Узи між матір’ю та її дітьми

ВОНА була простою собі бродячою, короткошерстою, безіменною кішкою з п’ятьма кошенятами, разом з котрими намагалася вижити на бідних вуличках східної частини Нью-Йорка. Вона влаштувалася в старому занедбаному гаражі, в якому не раз виникали підозрілі пожежі. Блукаючи по околиці, вона шукала недоїдків, аби прогодувати свій ненаситний виводок.

Тихий плин їхнього життя був порушений уранці 29 березня 1996 року о 6 годині 6 хвилин. У старому гаражі раптом спалахнула підозріла пожежа. Котячий дім був охоплений язиками полум’я. Та незабаром на місце події прибула пожежна команда № 175, і скоро пожежу було погашено. Один з пожежників, Дейвід Джаннеллі, почув писк кошенят. Трьох із них він знайшов за гаражем, одного — за три четверті відстані через дорогу, а п’ятого на тротуарі. Кошенята були ще замалі, щоб урятуватися самостійно. Джаннеллі помітив, що вони мали опіки різних ступенів, оскільки деяким з них довелось чекати, поки до них дійде черга й мати винесе їх з палаючого приміщення.

Нью-йоркська газета «Дейлі ньюс» за 7 квітня 1996 року написала про незвичайну турботливість матері та її подальшу долю: «На майданчику коло гаража Джаннеллі знайшов знепритомнілу від болю маму, і від тієї сцени у нього стислося серце. Вона не могла розімкнути опухлих від диму повік. Подушечки її лап були дуже обпечені. На її морді, вухах і лапах були страшні сліди руйнівної дії вогню. Джаннеллі знайшов картонну коробку й обережно поклав туди кішку та її кошенят. «Вона навіть не могла розплющити очей,— каже Джаннеллі,— але торкнулася лапою кожного кошеняти по черзі, рахуючи їх».

Коли їх було привезено до Північнобережного союзу захисту тварин, там почалася метушня. Далі у статті розповідалося: «Були застосовані медикаменти проти шоку. До хороброї кішки під’єднали трубки для внутрішньовенного введення ліків. Обпечені місця були обережно змащені лікувальними мазями. Відтак її помістили у резервуар, в який нагнітався кисень, і весь персонал, затамувавши подих, чекав... Через 48 годин героїня вже звелася на ноги. Її запухлі очі розплющилися, і лікарі встановили, що вони неушкоджені».

А тепер зупинімося й задумаймося. Уявіть собі на хвилинку, як ця відважна мати з її природним страхом перед вогнем входила у задимлене, охоплене полум’ям приміщення, де скімлили її кошенята, з однією метою — врятувати їх. Зайти туди один раз, щоб винести своїх безпомічних кошенят,— річ сама по собі неймовірна, але вже зовсім немислимим є те, що вона зробила це п’ять разів, попри біль і додаткові опіки на лапах і морді! Хоробра тварина була прозвана Багрянкою, бо опіки на її шкірі були багряно-червоного кольору.

Коли ця зворушлива історія про узи матері з дітьми була рознесена з Північнобережного союзу захисту тварин по всьому світі, почались безперебійні телефонні дзвінки. По телефону станом Багрянки поцікавилося понад 6000 чоловік, зокрема навіть з Японії, Нідерландів і Південно-Африканської Республіки. Близько 1500 чоловік запропонували взяти до себе Багрянку разом з її малюками. Одне кошеня згодом загинуло.

Багрянка розчулила серця людей усього світу. Це наводить на роздуми про серця мільйонів сьогоднішніх матерів, котрі позбуваються своїх дітей, коли ті ще в утробі, або невдовзі після їх народження, і про те, чи не сколихує їх Багрянчин приклад тісних уз матері з дітьми.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 24]

North Shore Animal League