Католицький вчитель викликає ненависть Папи

Від нашого кореспондента в Німеччині

ДУЖЕ рідко часописи описують релігійні теми або щоб якась тема захоплювала німцям увагу так, як оголошення у грудні, 1979 р. що Ватикан скасував дозвіл Ганса Кюньґеві вчити католицьку теологію в німецькому університеті Тюбінґені. Відразу прийшло дуже багато хвилюючого опротестування — але також і підтримки.

Один католицький тижневик сказав, що „осуд цього світославетного, спірного, агресивного, ревного теолога” є „глибоко зворушаючий”, який буде відчутий цілим західним релігійним світом”. А чому Ватикан взяв такий крок?

Давня суперечка

Ганс Кюньґ, народившись у Швейцарії, 1928 р., студіював у Римі і був висвячений на священика у 1954 р. Це в 1957 р. він уже тривожив декотрих правовірних католиків своєю дисертацією написаною, щоб одержати ступень доктора теології. У дисертації він сперечався, що доктрина про християнське виправдання, так як її вчив Карл Барт, один з європейських головних протестантських теологів, двадцятого-століття була сумісна до католицького навчання.

У 1967 р., Кюньґ, тепер вже професор догматичної и вселенської теології в Університеті Тюбінґені, видав книжку під загаловком „Церква”. Ватиканська старшина зараз відкинула Кюньґові неправовірні погляди, і запросила його приїхати до Риму, щоб вияснити справу. Кюньґ відмовився, кажучи, що через владні способи Ієрархії, він не отримає справедливого та відкритого вислухання. Три роки пізніше він видав книжку Infallible? An Inquiry (Безпомилковий? Розслідування), саме на час на 100 роковини прийняття догми про безпомилковости папи, догма, яку Кюньґ твердив, підлягала сумніву.

Тимчасом його книжки добре продавались. Нові, виходячи в 1974 і 1978 р., втішались найбільшим тиражом. Декотрі думали, що ця суперечка вже ослабла, коли в його 1978 р. книжці, Кюньґ розбирав „безпечну” тему: докази, що Бог існує. Але весною 1979 р. він видав книжку „Церква — Чи Залишається у Правді”? І також написав передмову до анти-Ватиканської книжки Августа Гаслера, Як Папа Стався Безпомилковим. Дрімаючі полум’я цієї релігійної суперечки знову спалахнули, і цього разу дуже гостро.

Отже, Ватиканське рішення, хоч довго барилось, не прийшло цілком несподівано. Воно відкрило, що „професор Ганс Кюньґ, в його писанні, відступив від істотної правди римо-католицької віри, і отже вже не може більше служити, як католицький теолог або вчитель католицької догми”.

А що це дійсно значило? Кюньґа не виключили з церкви, а навіть дозволили йому далі служити, як священик. Але йому відібрали дозвіл вчити католицьку теологію і приготовляти чоловіків для священства.

На якій підставі Церква діяла?

У 1933 р. Євгеній Кардинал Паселлі (який пізніше вийшов на Папу Пія 12-го) і Гітлерів віцеканцлер, Франс фон Папен, підписали конкордат між Німеччиною і Ватиканом. Цей конкордат (договір) дозволив Католицькій Церкві в Німеччині деякі права, а Церква дала урядові деякі поступки. У 1957 р. німецький федеральний конституційний суд вирішив, що конкордат ще був обов’язковий під теперішнім німецьким законом.

22-га секція забезпечувала „призначення вчителів католицької релігії . . . взаємною згодою між місцевим єпископом, а місцевим державним урядом”. Це значить, що ніхто не міг бути призначений навчати католицьку теологію без церковного схвалення, навіть по державних школах.

Це підносить цікаве запитання: Чи Кюньґ далі може вчити теологію, як член теологічного університетського» факультету, хоч офіціально він уже не репрезентував Церкву? Або, чи університет тепер мусить переставити його до якогось інакшого відділу вчити нерелігійний предмет?

Члени католицького теологічного факультету в Тюбінґені, дуже підтримували Кюньґа, але в лютому вимагали, щоб він цілком відступив від служби, як вчитель теології. Кюньґ скасував свої класи, але сказав, що „дуже сумував через те, що вони тепер виступали проти нього”, коли спочатку погоджувались з ним.

Погляд Кюньґа

Кюньґ заперечував, що він є незадоволеним єретиком — дійсно, Церква не обвинувачувала його єресією. Тепер, він не відкидає Церкву з її папством, ані старається відвертати католиків від католицизму. Навпаки, в його листі до Папи Павла 6-го, він признав своє „критикування нашої Церкви”, але сказав, що „засновував свою критику на любові”. Його критикування, він каже, є засноване на бажанні Папи Івана 23-го, висказане в 1962 р., на Вселенській Ватиканській Раді, „щоб трохи провітрити церкву”.

„Прогресивні” католики зараз почали підтримувати Кюньґові пропонування, щоб поправити такі справи, як контролювання народження, висвячення жінок на священиків і безшлюбність священиків. Також піддаючи сумніву таким доктринам, як безпомилковість папи, що Христос і Бог є „один у суті” і доктрину про Ісусове народження від Діви, він також писав про теми, яких багатьом католикам тяжко зрозуміти. Його заклик, щоб сформувати більш демократичний церковний уряд, даючи єпископам більшу участь в формуванні церковної політики, також дістав широку підтримку.

Кюньґ каже, що ніколи не претендував бути офіціальним промовцем для Ієрархії. Замість цього, „як католицький теолог у Церкві”, він виступає, як представник „законних турбот багатьох католиків”. Він запитує: „Коли ж представники так добро фінансово-намащеної і досконало-керованої церковної влади побачать у тихому відступленню соток тисяч католиків . . . сигнал тривоги вимагаючи критичного самоперегляду?”

Погляд Церкви

Мюнхенський Йосип Кардинал Ратзіньґер пояснив погляд церкви, кажучи: „Всі мають право розвивати свої власні ідеї і висловлювати їх. . . Але ніхто не має права казати, що його ідеї є виразом науки Католицької Церкви . . . [Кюньґові] повинні дозволяти досліджувати і студіювати. Церква повинна мати право відкинути його, як тлумача її догми”.

Церква каже, що особі Кюньґа видатності не може бути дозволено кидати явний виклик її владі. Піддаючи церковні догми під сумнів, він витворив замішання і викликав неспокій між католиками. Акції, декотрі відчувають, вже давно повинна була бути взята. Журнал Time цитував одного ватиканського начальника, який сказав приватно: „Іван Павло 2-ий звертається до більш строгих засобів, починаючи з найбільшими”. Інші, котрі „соромлять” Церкву, як-от нідерландські теологи Шіллебікс і Шуненберґ або бразільський професор теології Леонардо Бофф, можуть бути другі в ряді.

Хто говорить правду — Церква чи Кюньґ

Чесно кажучи, мусимо признати, що за їхніми поглядами обидві сторони мають переконливі доводи. Але дві речі є турбуючі: Нехристиянський спосіб, яким вони проводили їхню суперечку, і тому що не звертались до здорового біблійного доказу за підтвердженням своїх поглядів.

Католицький тижневик Christ in der Gegenwart (Сучасний Християнин), під заголовком „Помилки По Обох Сторонах” сказав, що Церква зробила „сумну помилку” у поводженні з цією справою, але додав: „До якоїсь міри потрібно винити професора Кюньґа . . . його гостра мова допомогла знищити братерське довір’я”.

Журнал Hamburger Abendblatt сказав більш відверто: „Це не була якась помірна суперечка між святими, в якій переконували, слухали, старались дійти до правди любовним духом. Її характеризують биття і удари”.

Чи ж це є річ, яку людина повинна нормально сподіватись від Церкви, яка заявляє, що є заснована на Христі, Який „коли був лихословлений, Він не лихословив” (1 Пет. 2:23), або від одного з найбільш видатних теологів, якого „критикування”, він твердить є „засноване на любові”.

Очевидно, що Церква, яку спіткали розділюючі елементи між її власними членами, дуже старається затримувати свою владу. Кюньґ тяжко бориться, щоб переробити Церкву на те, що він думає вона повинна бути.

Але обидві сторони схибили. В якому значенні? В сотні сторінках матеріалу, яким обороняли свої особисті погляди, здорову біблійну аргументацію церковними традиціями, популярними думками, людською мудрістю й філософськими дрібницями. Так ніколи не повинно бути.

Якщо ви є щирий католик — або протестант — часами не є певні у що ви маєте вірити, коли вас хитають і захоплюють „всякі вітри науки”, то зверніться до Біблії за правдивим проводом. Читайте її, студіюйте її, прийміть допомогу тих осіб, які є готові допомогти вам зрозуміти її. Біблія, і тільки Біблія, є „надхнена Богом” і „корисна до навчання, до докору, до направи, до виховання у праведності”.— Ефес. 4:14; 2 Тим. 3:16.

„Тож благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!”— 1 Кор. 1:10.