Чи організація Об’єднаних Націй маневрує стримувати релігію?
“КОЛИСЬ”, зауважив англійський журнал Манчестер Guardian, “Сполучені Штати та інші країни бачили Організацію Об’єднаних Націй бути оборонцем людських прав і безстороннім захисником загальних релігій”. На протязі багатьох років люди були захоплені славою Всесвітньої Декларації Людських Прав цієї Організації, як зразок свободи. Але тепер, каже журнал Guardian, прийшло “розчарування”. А чому така зміна?
Деякі обвинувачують Комісію Людських Прав Організації Об’єднаних Націй тим, що вона поводиться проти свого загального наміру. Наприклад, коли американський представник вернувся з 1976 р. засідання комісії в Женеві, він був обурений тим, що там відбулося. Публічним опротестуванням 1-го квітня, він сильно обвинувачував ту Комісію.
По-перше, він обвинувачував, що пропонована декларація про релігійну свободу “повільно перемінюється в перекручений текст пристосований обмежувати релігійну свободу і особисте переконання під привідом, що релігія плодить нетерпимість, расову вищість і колоніалізм, спричиняючи загрозу миру і . . . державній безпеці”.
Делегат Леонард Ґармент твердив, що декларація, так як вона тепер є написана “може підмивати законність релігійних організацій і практик, і може дійсно вживатися, щоб узаконити їхнє придушення”.
По-друге, він нападав на ще іншу резолюцію, яку недавно ухвалили на засіданні в 1976 р. про “право до життя”. Правдиве значення цієї резолюції є, він обвинувачував, що “якщо б держава встановила, що якимось способом знаходиться в ‘небезпеці’, або . . . є ‘загроза миру’, тоді вона може тепер, з формальним пітвердженням Комісії Людських Прав ООН, відібрати всі інші людські права — промови, практикування релігії, зібрання, еміграцію — аж поки загроза вищого ‘права до життя’ не промине”.
Отже, пан Ґармент нарікав, що ця резолюція “дозволяє злочин проти людських прав явно чинитися, навіть гордо в ім’я миру і міжнародної безпеки”.— Пресове видання, Місія Сполучених Штатів до Організації Об’єднаних Націй, 1-го квітня, 1976 р. (Курсив доданий.)
Тут маємо деякі сильні обвинувачення. Чи майбутні події сповнять побоювання пана Ґармента, або чи ці резолюції ООН є лише порожні політичні рекламування, які не мають дійсної сили? Лише час покаже напевно, але деякі події, що довели до таких обвинувачувань можуть здивувати вас. І вас також може здивує взнати яке місце релігія займає в Організації Об’єднаних Націй.
Об’єднані Нації й релігія
Ще у 1962 р. Загальна Асамблея офіціально запросила Комісію Людських Прав приготовити декларацію проти релігійної нетерпимости. Разом з тим, вона вимагала декларацію проти расової різниці. Рік пізніше, в 1963 р., проголосили закінчену резолюцію відносно рас. Але дивно, що після майже п’ятнадцяти років, лише заголовок і вісім параграфів у передмові резолюції про релігію були ухвалені. А чому це так?
Протягом дебатів у 1973 р., делегат з Костаріко висловив свою думку, що у [приготовленні] Комітет старався, щоб та Декларація “ніколи не побачила світла”. Він вірив, що роботі перешкоджали “різні викрути”.1a
Однак, протягом усіх тих років затримки декларація повільно стала перекручена. Офіціальні записи цих дебатів показують, що багато країн очевидно не хочуть мати нічого до діла з документом, який дасть релігії цілковиту свободу. Декларація, яка б явно позбавила б законне обмеження релігії могла б бути дипломатичним соромом для них.
Щоб відвернути це, їхні делегати вживали багато процедурних заперечень і відкладань, як і сперечалися майже над кожним словом пропонованої резолюції. Такий стомливий процес часто витворив компроміси у висловленні, якого можна тлумачити в різні способи. Такі компроміси, каже американська делігація, виглядають “такі незначні, що можна завжди оправдувати когось, що не противиться — ще поки що”.
У наступній статті звернемо увагу як ці недавні документи Організації Об’єднаних Націй перемінюються від заяв охороняти деякі права у проголошення, яких навіть можна вживати, щоб відібрати ті права.
[Примітка]
a Відношення є списані на сторінці 8.