Загроза з бомби

„Над руїнами Уракамі долини зносився величезний розширюючийся стовп диму і дуже швидко випромінювався із середини вибуху неначе той джин звільнений після дуже довгого часу полонення. Стовп корчився та вився до стратосфери... Смертельна примара зносилась угору до кружляючих літаків. Вона змінювалась видом, кольором,— від пурпурного на оранжеворожевий на золотий на неяскраво білий”.— Падіння Японії, автор Вілям Крейг.

ТАКИЙ то був вид над Нагасакією вранці 9-го серпня, 1945 р., кілька хвилин після вибуху атомної бомби. Вибух був страхаючо чудовий. Але при долі того ядра не було нічого чудового. „Сотні людей лежали по вулицях, на полях, поранені й прагнучі води. Створіння, ледве схожі на людей, ходили запаморочені з шкірою висячою великими зморшками, з чорнішаючими тулубами”. Сорок тисяч людей згинуло того ранку, так як майже сто тисяч згинуло три дні раніше в Хіросімі.

Бомби, яких скинули на Хіросіму й Нагасакі, хоч примітивні в порівнянні з сьогоднішніми, були єдині ядерні бомби скинені на чоловіків, жінок, а також дітей. Все-таки, ті вогненні, до грибів подібні стовпи смерті стали триваючим страхіттям у загальному сумлінні людства. Страшенною яскравістю вони в малому масштабі показали те, що може статись по цілому світі якби людство колись воювало тотальну ядерну війну.

Отже, не дивно, що підносилось так багато голосів продовжуючого — але досі даремного — протестування проти безжалісного зростання ядерних арсеналів у світі. Але, недавно, до цих протестуючих приєднались нові, несподівані союзники — славні особи й організації так званого Християнства.

Для багатьох релігійних груп, це було завернення їхнього колишнього відношення. Ще в 1950 р., Нью-Йоркський час сказав: „Ватікан, через його офіційну газету, Л’Оссерваторе Романо, сьогодні запевнив уряд та людей Сполучених Штатів, що повністю зрозумів причини чому президент Труман вирішив схвалити конструкцію водневої бомби”. У 1958 р., згідно з депешою новин з Данії, спеціальна комісія протестантської Всесвітньої Ради Церков зробила висновок: „Сумлінно християнин може погодитись на вживання атомної зброї в обмеженій війні”.

Декотрі провідники особисто ще більше схвалювали виробляння бомби. У 1958 р. архієпископ Кантербурія зайшов так далеко, що аж сказав: „На мою думку це є Боже провидіння, щоб людство знищило себе в цей спосіб [ядерними бомбами]”. І в 1961 р., в англійському Щоденний Експрес було сказано: „Британія повинна мати водневу бомбу, сказав архієпископ Уельсу... вчора. Це може довести людей до Христа”.

Як же дивовижно, почути як багато протестантських, а також католицьких організацій тепер говорять проти ядерної зброї! Чому вони змінили їхні погляди? Що ж вони тепер кажуть? І чи, кінець кінцем, це зробить якусь різницю?