Ватикан знову запалює пекло

Від нашого коресподента в Франції

„ТВЕРДІ Нагадування з Ватикану”. „Знову Відвідують Пекло”? „Чи Пекло не Спалахнуло”? „Потрібно Зберігати Навчання Церкви Про Майбутнє — Християни Турбуються”.

Це є лише кілька заголовків, які появились по газетах і журналах привітуючи лист, що стосується до пекла, якого минулого літа написав Ватиканський Збір для Доктрин Віри. Папа Іван Павло 2-ий схвалив його.

Цим офіціальним листом пригадали всім католицьким священикам і теологам про „потребу досконалої вірности до основних правд віри”. Між цими „правдами” у листі поміщено переживання „душі” після смерти, „щастя для праведних” і вічну „кару для проклятих” у „пеклі”.

Коментуючи про цей папою-схвалений ватиканський документ, парижський щоденник Le Monde писав: „Відносно пекла, римський збір пригадує нам, що така кара є дійсна і що вона триває ,вічно’. Безсумнівно, ця догма витворює дуже багато проблем для сучасного розуму. . . . Вона дуже пригнічує і є найбільш неймовірна за всіх догм. Римський збір, який заступив Святе Управління брутально пригадав нам про нього, без жодного коментаря або зусилля, щоб пояснити його”.

„Холодне пекло” сучасних років

Це огидне пригадування ,дійсностей пекла’ дуже здивувало і стурбувало щирих католиків. А чому? Тому, що на протязі кількох років католицькі священики пом’ягшували вчення про пекельний вогонь. Французький тижневик L’Express підкреслив це, коли написав:

„Про пекло вже знову говорять, після багатьох років навмисного забуття. . . . Це вчення є майже новий матеріал. Вже минуло тридцять років відколи по церквах проповідували про пекло. Небові й чистилищі не пощастилось краще. Нове покоління католиків дуже мало або нічого не знає про вічне життя”.

Католицьких священиків роздували вітри зміни. Поступ науки і технології, закінчення стародавнього колоніалізму, розвиток людських прав, освіта маси людей — через усе це священикам було більш вигідно проповідувати про теперішнє ніж про майбутнє, особливо про пекло.

По таких католицьких країнах, як Франція, сталось модно для священиків і освічених католиків „прохолоджувати” пекло. Вони пояснювали його неіснування, кажучи, що ніхто вже не вірить, що Бог вічно мучить людей в буквальному вогні. Замість цього, вони казали, що прокляті стягають на себе вічні страждання позбавляючи себе бути у вічній присутності з Богом.

Це „холодне” поняття про пекло зображують новочасні католицькі довідники. Наприклад, А Catholic Dictionary каже:

„Теологи кажуть, що проклятих покарано втратою і почуттям. Покарання почуттям відбивають слова нашого Господа ,відійдіть від Мене, ви прокляті’, позбавляючи таким бачити Бога. . . . Знаючи яке блаженство вони загубили, становить загубленим головну причину на страждання”.

Проте, Папа Павло 6-ий ще в 1968 р. почав запалювати це „холодне” пекло. Тоді, в його „Визнанні Віри”, він твердив, що грішники, які далі будуть відкидати Божу любов, „підуть у невгасимий вогонь”. І тепер цим більше сучасним листом, якого Папа Іван 2-ий схвалив, далі пригадують католикам, що пекло є місце, якого вони повинні дуже боятись.

Опудало Середніх Віків чи сучасна догма?

„Цілком безнадійні, ви, хто входите в це місце”. Таку коротку присвяту поставлено над брамами пекла в Дантовому Інферно. Ця 14-столітня поема зображає пекло, як глибоку яму розділену на дев’ять кол, які ведуть до центру землі в якому домує Сатана. Кожне коло представляє більше терпіння й кару.

Цей італійський поет з Середніх Віків зробив уявний образний опис тодішньої католицької догми, яку Римо-Католицька Церква навчала від її зачаття. На протязі століть мистці у своїм мистецтві також зображували страшні муки в пеклі. У картині „останній суд” можемо бачити по багатьох католицьких церквах та музеях по цілому світі. Мабуть, найславніший є Майкеланджелів величезний фресковий живопис у Ватиканській Сістінській каплиці, який то живопис кажуть перелякав Папу Павла 3-го до нестями.

Вирізблення по різних римських і готських катедрах Європи також є дуже лякаючі. Наприклад, мільйони туристів, відвідуючи Париж, здригають, коли дивляться на страхіття сцени „останній суд” вирізблений на арці верх центрального входу до катедри Нотр Дами. Неможливо заперечити, що ці різні мистецтва відображають дійсні нестерпні фізичні муки.

„Так,” буде відповідати сьогоднішній модерно освічений католик, „але ці мистецькі різьби тільки показують, що протягом Середніх Віків користувались догмою про пекло, щоб нею залякати ,звичайних душ’ служити Богові. Тепер, освічені католики знають, що ці сцени в ,останній суд’ символізують тільки психічні страждання проклятих, яким позбавлено нагоду бути в присутності Бога”.

Але такий викрут ставить Католицьку Церкву в дуже скрутний стан. Якщо всі ці мистецькі твори неправильно відображують пекло, то чому найславніший з цих творів знаходиться саме в Ватикані, уповноважений двома папами (Клемент 7-ий і Павло 3-ий)? Коли, з другого боку, вони відображують офіціальну церковну догму, то чому католицьким священикам дозволяли пом’ягшувати таку важливу доктрину на такий довгий протяг часу? Щирі католики бажають знати.

Чи „психічні муки”— якесь поліпшення?

Щирі католики бажають знати правду про ще одну річ, а це, чи навіть „холодне” пекло, що обмежує муки до психічного страждання й представляє вічне відчуження від Бога, можна примирити з Божою любов’ю. Тому французький релігійний письменник Генрі Феске написав до Le Monde: „Чи Бог, Якому християни вклоняються є мучителем? . . . Чи Бог є садистом (особа, що має ненормальну пристрасть до жорстокостей), уважаючи слухняність бути важливішою від страждань Його грішного створіння”?

У L’Express знаходимо слідуюче цікаве роз’яснення: „Уже нема казанів. Але пекло далі продовжується. Кажуть що воно є ,стан в якому чоловік ставить себе тому, що відкидає Бога’. Пекло — це відокремлення. . . . Навіть по світських тюрмах вважають чуттєве відокремлення бути найгіршою мукою”. „Пекло, так як його роз’яснюють сучасні теологи, є таке саме страхіття, як пекло, якого зображають мистці середньовічних віків”.

Католицький Словник (анг.) цитує католицького „святого” Августина, який сказав, що біль втрати є „така велика кара, що з нею неможливо порівнювати жодної відомої муки”.

Чи ж тут є якесь поліпшення від класичного пекла „вогню і сірки”, кажучи, що непокаяні грішники приймуть вічну кару невпинного психічного страждання? Багато щирих католиків зараз будуть погоджуватись, що морально, мучити когось психічно є таке саме диявольське, як би мучити його фізично. Жодна з цих кар не пов’язується з біблійним описом Бога правосуддя і любови.

Вище цитована стаття в L’Express запитує: „ ,Як милий Бог може вічно мучити свої творіння?’ Це є основна проблема. Теологи відповідають, що всупереч тверезому глуздові, пекло — це останній наслідок Божої любови людської свободи”. Чи ж це є логічно?

Що Біблія каже?

Цікаво, в його статті „Чи пекло не спалахнуло?” надрукована в Le Monde після ватиканського затвердження догми про пекло Г. Феске також сказав: „Щоб вірити в існування пекла і що воно не є порожнє, то перше потрібно подолати багато перепон, очевидно перша з цих є пережиття після смерти”. Так, коли нема нематеріальної душі, яка переживає смерть людини, то такі доктрини про „майбутнє”, як лімбо, чистилище та пекло розпадаються.

Але, що Біблія каже? Нехай ця відповідь приходить від католицьких вчених:

„Писання ніде не розрізняють між тілом, а душою”.— Dictionnaire de la Bible, редагував Ф. Віґоров.

„Поняття про ,душу’, представляючи цілком духовну нематеріальну дійсність окремо від ,тіла’, . . . ніде не знаходиться в Біблії”.— Юрій Азов, професор Святих Писань, Руен Семінарії, Франція.

Біблія виразно каже: „Душа, що грішить,— вона помре”. (Єзек. 18:4, 20) Це не тільки показує, що людська душа не є успадкована безсмертна, але також, що кара за невпинний гріх не є мука (будь вона фізична чи психічна), але смерть. Біблія продовжає: „Заплата за гріх  — смерть; а дар Божий — вічне життя”. (Рим. 6:23) Вічне життя або вічна смерть — це є вибір, якого Бог поставив перед Своїм створінням.— Ів. 3:16, 36; 5 Мойс. 30:19, 20.

Єврейські та грецькі слова, яких неправильно перекладають на „пекло” у декотрих версіях Біблії, означають або загальний гріб померлого людства (по-єврейськи шеол; по-грецьки, гадес), з якого буде воскресення, або вічне знищення (по-грецьки, геєнна).a Уважне читання Біблії переконає яку-небудь чесну людину, що „вічний вогонь”, приготовлений для Диявола, його ангелів та лукавих людей (Мат. 25:41 і 46) є символ на знищення, „друга смерть”, від якої не буде воскресення.— Об. 20:9, 10; 21:8.

„Бог є любов”. (1 Ів. 4:8) Догма вічних мук у пеклі є неправильне висвітлення правдивого та люблячого Бога, Якому правдиві християни вклоняються. Спонукуючий чинник правдивого поклоніння є любов, а не хворобливий страх. (1 Ів. 4:16—19) Відновлюючи поняття про небіблійне пекло, то Ватикан цим дійсно знеславляє Бога.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 11]

Частина Майкеланжелового „Останній суд” в Систінській Каплиці

[Ілюстрація на сторінці 12]

Скульптура Останній Суд в Раймс Катедрі, Франції