Нас було врятовано від Лагару!
ПЕРШЕ жовтня 1995 року для родини Ґарсії було особливим днем, вони такого ще не мали. Члени родини Ґарсії є активними Свідками Єгови, і їх дім був розташованим у приміській околиці Кабалантіани району Баколор, що в провінції Пампанґа (Філіппіни). Хоч і їхній дім стояв поблизу тих місць, де лагари з вулкана Пінатубо завдавали людям шкоди, але таки не був безпосередньо ушкодженим. Кабалантіан захищала збудована урядом дамба від лагару. Але все швидко змінилося.
Через сильну тропічну зливу на вулкан Пінатубо випало 216 міліметрів опадів. Удосвіта до Ґарсії зателефонував незнайомець. Хтось помилково набрав їхній номер, але він сказав, що дамба прорвалась і їм слід вдатися до всіх заходів проти потопу.
Початок страхіття
Нонато Ґарсія, батько й головуючий наглядач збору «Вілла Розмарі», розповідає: «Вдосвіта в неділю десь перед п’ятою годиною довкола дому почала прибувати вода.
Я гадав, що це буде лише потоп, отже ми почали зносити усі речі догори. Але по десятій годині я помітив, що вода змішана з намулом. Потік продовжував зростати й дужчати, поки не став в’язким і не почав нести зі собою валуни. Ми повилазили на дах.
Згодом машини й навіть будинки попливли за течією. Один будинок, якого вдарив великий валун, упав і понісся. Його дах загруз у лагар поблизу нашого дому. На даху були люди. Я почав гукати їм і заохочувати перейти на дах нашого будинку. Ми кинули їх кабель, аби вони вхопилися за нього й перебралися до нас. Я прив’язав кабель до себе й поперетягав їх по одному на наш дах. До нас перебралося більше людей з інших дахів, які вкрилися лагаром. Весь цей час дощ не припинявся.
Пополудні з’явилися вертольоти. Але жоден з них не наблизився до нас, хоча й ми відчайдушно махали їм. Мабуть, вони рятували спершу людей у більшій біді. Я не думав, що вони евакуюють нас швидко, бо на дахах було чимало людей.
Дуже важливу роль відіграють у такій ситуації молитви. Навіть у великій небезпеці після молитви у людини зникає відчуття страху. Ми не молилися, щоб Єгова здійснив чудо, але просили, аби здійснилася його воля, розуміючи, що будь-хто може потрапити у лихо. Також я просив про міць, відвагу та мудрість. Все це допомогло нам у даній ситуації».
Кармен, Нонатова дружина, погоджується: «Те, що мій чоловік каже про молитву, і дійсно правда. Я схильна впадати в паніку, коли потрапляю в ситуацію, що загрожує життю моїх любих. Коли я побачила, що дах поступово заволікає намул від лагару і його ударив валун, я сказала чоловікові: «Здається, ми в безнадійному становищі». Але він підбадьорив мене, кажучи: «Помолімось».
Нонато продовжує: «О 16-й годині потік лагару усе ще не втрачав своєї сили. Будинок ударив великий камінь. Лагар вкрив половину даху. Я почав думати, що скоро спадуть сутінки й нам буде дуже важко пересуватися. Тому ми надумали вирушити в дорогу ще за світла.
Я кинув стілець у намул лагару, і подивився, чи він втопиться, я навіть став на нього, але він не втопився. Отже, я взяв довгу штахетину, щоб протикати мул. Я користувався цією штахетиною, аби знайти достатньо тверде місце, по котрому можна було б іти. Таким чином ми разом з іншими сусідами почали пробиратися крізь мул. Усіх нас було 26.
Ми прямували до вищого даху, що виднівся у далечині. Користуючись штахетиною, ми протикали мул, аби визначити, куди можна було ступати. У місцях, де мул усе ще був дуже рідким, ми повзли».
Зі слізьми на очах Кармен пояснює: «У певних місцях ми були на краю потоку лагару, що змушувало нас йти боком. В одному місці я загрузла у мулі по груди й сказала своєму чоловікові: «Я не в стані йти далі. Я помру тут». Але він відповів: «Ні, ти не можеш цього зробити. Вибирайся». З допомогою Єгови ми продовжували пересуватися».
Нора Менґульо, родичка цієї родини, додає: «У місцях, де мул був зарідкий, аби ми повзли, ми лягали на спину й штовхали себе ногами вперед. Інколи ми загрузали дуже сильно, але допомагали одні одним, особливо дітям».
Врятовані!
Нонато продовжує: «Коли ми з великими зусиллями проповзали по краю лагару, над нами пролітав вертоліт, і рятувальники помітили нас у безпорадному стані, бо ми не були на даху, а посеред уламків, які ніс лагар. Одна жінка з нашої групи тримала високо в руках своє восьмимісячне дитинча в сподіванні, що рятівники побачать наше безпорадне становище. Вони спустилися, щоб взяти нас. Ми насамперед пропустили дітей і жінок, бо всі ми не змогли б поміститися.
Зрештою й нас було підібрано вертольотом і доставлено до евакуаційного центру. Там нам ніхто не зміг дати сухого одягу, хоч і увесь наш одяг був просочений болотом від лагару. Я сказав, що моя родина не піде разом з іншими до місця евакуації, бо ми хочемо піти до Залу Царства. Коли ми прибули туди, нас одразу вдягнули, нагодували та подали іншу допомогу. З місцевого збору прибули ще інші брати, і вони теж допомогли нам».
Кармен додає: «Хоч і ми не сподівалися на допомогу з інших джерел, ми й справді відчували благословення нашого християнського братства».
Будинок подружжя Ґарсії повністю вкритий лагаром, але радісно довідатися, що вони та їхні троє дітей — Лавлі, Чармі й Чарлі — разом з іншими місцевими Свідками пережили страхіття того дня.
[Ілюстрації на сторінці 23]
Другий поверх частково викопаного дому Ґарсії.
Рідні Нонато Ґарсії біля свого похованого дому.