Чи церкви можуть з’єднати світ?

„ОТЧЕ наш на небесах, нехай святиться ім’я Твоє”, співали присутні монотонно. Ці слова який-небудь школяр може деклямувати; слова так часто повторені, деклямовані та співані, що вони вже незгладимо врізались у пам’яті мільйонів людей. Однак, на цій оказії слова тієї молитви зокрема зворушували.

По-перше, тих 3500 поклонників зібраних під яскравокольоровим наметом представляли багато рас і національностей. Кожен деклямував молитву в своїй рідній мові, витворюючи базікання, яке спонукало одного поклонника шепнути, „Ми говоримо чужими мовами”. Але мабуть ще більш дивовижним було те, що всі ці поклонники не були з тієї самої релігії. Англіканці, лютерани, методисти, а навіть католики молились разом.

Основу на цю безприкладну службуa заложила „Ліма Літургія”, теологічний компроміс на якого пішли тільки кілька місяців раніше. Іменні християни різних сект тепер можуть покинути їхні давні незгоди й разом брати участь у ,святому причасті’. І хоч члени Римсько-Католицької Церкви, а також Православних та Східних Правовірних церков не брали причастя, то таки співали й молились разом. Різномовне деклямування Господньої Молитви зворушувало багатьох присутніх. Поклонники плакали, обіймали та цілували одні одних. На короткий час розірвали перепони расизму, кольору шкіри, релігії та політики.

Багато людей вірять, що ця релігійна служба завершувала 18-тиденну загальну асамблею ВРЦ (Всесвітньої Ради Церков), яка відбулась від 24-го липня до 10-го серпня 1983 р., у Ванкувері, Канаді. Дехто бачить у цьому надію, провісника остаточної перемоги вселенності, рух щоб ним здійснити християнську єдність. Дехто навіть казав, що ця релігійна служба була „нова П’ятидесятниця”. ,Але чи ж тут можуть бути ширші втягнення’, дехто бажав знати. Зрештою, протягом багатьох століть релігія була дуже сильним розділюючим впливом. Тепер, якщо б церквам якось удалось покласти край цій тривалій кривді, яка вже так довго розділювала їх, то чи ж нації не можуть те саме зробити?

Дуже мало мислячих людей будуть заперечувати бажаність гармонійно з’єднаного людства. Ця можливість здійснити таку єдність здається неймовірною. Бо залишаючись непоміченими позаду цього людського зусилля з’єднатись є вікодавні ненависті, підозрілості та сумніви. Але, чи може бути, що церкви тепер беруть провід до глобальної кооперації? І під сильним впливом з’єднаної церкви, то чи ж це мабуть не зворушить політичних провідників покинути їхнє самогубне нагромадження ядерної зброї?

Дійсно, які ж були успіхи церков у цьому питанні? Давайте ближче придивимось на недавний збір ВРЦ.

[Примітки]