Як справи з дідусем і бабусею?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ

«Ставши дідусем, я ніколи не думав, що внуки будуть зі мною такими ніжними. Вони є дарунком — милими, невинними посланцями для зміцнення теплих родинних зв’язків» (Етторе, дідусь).

ВСУПЕРЕЧ вищеописаним здоровим взаєминам, дідусі і бабусі, батьки й матері та внуки й внучки у наші дні не завжди добре вживаються разом. Ці три покоління, замість жити в злагоді, часто гризуться між собою. І який же результат? Посилення відчуття самотності й невдоволення серед старших людей, хто має внуків, тобто серед тих, хто часто найуразливіший та самітний, до кого не рідко члени родини звертаються за допомогою в час економічної кризи. А яка ситуація у вашій родині? Чи ви по-справжньому цінуєте дідуся та бабусю?

За декілька минулих десятиріч у світі відбулися великі соціальні зміни, які також вплинули й на родинні стосунки та взаємини, і, як наслідок, практично цілком зникла патріархальна родина. В Європі лише 2 відсотки старших людей живе зі своїми дітьми. В індустріально розвинутих країнах унаслідок зросту середньої тривалості життя людини та скорочення народжуваності кількість дідусів та бабусь дедалі збільшується. Вони складають 26 відсотків усього європейського населення, і, за одним опитом, опублікованим Європейським союзом, ця цифра «приречена на збільшення». Японія, говориться в газеті «Асахі івнінґ ньюс», «гордиться своєю традицією опікуватися пенсіонерами». Однак щораз частішає звичка, особливо в містах, залишати дідусів та бабусь у шпиталях і спеціалізованих клініках, хоч і в цьому часто немає жодної потреби. У Південно-Африканській Республіці, де за традицією до старших людей ставляться з гідністю, нині також переважає погана схильність цуратися старших людей, як про це пише кейптаунська газета «Кейп таймс». У цьому повідомленні наголошується на тому, що члени родин бажають урвати «якомога більше від життя» і що вони «обманюють себе, мовляв, оскільки відправили стареньку в дім, то зробили все, що від них вимагалося».

У тій самій газеті говорилось про певний випадок, коли троє синів відправили свою старшу матір у добрий будинок догляду за похилими віком і «обіцяли підтримувати та регулярно відвідувати її». Але як сталося насправді? «Спочатку вони відвідували її щодня. З бігом тижнів почали відвідувати її тричі на тиждень. Відтак — раз на тиждень. Після року — двічі-тричі на місяць і зрештою п’ять-шість разів на рік, а вкінці взагалі перестали навідуватися до неї». І як ця бабуся проводила свої довгі дні? Ми читаємо в розпачливому описі: «Вікно її кімнати виходило на подвір’я з деревом, і єдиними її живими товаришами були голуби та шпаки, що сідали на це дерево. Вона чекала їхнього прильоту, буцімто вони були її близькими родичами».

У результаті переймання жителями Південно-Африканської Республіки західного способу життя багато змушені шукати роботу в містах і те ж саме трапляється у родинах племінних общин. Але, окрім зміни соціальних умов, є ще інші чинники, через котрі нехтується дідусем і бабусею, а саме: зникнення людських якостей, що сприяють щасливому громадському та родинному життю, тобто доброти, поваги до ближнього, родинних почуттів, та панування духу егоїзму, гедонізму, гонору і непокори. За Святим Письмом, такий моральний занепад є ознакою «останніх днів» (2 Тимофія 3:1—5). Отже, замість поважати бабусю та дідуся і вважати їх джерелом духовного збагачення й стабільності, діти та внуки часто дивляться на них, як на тягар, що не дозволяє їм іти в ногу зі швидкими соціальними змінамиa.

Чимраз більшає розрив між поколіннями, і це призводить до неабиякої напруги, котра навіть ще більшає, коли старші живуть разом зі своїми родинами. А втім, колосальний внесок у родинне щастя можуть робити і самі бабуся та дідусь! Але які проблеми найчастіше постають між представниками різних поколінь і перешкоджають налагодженню теплих взаємин між бабусею і дідусем, дітьми та внуками? І як можуть дідусі та бабусі знову посісти своє важливе місце у родині?

[Примітка]