Чи мусульманський закон спинить злочин?

Попередні наслідки так як їх бачимо в Ірані

ПРИПЛИВ революцій та рухів за свободою по цілому світі звертають велику увагу на закони неспокійних націй. Особливо ісламський закон стався предметом обговорення в публічній пресі з того часу, коли вигнали іранського Ша. Про це, The Wall Street Journal сказав:

„Іслам марширує в мусульманському світі. Він впливає на уряди Ірану, Пакистану, Алжірії, Тунісії, Лівії, а також на інших. . . . Ісламський око-за-око ,Шарія закон’ тепер примушують у Пакистані й Абю Дабі. . . . Конституція [Алжірії] також робить наголос, що є ісламська держава’ ”.

Промови іранського революційного провідника, Аятолли Ругалла Хомені показують, що цей новий революційний уряд не є собі соціальна революція”, або політичний уряд популярних зборів або парламентарної системи. Основно це є релігійний уряд. У творі Хомені „Ісламський Уряд”, що є збірник промов дані у 1970 р., він описує про різницю:

„Ісламський уряд — це уряд божественного закону. . . . Різниця між ісламським, а конституційним урядом — без різниці чи монархічний, чи республіканський — є, що в республіканській системі представники народу або царя вкладають закони. Тоді як тільки Бог має владу на законодавство. . . . Тому що ісламський уряд є уряд закону, то тільки досвідчений в релігії (faqih) і ніхто інший не може займатись справами уряду. Це він повинен діяти у всіх цих справах у яких сам пророк (Магомет) діяв — ні додавати, ні відбирати від цього закону. Він повинен накладати канонічні (церковні) кари так, як Пророк робив, і йому слід володіти згідно з Божим відкриттям”.

Запитання, яких багато людей (а головно не-мусульмани) ставлять, є такі: Чи чисто ісламський уряд може діяти і пережити в сучасному світі? Чи він може пристосуватись до сучасної технології і міжнародних стосунків? Мусульмани кажуть, що зможе. Хоч Іран був матеріалістичною нацією, прийняв багато Західних способів, втішаючись його сучасними розвитками, то мусульмани вірять, що можуть обійтись без цих речей, якщо вони псували ісламський спосіб життя. Чи таке передбачення є правильне?

Це запитання сталось незаперечним, коли Хомені тлумачив мусульманський закон відносно жіночого одягу. Про жінок „в ісламських службах”, він сказав: „У виконуванню своїх служб, жінкам не слід працювати нагими. Нема нічого злого для жінок працювати. Але вони мусять одягатись згідно з релігійними рівнями”.

„По багатьох околицях”, рапортує часопис Нью Йорк Таймс (анг.), у депеші з 8-го березня „вислови релігійного провідника приймають, як наказ для мусульманських жінок, щоб вони закривали себе від голови до ніг так, як загальноприйнятий звичай вимагає. Сьогодні є Міжнародний День Жінок і у столиці відбуваються кілька демонстрацій виступаючи проти тлумачення Аятолли Хомені. Під час великої снігової завірюхи, більше, як 6.000 жінок, багато вбраних в робочому костюмі або сукнях західної моди і в чоботах, на протязі чотирьох годин марширували від Тегеранського Університету до міністерства пана Базагґана [прем’єра-міністра]. Декотрі співали: ,У світанні свободи, немає свободи’ ”.

Чи іранці будуть почувати себе вільнішими, щасливішими, коли б суворо застосовували ісламський закон, так як Хомені пропонує? „Тут немає місця”, він сказав, „на опінії, або почуття в системі ісламського уряду; швидше, Пророк та Імамс (мусульманські провідники) і народ усі коряться бажанню Бога та Його законам. . . . Ми бажаємо провідника, який відрубав би руку своєму власному синові, коли б він крав, і який би бив і каменував свого близького родича, коли він чинить розпусту”.

У світі, де більшість націй стались більш поблажливі — по деяких околицях задуже м’які — в каранні за злочин, чи ж можуть бути дружні промислові споріднення і замша туристів з іншими країнами? Чи ж між самими іранцями будуть дальші заворушення? Хомені обдумував ці можливості, коли сказав:

„[Ісламські реформатори] кричать: ,Горе Ісламові’, коли він ухвалює 80 ударів батогом, як кара п’яниці, або 100 ударів розпусникам поганої репутації, або коли Іслам вимагає, щоб укаменувати на смерть розпусника або розпусницю колишньої непорочної репутації”.

Після успішної революції, тепер починають застосовувати ісламський закон. Новинкове донесення з Тегерану, Іран, з 25-го лютого, 1979 р., сказало:

„Злодієві, який вдерся в дім вдови з Зенгані, на північнозахід від Тегерану, дали 25 ударів батогом на головній площі міста, коли місцеві ісламські провідники приписали кару. Раніше того тижня батожили двох чоловіків 20 і 22 років віку 80 разів за те, що вони пили алкогольний напій у Кермані, в південносхіднім Ірані”.

У виданні з 6-го березня, часопис Нью-Йорк Таймсa (анг.) сказав: „Пізно минулої ночі перший раз страчували порушників мусульманського закону. Тут застрілили сімох чоловіків в двох випадках за ґвалтування молодих хлопців. В одному випадку 100 разів батожили 16-літнього хлопця, жертву ґвалтування. Революційний суд не пояснював чому так покарали позірну жертву”.

Інші уряди, що не є мусульманські, також більш суворо карають, стараючись припинити збільшення злочину. Для чужих спостерігачів такі кари можливо виглядають занадто жорстокі. З другої сторони, цим спостерігачам було б добре звернути увагу, що по країнах, більш поблажливих до кримінальників, існує подібна, або ще більша проблема зі злочином. Отже, що нам сказати чи закон стримує злочин і чи є якийсь спосіб, щоб цілком викорінити його?

[Примітка]