Скільки “забезпечення” вони дійсно мають?

ПЕВНА річ, що користі, які приходять із соціального забезпечення різняться від одної країни до другої. В деяких місцях така програма вистачає забезпечувати порядні обставини для життя.

Наприклад, один спостерігач сказав про великі користі в Швеції: “Багато тих, які дістають пенсію кажуть, що їм ще ніколи не поводилося так добре, як тепер”.

Але такі країни є винятком. Загальний стан навіть по заможних Західних країнах є такий, що люди, які мусять жити переважно з соціального забезпечення знаходять себе у великому клопоті.

Знижений рівень життя

Більшість старих людей, які вже не працюють і мають мало доходу, крім соціального забезпечення, мусять значно знижити свій рівень життя.

Протягом 1975 р. у Канаді, одна програма урядової пенсії платила одній особі, яка не мала іншого доходу коло 210 доларів на місяць, а пара діставала коло 400 доларів на місяць. Але з цього можна бачити, що особи, які колись заробляли в два рази більше будуть мусіли дуже знижити рівень свого життя, якщо не будуть мати іншого доходу крім цієї допомоги.

І так стається у більшости Західних індустріальних країнах. Переважно, коли особа відступить від праці, то дістає багато менше місячної пенсії ніж платні, коли працювала. Наприклад, в Австралії, протягом 1975 р. робітник переважно заробляв більше як 150 доларів на тиждень. Але одній особі давали 36 доларів на тиждень допомоги, а пара діставала коло 60 доларів. У Сполучених Штатах, пересічний кваліфікований робітник заробляв більше грошей за тиждень ніж пересічний відставний робітник діставав на місяць від соціального забезпечення.

Старші дуже терплять

Переважно у цих Західних індустріальних країнах, найбільша група вбогих є старші. І недавно через велику інфляцію їхній стан ще погіршав.

У Канаді, Торонто Star рапортував, що “коло 50 процент із старших людей в Канаді живуть у бідноті”, так як відкриває урядове обслідування. Вони не мали досить доходу “жити поважно у свободі від нестатків”. Часопис зауважив, що “вбогість між старшими є два або три рази гірша, ніж між людьми іншого віку”. Стар також сказав: “Клопіт заходить тому, що більшість старших горожанів не мають компанійної пенсії, а лише громадську допомогу”.

Проблема гіршає, коли старші не можуть жити з власними родинами, з дітьми, або коли не мають заплаченої хати. Один австралійський спостерігач каже про таких пенсіонерів: “Коли такі особи мусять платити високу ренту за приміщення, то знаходять себе в дуже поганому економічному стані”. Ті, що сьогодні мусять платити високу ренту, або які ще мусять сплачувати дім, знаходять, що такий кошт є великим тягарем для них.

Тому то багато “старших горожанів” відчувають, що їх кинули на купу залишок суспільства після цілого життя тяжкої праці. Один канадієць, який провів офіціальне обслідування сказав: “Я завжди знаходив, що коли відставні загублять лише трохи свого доходу, то це відбирає від них порядний рівень життя і принижує якість життя, яким вони колись утішалися”. Він додав: “Вони є забуті люди канадійського суспільства”.

Мер одного міста там сказав: “До мене прийшов один старший чоловік, який представляв 140 інших пенсіонерів. Він став плакати і просив помочі. Мені було страшно дивитися на чоловіка, який працював ціле своє життя і тепер попався в такий стан, в якому він боявся, що не зможе заплатити свою ренту”. В іншому місті один начальник сказав, що його відвідала старша жінка, яка “дуже плакала” признаючись, що її так забракнуло грошей, що вона мусіла “їсти харч, який продають для тварин”.

“Проблеми ніколи не перестають”

Одна старша особа в цьому стані сказала: “Я вже такий втомлений від боротьби, вже такий розстроєний, дуже пригнічений. Ми ніде не ідемо, щоб не витрачувати грошей, живемо дуже дешево, а моя дружина дуже багато плачить, стараючись зрозуміти чому. Я колись думав, що старші не мали клопотів. Тепер я є сам старий і проблеми не перестають разити нас”.

Часопис Торонто Star сказав про старших у Канаді: “Багато з цих умирають самотою по своїх кімнатах. Багато приміщень є нудні і недохайні. І це не є нічого надзвичайного, коли деякі з них умирають по задніх провулках”.

Про Сполучені Штати, журналіст Яків Андерсон писав: “Суспільство спихає своїх небажаних старших в кутки, щоб вони вмирали самотою через занедбання. Здається, що Америка не дбає про таких. А тепер виринає ще нове похмурне явище: старші починають виходити з своїх кутків і товпляться по брудних ‘старезних ґетто’. Розпадаючі готелі та старі багатоквартирні приміщення швидко перемінюються в недозвільний дім божевілля для старих”. Він також сказав: “Найкраще обчислення показує, що коло шість мільйон старих людей живуть дуже вбого; не мають досить харчів, мусять купувати дуже коштовні медицини, живуть по поганих приміщеннях і без любови”.

Стаття в журналі Нью-Йорк Post через Герієт Ван Горн каже, що багато більше старших осіб є дуже вбогі. Вона сказала: “По суті, 30 процент старших людей є вбогі. Це представляє принаймні вісім мільйон людей”. Крім цього, є мільйони дуже близько бідноти. Ця журналістка також додає:

“Ескімоси були добріші. Коли їхні старші вже не могли працювати, то вони клали їх на льодовики, де вони замерзали вночі.

“У протилежності, ми є огидний рід. Ми засилаємо своїх старших в доми для старезних, де 27 процент умирають в першому місяці їхнього перебуття. Прибуваючи при здоровому розумі, вони швидко старіються і стаються помішані”.

“Ті, що залишаються часто є голодні, над ними знущаються, занедбують їх і перетворюють у дрижачі мішки кісток”.

Тому, д-р Роберт Н. Батлер, автор книжки Пощо Залишатися? (в анг. мові) сказав: “Поправді, легше ділати з проблемою смерти ніж із проблемою життя старшої особи”, що дістає малу пенсію в дорогому суспільстві. Він зауважив, що “коло 30 процент усього приміщення для старших не мали модерних туалетів, коло 40 процент не мали ванни з гарячою водою, а коло 54 процент не мали досить огрівання для свого приміщення в зимі.

Очевидно, що для багатьох старших людей, “соціальне забезпечення” постачає дуже мало дійсного забезпечення. Якщо особа немає іншого доходу, або коли родина не доглядає старших, то вони попадаються у розпачливий стан хоч живуть у досить багатій країні.

Але чи це мусить завжди так бути? Чи є якась надія, що цей стан незабаром закінчиться?