Матрьошка. Але ж лялька!

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У РОСІЇ

ЯК ТІЛЬКИ-НО туристи вгледять мене, то, схоже, більшість з них розщедрюються і готові забрати мене з собою. По суті, я не розумію, що в мені приваблює їх. Та й зрештою, вони майже нічого не знають про мене. Можливо, це лише мода. Але нехай-но я представлюся вам. Мене звати Матрьошка, і я уродженка... але нехай усе спочатку.

По суті, ніхто не знає, звідки я і хто мої справжні батьки. Щодо мого походження, то існують дві теорії. Дехто говорить, що я походжу з японського острова Хонсю, бо складаюся з декількох взаємопов’язаних частин. Вони кажуть, що в кінці XIX сторіччя мене привезла до Росії з Хонсю дружина російського патрона Сави Івановича Мамонтова (1841—1918 роки). З другого боку, за словами декотрих японців, саме російський чернець завіз до Японії ідею такої незвичайної ляльки. Але хоч би як там було, російським ремісникам сподобалась ідея і таким чином народилася матрьошка.

У кінці 1880-х у Росії почався розвиток економіки і культури. Разом з тим росіяни стали більше цікавитись збереженням своїх народних традицій. Довкола Мамонтова почала зосереджуватись інтелігенція, схильна відновити російську культуру, в тому числі такі відомі російські малярі, як Ілля Рєпін, Віктор Васнецов і Михайло Врубель. Щоб зберегти пам’ять про російське селянство, біля Москви будувалися студії мистецтва. Там з усіх частин країни збиралися предмети фольклористики, забавки та ляльки.

Професійний маляр Сергій Малютін зробив перші мої ескізи, але в той час я виглядала трохи інакшою. Мене зображали круглолицею селянкою з ясними очима. Я була вдягнена в сарафан (довга аж до підлоги сукня, що тримається на двох шлейках) і мала гарно вкладене пряме, блискуче, майже повністю заховане під кольорову хусточку волосся. Інші фігурки, менші від попередньої, клалися досередини. Їх одягали у косоворотки (російські блузки, що застібаються з одного боку), сорочки, чемерки (довгі приталені чоловічі пальта) і фартухи. Саме так я виглядала, коли мене виготовляли в Москві близько 1891 року, як це видно з ескізів Малютіна.

Часто я задумувалась над своїм ім’ям. Я довідалась, що в кінці XIX сторіччя Матрьона (зменшено Матрьошка) було одним з найпопулярніших жіночих імен у Росії. Походить воно від латинського слова matrona, що означає «мати», «шановна пані» або «мати родини». Одна фігурка в іншій також відповідно символізували родючість та продовження роду.

Складність виготовлення

Намагаючись виготовити мене, люди переводили багато матеріалу і зрештою опускали руки в безсиллі. Не дивно, що донедавна спосіб мого виготовлення тримався у секреті. Тому я була власністю небагатьох людей. Але тепер я вже не тримаю цього в секреті.

Щоб виготовити мене, потрібно неабиякого вміння. Насамперед важливо вибрати відповідне дерево. Здебільшого використовується липа, через її м’якість, рідше вільха і береза. Після зрубання дерева, що робиться переважно ранньою весною, з нього здирають майже всю кору, залишивши лише незначну кількість, щоб уникнути розтріскування дерева під час сушення. Відтак колоди залишають на декілька років, щоб, висихаючи, вони піддавалися відповідній циркуляції повітря.

Нарізувати дерево потрібно у відповідний момент: коли воно ще не пересохло і не є занадто вологе. Це може визначити лише фахівець. Кожна частина дерева проходить 15 різних операцій. Насамперед виготовляється найменша лялька, та, котру не можна розібрати. Інколи вона настільки маленька, що вам слід напружити зір, а то й вдатися до збільшувального скла, аби чітко її розглядіти.

Після виготовлення найменшої ляльки майстер береться до наступної фігурки, в котру може поміститись ця лялечка. Він виготовляє заготовку необхідної висоти й розрізає її на дві частини: верхню і нижню. Спочатку обробляється нижня частина ляльки. Потім із середини в обох частинах дерево вирізається так, щоб найменша лялька щільно входила всередину. До речі, умілий майстер не турбується різним вимірюванням, він повністю покладається на свій досвід. Потім він повторює процес, виготовляючи більшу ляльку, щоб у неї помістилися дві попередні.

Кількість ляльок одна в одній різняться від 2 до 60. Найбільша лялька може бути заввишки з майстра! Після виготовлення кожної ляльки їх обробляють крохмальним клеєм, що заповнює усі ямки на поверхні. Відтак починається остаточна сушка і ляльку відшліфовують, щоб маляр міг рівномірно накласти фарбу. Після цього ляльці надається неповторного вигляду.

Час приніс зміни

Люди з віком міняються, і те ж саме стосується мене. Мистецтво виготовлення матрьошки з Москви поступово поширювалось в інші міста та селища, в тому числі Семьонов, Полковський Майдан, В’ятку та Тверa. У кожному місці виробився свій стиль та своя форма декорації. Дехто почав хвилюватися втратою моєї самобутності, але я не скаржусь. Під час святкування сотої річниці війни 1812 року хтось замовив набір ляльок, які мали зображати російського генерала Михайла Кутузова і французького — Наполеона Бонапарта. Найбільші ляльки зображали тих двох генералів, а генерали-супротивники тієї війни зображалися меншими ляльками, що поміщались усередину відповідних командирів.

Протягом тривалого часу виготовлення та продаж цього типу ляльок суворо контролювалися. Але політичні зміни в кінці 1980-х дали ремісникам нові можливості та свободу. Тепер вони можуть виготовляти та продавати свій товар без жодних побоювань.

Ма́ляр Сікорський був першим, чиї ляльки стали дуже популярними. Його ляльки коштують найдорожче, й вартість одного комплекту може сягати 3000 доларів США. Успіх Сікорського стимулював інших малярів, і протягом минулих шести років виготовлення матрьошок надзвичайно зросло.

Нині моїм ім’ям, цебто Матрьошкою, називають усі ляльки, що їх поміщають одна в одну. На мені зображають різні теми: квіти, церкви, ікони, народні казки, родинне життя, а навіть релігійних та політичних керівників. Те, що я сьогодні є в такій великій кількості, уможливлює мою продаж за помірними цінами.

Стоячи, як звичайно, на одній з московських вітрин влітку 1993 року, я раптом почула голоси чужоземних туристів, які групою підходили до мене. Я прислухалась і зрозуміла, що вони говорять про конгрес Свідків Єгови, на котрий приїхали, і що кожен з них хоче купити мене на згадку про цю подію. Не знаючи чому, я дивилася на них великими очима. Неначе у відповідь хтось з них сказав: «Це не просто сувенір. Я хочу показати своїм друзям її очі. У неї такий вираз очей, як у росіян, котрим я розповідала про Царство і про Боже ім’я, записане у Біблії».

Свідки Єгови? Царство? Боже ім’я? Біблія? Мої очі збільшувалися, коли я слухала їх, а серце пришвидшено закалатало від перспективи бути забраною цими приємними людьми кудись дуже далеко. Може, я більше довідаюсь про те, що привело їх до Росії. Я впевнена, що це було не лише заради зустрічі зі мною, Матрьошкою.

[Примітка]