуджувати вчинки терористів, але самі приготовили землю в якій насіння буйности та жаху вкорінилися і тепер процвітають. А яким чином?

Подумайте як століттями під час Середніх Віків священики накидали свою волю на держави, коли ще були в силі. Чи ж їхні кроваві походи, огидні інквізиції, спалення “єретиків”, чаклунство, “навернення” мечем та інші буйні жорстокості не наповнюють сторінки історії на доказ, що вони не мали огиди до терору і буйности, коли це було їм на користь? Чи час змінив таку основну, похвалу буйности?

Історія двох світових війн у самому серці так званого Християнства відповідає Ні! Історія показує, що політичні провідники по обидвох сторонах могли надіятися на сильну підтримку їхніх церков, коли відсилали своїх молодих прихильників чинити буйність. Сказав британський генерал Франк П. Крозієр: “Християнські церкви є найкращі творці крово-жадоби, яких ми маємо, і ми дуже використовували їх”. Продовжаючий релігійний терор у Північній Ірландії далі показує цей напрям до буйности між людьми так званого Християнства, не робить різниці скільки священики красномовно пропонують мир.

Отже для деяких священиків це був лише короткий крок від підтримки “Бог і батьківщина” воєнною буйністю до буйности підтримувати політичні переконання, які деякі люди вірять є “справедливі”. Пропонуючи це поняття, священик пресвітерянського університету, Генрі В. Малколм писав під час студентського бунту проти В’єтнамської війни:

“Ті, що нарікають, щоб священики не втручалися в такі публічні справи, як політику, економію, убогість, війну і мир не розуміють історії служби . . . це вони самі виявляють основні науки своєї віри. І радикальні студенти по цілій державі зауважують цей факт”.

Тоді, показуючи до якої міри деякі священики дійсно брали участь у політичних рухах, Малколм каже:

“Якщо це значить, що деякі кроки треба брати, щоб змінити суспільство на більше свобідне, то це також треба випробувати. Це є рішальний чинник чому священик університету бере участь разом із студентськими радикалами”.

Чимало є звітів, що священики тепер беруть участь у рухах “визволення” по цілому світі. Багато не лише словом пропонують перекидати те, що вони кажуть є “пригнічаючі” системи, але беруть дійсну участь у буйності. Цим чином вони дають буйності моральну повагу, немов вона була воля Божа. Типічно маємо слова католицького священика в Коломбії, Камілло Торрес, якого вояки обсипали кулями і він помер:

“Революція значить створити уряд, що буде годувати голодних, вдягати нагих і навчати неписьменних, вкоротці, уряд, що показує любов. . . Тому революція не є лише можливістю для християнів, але в дійсності обов’язком, якщо це є єдиний спосіб досягнути таку любов для всіх”.

Чи ви можете обвинувачувати сьогоднішню молодь, коли її доводять вірити, що єдиний спосіб, яким можна завести справедливе суспільство є через їхнє власне зусилля,⁠— що вони поводяться в згоді з Божою волею, Який Сам не діє або не може діяти? Віллям Ф. Старр, протестантський дорадник з Колумбія Університету, зауважив, що такий був погляд небіжчика німецького протестантського теолога Дітріха Бонгоффера, а саме, “що сам світ і людина, як вона живе у світі, наповняє потреби і розв’язує проблеми, а не Бог”. До цього Старр додає: “Як слухачі Бонгоффера, ми повторяємо його просьбу, щоб не просити Бога виконувати те, що людина може зробити сама для себе і для інших”.

Отже, коли людина діє без Бога, то для багатьох принцип “нищіть те, що нищить вас!” постачає законне розв’язання до їхнього розстроєння та невдачі людських урядів. Але чи це є дійсно так?

Правдиве розв’язання

Це є наївно чи просто вірити, що терористи помиляються в усіх їхніх висновках. Замість відкидати дійсність, вони признають неспроможість теперішніх систем розв’язати політичні, економічні, расові та суспільні проблеми. Але чи їхній приступ до цієї проблеми — буйне заступлення теперішньої системи іншою . . . їхнього власного вибору — є правильний? Або, чи це лише була зміна одної форми пригнічення недосконалих людей іншою?

З другого боку, що пропонувачі, щоб діяти “в системі” мають показати за своє зусилля? Хоч вони так багато говорять і діють, то чи світовий стан хоч трохи поступає в правильну сторону? Факт, що є все більше і більше убогих безробітних, неписьменних, голодних, та безпритульних людей — і тепер більше число біженців — усі відповідають виразно Ні!

Чи ж недосконалі люди вже не показали, що вони не можуть завести всесвітні зміни, які є потрібні створити мир та щастя всьому людству? Але, що сказати коли б ці зміни прийшли від надлюдського джерела, від джерела, що має силу перекинути всіх сьогоднішніх воюючих, самолюбних, націоналістичних провідників і заступити їхнє місце всесвітнім урядом, який справді буде служити справам людства взагалі? Біблійне пророцтво відповідає, що Творець має намір завести такий уряд для всього людства:

“За днів тих царів небесний Бог поставить царство [уряд], що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки”.⁠— Дан. 2:44.

Біблія також показує, що тоді буде існувати цілком новий порядок, заснований на мирові, рівності і братерській любові, яких усі ті, що хочуть змінити теперішній лад, так дуже прагнуть.⁠— Побачте 2 Петра 3:13; Об’явлення 21:1⁠—⁠5.

Релігійні священики не навчали сьогоднішню молодь про цей Божий намір. Тому вони мусять понести велику відповідальність за те, що зводили радикалів на шлях буйности та жаху. Вони могли багато зробити, щоб запобігти поширення тероризму, якби вони лише були сповнили свою місію навчати молодих людей про Божі гарні наміри, замість керувати їх до людських розв’язань. Ті, що не будуть звертати уваги на Божі наміри будуть жати те, що стародавні ізраїльтяни жали, коли також не слухали Бога:

“Ми чекаємо миру — й немає добра; і часу вздоровлення, та ось тільки жах!”⁠— Єрем. 14:19.

Чи ж це саме не стається сьогодні? Тому, чому ж не покинути обмежені розв’язання, яких пропонують недосконалі люди і не вибрати світового розв’язання, якого Бог постачить через Його царство? Лише тоді здійсниться той довго-прагнений час миру, правосуддя, справедливости і праведности, що є щира мрія навіть багатьох терористів.