,Наш син уже має чудовий колір обличчя’

НАШ син Джонатан є один з близнюків. Коли він з його маленькою сестрою, Абігейл народились, то Абігейл народилась дуже здоровою, але в Джонатана були серйозні проблеми — природжені вади серця.

Наш місцевий лікар казав, що до двох років Джонатан буде калікою, і зрештою помре. Операцією можна буде спростувати його проблеми, але також була можливість, що Джонатан помре. І оскільки лікар знав, що ми серйозно слухались біблійного наказу, щоб „стримуватись... від крові”, й тому не приймали переливання крові, то сказав нам, що жодний хірург не зробить йому операцію.— Дії 15:20.

Як Джонатан виростав, то часто задихувався. Під найменшим напруженням його серце дуже скоро билось, і через багровий колір його щік і під нігтями, ми знали, що йому дійсно було потрібно операції; і що без неї він може коли-небудь померти. З часом ми пішли до одного з найбільше видатного хірурга в Британії, який з його артіллю спеціалістів, погодився зробити операцію відкритого серця без крові.

Ми прибули до Лондону в четвер, але мусили чекати більше як тиждень на операцію. Джонатанові тепер було тільки чотири роки. У середу перед операцією, ми мали інтерв’ю з гематологом. Коло рік перед цим, він мав справу з одним Свідком Єгови, якому зробили операцію відкритого серця без крові. Отже, ми запитали його, що він думав про наш стан відносно крові.

На наше здивовання, він не противився цьому. Чому? Тому що бачив, яке важливе це було для нашої віри. Він також згадав, що тепер трудніше одержувати кров. Люди не є такі охочі давати кров, як колись, тому вона є дуже коштовна. Крім того, він сказав, що переливання крові часами спричиняє гепатит. Тому декотрі хірурги тепер учаться робити операцію маючи менше крові під руками, як колись.

Коли ми запитали його про можливість для Джонатана вижити операцію, то він відповів: „Ви є щасливі тому, що маєте одного з найкращих хірургів у світі. Також, ви маєте вашого Бога, і я є певний, що Він відповість вам на ваші молитви за вашого сина”. Так сталось, що того самого тижня Свідки Єгови відвідали цього гематолога в його домі. Лікар розказав Свідкам про нашого сина і сказав: „Я хочу, щоб ви вернулись додому й молились за маленького Джонатана”.

Проте, чекаючи на операцію, то дехто інакше висловлювався. Наприклад лікар, який працював у тій лікарні приходив до палати й відвідував молодих пацієнтів. З нею було коло 20 лікарів з чужих країн, делегати на конференцію про хірургію серця, яка відбувалась того тижня. Приступивши до Джонатанового ліжка, вона запитала тих лікарів чи вони зробили б операцію Свідкові Єгові без крові. Вони всі відповіли, Ні, вони не робили б такої операції. Таку операцію було дуже трудно зробити. Ви можете уявити собі наше почуття.

У четвер, вечір перед операцією, Джонатана відвідав хірург з Австралії. Він був дуже приємний й пояснив нам серйозність операції, яку йому будуть робити. Він сказав: „Я даю Джонатанові порівну можливість пережити”.

Він також запитав чи було б можливо взяти трохи його крові й зберегти її для вживання в разі випадку. Потім він сам відповів, „Ні, це не було б правильно, чи не так? Це теж мучило б ваше сумління”. Коли ми відповіли, „Правильно”, то він продовжував: „Коли б ми й зробили це, то не були б певні, що вживали Джонатанову кров!”

Перед операцією, число кров’яних клітин у його крові було 15, а це було добре під такими обставинами. Проте, це не дивувало нас. Якийсь час до цього, коли ми знали, що йому таки буде треба робити операцію, то зауважили рекомендування в книжечці Кров, медицина й Божий закон, щоб підбудовувати кількість кров’яних клітин ще до операції. Ми написали до нашого лікаря, який працював як терапевт і хірург, а він приписав йому препарат заліза. На протязі двох місяців з половиною ми давали йому цей препарат.

У четвер вечором, поцілувавши Джонатана, ми пішли спати, обговорили Псалом 116 вірш за віршом, щиро помолились до Єгови й старались заснути. Бувши цілком свідомі про небезпеку Джонатанового стану, ми не просили чуда. Якщо операція не буде успішна, то ми знали, що Джонатан міг померти, і якщо б так сталось, то ми мали цілковиту віру, що знову побачимо його в воскресінні.

Нашого сина мали взяти до операційної кімнати о восьмій годині п’ятницю рано, отже ми прибули до лікарні о сьомій годині й були з ним аж поки почали приготовляти його до операції.

О пів на другу пополудні ми вернулись до лікарні, але Джонатан ще був в операційній кімнаті. О пів на третю ми знову запитали, але він ще був у тій кімнаті. О третя, пів на четверту, четверта година протягнулись. Ще не було новини. Він був вісім годин у тій кімнаті. Зрештою, у чверть на п’яту пополудні, ми покликали медичну сестру, а вона сказала: „Зачекайте хвилинку, я мушу покликати сестру”. Ми почали занепадати духом, бувши певні, що почуємо погану новину. Потім сестра відповіла по телефоні й сказала: „Маємо для вас добру новину. Джонатанова операція була успішна й його вже взяли до кімнати видужання!”

О п’ятій годині нам дозволили відвідати його. Він був притомний, але страшенний на вигляд через усі ті труби та дроти причіплені до нього. Проте, він був живий, і слабким голосом сказав: „Я хочу вийти звідси!” Після коротких відвідин, ми подякували Єгові за те, що він здолав операцію.

Як звичайно, він ще не переборов усі небезпеки. Одна можлива проблема була в тім, що хірург застромив у Джонатанове тіло катетер, відвідні рурки, якими відводиться з тіла надмірний плин, і ці буде треба виймати. Очевидно, в цій процедурі є деяка небезпека. Проте, коли Джонатанові зняли катетери, то сказали, що він не загубив ані одної краплі крові. Він переборов ще одну небезпеку.

Робітники в лікарні теж зацікавились Джонатановою справою. Вони трохи противились нашому рішенні, щоб не дозволити йому приймати кров. Між ними працювало дві іспанські дівчини, які були Свідками Єгови й робітники дуже тиснули на них. Жінки з якими вони працювали казали, що це було дуже жорстоко допускати, щоб Джонатан помер! Проте, коли Джонатан видужав, то вони стали більше дружні й корисні.

Переливання крові стало предметом багатьох розмов. Матір іншої маленької пацієнтки, дівчинки, запитала: „Чи можете сказати мені чи моїй дівчині давали кров? Я надіюсь, що так як Джонатанові їй не давали крові. Ми не хочемо жодних ускладнень”.

Того тижня ми також зустрілись з молодою мусульманською парою, яких маленький хлопчик мав серйозні проблеми. Вони були дуже релігійні й кожного разу коли брали маленького пацієнта до операційної кімнати, то вони молились за нього. Вони бажали знати чому Джонатан так добре виглядав після такої серйозної операції.

Як звичайно, ми тільки висказували нашу вдячність за вправність цілої медичної артілі, а головно тому, що вони згодились зробити операцію без крові. Ми стали пояснювати: „Як Свідки Єгови, ми не приймаємо крові... ”. Але чоловік перебив нам бесіду й запитав: „Чому ви не приймаєте крові?” Ми показали йому з Біблії де християни є під наказом стримуватись від крові й дали йому трохи біблійної літератури. Він запитав хто робив Джонатанові операцію, і ми сказали йому. Він сказав, нам що оскільки його синові мусять робити ще одну операцію, то він буде просити того самого хірурга, щоб він робив його синові операцію.

Джонатан мав ще інші проблеми переборювати. Але через свого власного духа, вправність лікарів, догляд робітників у лікарні, молитви наших друзів а зокрема силу, яку Єгова давав нам, то ми всі троє перемогли. Після шістьох тижнів у Лондоні, ми вернулись назад додому.

Це був трудний досвід. Протягом чотирьох років ми дивились як Джонатан страждав. Тепер, ми є вдячні за те що маємо здорового сина. Коли Джонатан біжить угору по сходах, а ми покладемо нашу руку на його серце, то не відчуваємо нічого ненормального. Кожного дня ми зауважуємо як він набуває сили. Він є менший від Абігейл, але росте! Багровий колір уже зник — тепер він має чудовий колір обличчя.— Так як розказують Симон і Бренда Піттс.

[Вставка на сторінці 21]

До двох років Джонатан буде калікою, і зрештою помре

[Вставка на сторінці 22]

„Я даю Лжонатанові порівну можливість пережити”

[Вставка на сторінці 23]

„Чому ви не приймаєте крові?”