Через 50 років ми втікали від бомб!
«Незабаром тут рватимуться бомби. Усі до сховища!»
ТАК звучало застереження полісмена, котрий наказав нам з чоловіком залишити дім і заховатися недалеко в бетонному бункері. Його слова нас просто приголомшили. Зрештою, це ж не був якийсь куточок землі, де лютує війна,— ми гостювали в друзів у Мікронезії, на одному з мальовничих віддалених атолів Маршаллових островів.
Ми приїхали сюди, щоб провести тиждень з подругою та її чоловіком на невеличкому острівці Торва. Наша подруга була єдиним Свідком Єгови на тому острівці, тож ми хотіли допомогти їй проповідувати людям, які там живуть.
Мешканці Маршаллових островів дуже привітні та з радістю розмовляють про Біблію. Книжка «Ви можете жити вічно в Раю на землі» була недавно видана місцевою мовою, і в нас з’явилась добра нагода розповсюдити чимало її примірників. Усі, хто хотів мати книжку, запевнили нас, що вони читатимуть її, а не використовуватимуть як кен караван, чи «талісман на щастя», аби відганяти демонів. На острові поширений звичай класти скручену сторінку з Біблії у пляшку та прив’язувати її до крокви даху чи підвішувати на сусідньому дереві, бо вважається, що це відганяє злих духів.
Декілька днів все було пречудово, але коли настала субота, ми швидко усвідомили, що слід чекати змін. Наш день почався з приємного ранкового плавання у чистих і теплих водах лагуни. По дорозі з пляжу ми побачили, як до острова наближається зловісний сірий корабель. Незабаром з’ясувалося, що означала його поява. Як пояснив полісмен, команда із сімох американських військових прибула, щоб підірвати старі бомби, котрі лишалися на острові. Аби не наражатись на небезпеку, всі повинні були залишити доми, і остров’яни мали провести день у бункерах, побудованих японцями протягом Другої світової війни.
Ці бункери, що майже відразу привертають увагу відвідувачів Торви, є свідками жахливого минулого. З певної відстані острів виглядає точнісінько як тропічний рай, але зблизька помічаєш, що його краса спотворена шрамами війни, котра відшуміла приблизно 50 років тому. Колись Торва була важливою повітряною базою японців, і по острові й досі розкидані нагадування про Другу світову війну. Повсюди іржавіють заро́слі тропічною рослинністю залишки війни: літаки-винищувачі, купи зброї та торпеди.
Проте найбільшу небезпеку становлять залишені бомби. За час війни війська США скинули на Торву понад 3600 тонн бомб, напалмових снарядів і ракет, крім того, японці тримали тут власний арсенал бомб та зброї. Навряд чи 50-річні бомби можуть вибухнути, але вони завжди лишаються потенційно небезпечними — через це з 1945 року, тобто відколи закінчилась війна, загони саперів уже п’ять разів відвідували острів.
Ми вагалися, чи вірити пересторозі полісмена, тому підійшли до місця, де зійшла на берег команда саперів та поговорили з ними. Вони не тільки підтвердили правдивість тої перестороги, але й сказали, що вибухи почнуться за годину! Якщо ми не заховаємось у бункері, то треба буде негайно покинути острів.
Наша подруга вирішила лишитися на Торві та сховалася разом з декількома родинами у великому кулеметному гнізді. Пізніше вона розповіла нам, що єдиними вікнами у цьому старому бетонному бункері слугували кулеметні амбразури, а всередині було неприємно га́ряче і повно народу. День у бункері нагадав воєнні роки; за словами нашої подруги, якщо в дитинстві вибухи бомб зачаровували її, то тепер вони наганяли справжній страх.
Її чоловік погодився відвезти нас у невеличкому моторному човні на острів Вуллет, який лежить на відстані 8 кілометрів від Торви. Після нашого відплиття пройшло тільки декілька хвилин, коли почувся гучний вибух. Обернувшись, ми побачили на Торві стовп диму, що здійнявся поруч з житловим районом. Незабаром після цього пролунав другий вибух та третій, набагато сильніший.
Ми провели день, проповідуючи на Вуллеті, і цілий той день був відзначений далекими вибухами бомб. Старі бомби відшукували та позначали за декілька місяців до акції. Їх знаходили усюди: на пляжах, біля злітно-посадочної доріжки в глибині острова і навіть у двориках остров’ян! Щоб зменшити кількість вибухів, сапери зібрали кілька невеликих бомб докупи і тоді підірвали їх разом.
Коли ми поверталися на Торву, сонце вже сідало. Ближче до острова ми помітили, що не видно знайомого диму від вогнищ, на яких готують їжу. Очевидно, щось сталося. Раптово нам назустріч поспішив маленький човен, і нас попередили не підходити ближче. У воді біля рифу лежала велика бомба, яку треба було ще підірвати. Тож, віддаляючись в сутінках від берега, ми побачили те, чого більшість сьогоднішніх людей ніколи не бачили,— підводний вибух бомби, що лишилася з Другої світової війни. Стовп води та диму піднявся на сотні метрів у повітря!
На щастя, того дня не постраждав жоден мешканець Торви. Чи сапери врешті очистили острів од усіх бомб, які на ньому лишилися? Мабуть, ні. За словами командира загону, остров’яни, напевно, далі натикатимуться на ще старіші боєприпаси. Звичайно, це дало нам тему для розмов з людьми, коли ми закінчували проповідницьку працю на Торві. То був великий привілей — розповідати мешканцям острова про час, коли Царство Єгови ‘аж до краю землі припинить війни’ (Псалом 46:10).
(Розповіла Ненсі Вандер Вельде).
[Ілюстрація на сторінці 27]
Нерозірвана бомба.