Трієр — збірка релігій

Від кореспондента з Федеральної Республіки Німеччини

ЧИ ВИ хотіли б піти зі мною і оглянути місто Трієр? Кажуть, що там є деякі цікаві — навіть виявляючі — речі про яких можна багато дечого навчитись. Наша група вже готова йти.

„Галло! я називаюся Петро”, починає наш туристський провідник. „Я надіюся, що вам сподобається наш огляд найстаршого міста в Німеччині”.

Перед нами є Порта Ніґра, означаючи „чорні брами”, величезний вуглево-чорний пам’ятник збудований з пісковика. Його збудували тут у Трієрі, біля кордону Люксембурга, у четвертому столітті й він добре відбиває вплив римської імперії на Трієрі, його культурі, мові, будівництві та релігії. Трієр набирає своєї назви від Треверіїв, люди стародавнього Голу, яких Юлій Цезар був завоював.

А який давній є Трієр? Згідно з легендою, пасинок королеви Семіраміси, на ім’я Требета був засновником цього міста. На це нема точного доказу. Все ж таки, на домі у величному ринкові є вирізьблено золотими буквами надпис, проголошуючи: „Ante Romam treviris-stetit annis mille trecentis perstet et aeterna pace fruatur”, означаючи, „Трієр існував 1.300 років перед Римом. Нехай він продовжає існувати і втішатися вічним миром”.

Трієр не є тільки найдавніше місто в Німеччині, але протягом третього століття, разом з Римом, Александрією і Константинополем, було одно з столиць світу. Константин Великий почав царювати в ньому в 306 р. З.Д., після якого то року місто зростало у важливості. Протягом його 31 років царювання — кажуть, що Константин жив у Трієрі аж до 312 р.— місто було дуже розбудоване. Мабуть, ніде на півночі від гір Альпів не знаходяться так багато римських будинків, як у Трієрі, також знане, як „Roma Secunda”, другий Рим; і поет Асоніус назвав його „Рим за Альпами”.

Релігійне походження

Коли римляни прибули до Трієру, то приєднували деякі назви Ґало-Кельтських богів з назвами римських богів, витворюючи такі імена, як Mars-Jovantucarus і Apollo Grannus. Ленуса, племінний бог треверіїв, з’єднали з богом Марсом, римським богом природи та війни, і на честь цього „подвійному богові” збудували незвичайно великий храм. Вівтар, на якому вирізьблено це ім’я ще досі стоїть. Статуї також відбивають об’єднання римське і ґальське уявлення їхніх богів і їхніх характерних рис протягом першого і другого століття З.Д. Ґальське поганство з’єднало з римським у нову релігію. Мої думки перервало чиєсь запитання:

„Але чи ж римляни не представили Християнство цим людям?”

„В дійсності, ні”, відповідає наш провідник, „тому, що так як самі бачите, римляни не були дійсними християнами. По суті, в 303 р. З.Д., імператор Діоклетіян дуже жорстоко переслідував християн. Проте, раніше, він був приготовив дорогу до значної релігійної зміни, включаючи християнську релігію. Він розділив свою імперію на чотири частини. Після 285 р. З.Д. він зробив Трієр столицею його західної імперії, включаючи Ґол (Франція), Іспанію, Британію і двох німецьких провінцій. Діоклетіян зрікся своєї посади в 305 р. З.Д., і наступного року Константан Великий поселився у Трієрі”.

Як Петро пояснював участь, яку Константин Великий брав у з’єднанні вже існуючої поганської мішанини ґало-римської релігії з відступницьким Християнством, я пильно слухав:

„Константин зараз побачив, що різні народи і групи його імперії потребували чогось, щоб з’єднати їх. Він вирішив, що християнська релігія може бути тим засобом. Отже, він признав християнську релігію в указі виданий в Нікомедії в 313 р. З.Д. Це не значило, що він сам навернувся до Християнства. Багато авторитетів доказують, що його намір був головно політичний, і він тільки користувався християнською релігією, щоб нею дати стійкість його імперії. Як особа, то біблійне вчення не змінило його, вдаючися до зради, шахрайства, а навіть душогубства, щоб досягнути своїх цілей. Він був забобонний і завжди шукав ознак та якихось призвісток. Отже, він ніколи не був правдивим християнином.

„У четвертому столітті, проте, самі християни вже не погоджувались над різними вченнями, отже, Константин перше старався з’єднати їх. У зусиллю, щоб зменшити їхні незгоди, він скликав нараду Ніцеї в 325 р. З.Д., де прийняли Ніцейське Віровчення в якому пояснено доктрину про Трійцю.

Я цікавився знати скільки католиків, а також протестантів, знали, що цю доктрину можна дослідити до поганського імператора, який ради політичних намірів, користувався Трійцею, щоб нею з’єднати двоїсту римо-ґалську поганську релігію з відступницьким так званим Християнством.

Перед нами знаходимо показний цегловий будинок, принаймні 30 метрів (98 футів) високий, якого стіни мають багато великі арочні вікна. Петро вже пояснює: „ . . . ця базиліка є частиною імперського палацу Константина Великого, в якій він, сидячи під балдахіном приймав гостей на свої святкові і політичні зібрання. Цей балдахін пізніше вжито за архітектурний взірець у будуванні Тріумфальної Арки, символ величности, яким то взірцем пізніше користувались багато християнських церков. Після 1856 р., базиліку перемінили на Протестантську церкву”.

Коли ми зупинились на кілька хвилин у саді, то один з членів нашої групи обдумував чи йому піти до музею, або чекати на нас тут, користуючись сонцем та свіжим повітрям. „Мене музей не дуже цікавить”, він пояснює. „Чи то в цьому музеї тримають ,святу туніку?’ ”

Так звані християнські останки

Я читав десь, що вже більше, як 1.700.000 богомольців відвідали Трієр протягом спеціальних свят у 1959 р., щоб подивитись на цю „святу туніку”, мантію, або одяг. Її виставляють тільки на спеціальних оказіях, отже я був досить певний, що не будемо бачити її в музеї.

Петро випадково почув запитання мого сусіда і потвердив те, що я думав. „Ні, християнські останки або мощі тримають в іншому місці. Але вони знаходяться в Трієрі. Мати Константина імператриця Гелена, дуже любила залишки. Традиція каже, що вона зробила розпорядок, щоб привезти перший вантаж до Трієру в четвертому столітті; між цими був один зуб Петра, сандалі апостола Андрія, останки апостола Маттвія, цвях, яким прибили Ісуса до стовпа й Ісусів одяг без шва або мантія, називаючись, свята туніка’ ”.

Один чоловік нашої групи не вагався висловити свій сумнів. „Та ж церкви кругом світу тримають на виставі більше мощів ніж колись існувало”. І, звичайно, він не помилявся. Я пам’ятаю, що колись читав у книжці Der Heilige Rock in Trier — Geschichte und Religiöse Bedeutung des heiligen Gewandes Christi (Свята Туніка у Трієрі — Історія і Релігійне Значення Христової Святої Туніки), що Ісусові туніки або частини їх знаходяться, не тільки ,в Трієрі, але також в Аахені Бамбергу, Бремені, Локкумі, Аббевілі, Константинополі, Лондоні, Москві і в більше, як 30 інших церквах та монастирях кругом світу. Дійсно, яка є можливість, що Ісусові оригінальні одяги пережили аж до нашого часу? І певно це не є розсудливо вірити, що так багато одягів залишилося. Ранні християни не тримали мощів, тому що така практика не погоджувалась з християнським наказом, щоб ходити вірою, а не видінням. (2 Кор. 5:7) І якщо християни не тримали їх, то чи ж нам сподіватись, щоб їхні противники берегли їх, тримаючи їх немов вони були щось „надмірно святим”?

Музей доказався дуже цікавий й виявляючий, багатий на стародавні скульптури і ранні римські мистецтва. Між іншими речами, тут бачимо торс (тулуб) статуї поганської богині. Петро пояснює причину її спотворення: „Протягом століть пілігрими кидали в неї каміння, як знак, що не приймали поганство”.

Як дивно, я подумав собі, що в дійсності, багато тих пілігримів самі приймали поганські доктрини і практики через з’єднання Ґало-Кельтського поганства з римським, і пізніше з відступницьким так званим Християнством за часу Константина! Справді, Трієр доказався бути збіркою релігій.

Ми вертаємось назад через сади, біля базиліки, шумливою вулицею названа в честь Константина. По дорозі, Петро зупиняється на розі і показує на ліво: „Між іншим, кілька кварталів по тій вулиці стоїть дім в якому народився Карл Маркс (батько комунізму) у 1818 році. Відколи дім відкрили до публічного оглядання в 1965 р., то його відвідало більше, як 100.000 осіб”.

Це виглядає протиріччям, що в найдавнішому місті Німеччини, „Roma Secunda”, з більше, як 85 процентів католицьким населенням, народився попередником комунізму, один з найбільших ворогів Католицької Церкви. Але з другого боку, це може не є таке велике протиріччя, як хтось можливо думає, бо комунізм розвився, не з правдивого, але навпаки, з погансько-відступницького Християнства, мішанини злиття релігій в якій Трієр має таку дуже цікаву ролю. Яке ж добро могло вийти з такого змішання? Можливо, що цей історичний факт гарно відповідає на це запитання.

Ми знайшли це оглядання дуже цікавим і думку-викликаючим. І наша надія є, що ви теж знайшли його таким.

[Ілюстрація на сторінці 20]

ПОРТА НІҐРА