Невже вони зважувалися на таке?
ЯКИМ чином люди оправдували работоргівлю? Історики кажуть, що до XVIII сторіччя не багато хто ставив під сумнів моральне право рабства на існування. У книжці «Розквіт і занепад чорного рабства» (англ.) говориться: «У той час, коли Колумб натрапив на Вест-Індію, ні церква, ні схвалені нею писання не казали майбутнім поселенцям, що використання примусової праці може вважатися неетичним, хоч окремі духовні особи робили невиразні спроби висловити своє невдоволення... Ніхто навіть і гадки не мав заперечувати рабство, яке було тісно пов’язане з Європою».
Коли трансатлантична работоргівля була в розпалі, багато священиків висували релігійні аргументи у підтримку рабства. Книжка «Американське рабство» (англ.) говорить: «Протестантські служителі [в Америці] відігравали провідну роль у відстоюванні рабства. (...) Либонь, найпоширенішим і найефективнішим релігійним аргументом було просте припущення, що рабство входило в Божий план, аби наділити поган благословенням християнства, якого вони не мали до того часу».
Але часто жорстоке, звіряче поводження з рабами суперечило простому поясненню, ніби рабам пропонується «благословення християнства». Тому колонізатори, а також письменники та філософи в Європі казали собі, що чорні не такі, як білі. Едвард Лонґ — плантатор, що написав «Історію Ямайки» (англ.), зазначив: «Коли ми роздумуємо над природою цих осіб і їхньою несхожістю з рештою людей, то чи не доходимо висновку, що вони належать до іншого роду?» Наслідки такого мислення добре видно зі слів одного управителя Мартиніки: «Я розвинув у собі тверде переконання, що з неграми слід поводитися, як з тваринами».
Врешті-решт економічна вигода і гуманістична стурбованість поклали край трансатлантичній работоргівлі. Ще з самого початку африканці бунтувались проти такого поневолення, і до кінця XVIII сторіччя повстання стали звичайним явищем. Перелякані рабовласники стали почуватися чимраз ненадійніше. Перед ними також постало питання, чи не дешевше купувати робочу силу, коли потрібно, замість утримувати рабів.
Разом з тим моральні, релігійні і гуманістичні доводи проти рабства знаходили щораз більшу підтримку в Європі та Америці. Також сильнішав аболіціонізм. Незважаючи на офіційну ліквідацію рабства у багатьох країнах, починаючи з 1807 року, відголоски рабства все ще чуються.
Телевізійний серіал «Африканці: потрійний спадок» (англ.) енергійно захищав синів та дочок Африки: «Ще задовго до початку работоргівлі ми жили в... Африці. Але пізніше прибули чужоземці і забрали декого з нас. Нині ми настільки розпорошені по землі, що сонце ніколи не заходить над нащадками Африки». Очевидним результатом работоргівлі є мільйони чоловік африканського походження в Північній і Південній Америці, на Карибських островах і в Європі.
Ще досі люди обговорюють питання про те, хто винен у трансатлантичній работоргівлі. Безіл Девідсон, знавець африканської історії, пише у своїй книжці «Африканська работоргівля» (англ.): «Африка і Європа займалися цим разом».
«Нехай прийде Царство Твоє»
З цього ми можемо довідатися дещо про людське правління. Мудрий чоловік написав: «Знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем,— і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять» (Екклезіяста 4:1).
На жаль, ці слова, написані задовго до початку африканської работоргівлі, досі не втратили своєї актуальності. Пригноблені та гнобителі і далі серед нас, а в декотрих країнах і далі існують раби та рабовласники. Християни знають, що незабаром за допомогою Божого правління Царства Єгова «визволить... бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги» (Псалом 72:12). З цієї та багатьох інших причин вони не перестають молитися: «Нехай прийде Царство Твоє» (Матвія 6:10).