Погляд Біблії

Чи вимовляти Боже ім’я неправильно?

СТОЛІТТЯМИ юдаїзм навчав, що божественне ім’я, Єгова, надто святе, аби його вимовлятиa (Псалом 68:4, Дерк.). Багато теологів переконувало, що звертання до величного Творця таким простим способом виявляє неповагу й навіть вважається порушенням третьої з Десятьох Заповідей, яка забороняє ‘призивати Імення Господа надаремно’ (Вихід 20:7). У третьому сторіччі н. е. Мішна зазначила, що «той, хто вимовляє божественне Ім’я так, як воно написане, не має частки в прийдешньому світі» (Санхедрін 10:1).

Цікаво зазначити, що багато вчених загальновизнаного християнства, коли перекладають Біблію, дотримуються принципу цієї єврейської традиції. Наприклад, у передмові до «Нової оксфордської Біблії з примітками» говориться: «В юдаїзмі ще перед християнською ерою перестали вживати будь-яке власне ім’я єдиного Бога, бо не існує інших богів, від яких потрібно вирізняти правдивого Бога. Тож вживання такого імені є невластивим для всесвітньої віри християнської церкви». Тому в цьому перекладі божественне ім’я замінене словом «ГОСПОДЬ».

Який погляд Бога?

Але чи погляди таких перекладачів і теологів узгоджуються з Божим поглядом? Єгова не мав на меті приховувати своє ім’я, навпаки, він виявив його людству. В Єврейських Писаннях, які зазвичай називають Старим Завітом, Боже ім’я, Єгова, з’являється понад 6800 разів. Біблія показує, що перша людська пара, Адам і Єва, знали й вживали Боже ім’я. Коли Єва народила першого сина, вона сказала: «Набула чоловіка від Господа [«Єгови», НС]» (Буття 4:1).

Багато століть пізніше, коли Бог звернувся до Мойсея, щоб той вивів ізраїльський народ з єгипетського рабства, Мойсей запитав Бога: «Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: «Бог ваших батьків послав мене до вас», то вони запитають мене: «Яке Ім’я Його?» Що я скажу їм?» Мойсея, можливо, цікавило, чи Бог виявить якесь нове своє ім’я. Бог відповів йому: «Так скажи синам ізраїльським: «Ягве, Бог батьків ваших: Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова послав мене до вас». Оце ім’я моє навіки, і так нехай згадують мене з роду в рід» (Вихід 3:13; 3:15, Дулуман). Отож зрозуміло, правдивий Бог не вважав, що його ім’я занадто святе, аби люди могли його вимовляти.

По суті, кожне покоління Божих вірних служителів вільно й шанобливо вимовляло Боже ім’я. Боаз, відданий Божий служитель, постійно вітав своїх працівників на полі такими словами: «Господь [«Єгова», НС] з вами!». Чи таке привітання приголомшувало їх? Ні. Розповідь повідомляє: ‘А вони відказували йому: «Нехай поблагословить тебе Господь [«Єгова», НС]!»’ (Рут 2:4). Отже, вони не вважали таке привітання образою для Бога, а, навпаки, використовували його як нагоду висловлювати йому славу й честь у той час, як займалися своїми повсякденними справами. Подібно й Ісус навчив своїх учнів молитися: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє» (Матвія 6:9).

Третя заповідь

А що сказати про заборону, яку згадує третя з Десятьох Заповідей? У Вихід 20:7 (Дул.) переконливо говориться: «Не виголошуй імені Ягве, Бога твого, марно, бо Ягве не залишить без покарання того, хто виголошує його ім’я марно».

Що ж саме означає ‘виголошувати Боже ім’я марно’? «Коментар до Тори ЄВТ» (англ.), опублікований Єврейським видавничим товариством, пояснює, що єврейський термін, який тут перекладено словом «марно» (лашша́в’), може означати «фальшиво» або «даремно». Той самий довідник продовжує: «Двозначність [цього єврейського терміна] дозволяє опозиційним сторонам на судовому процесі оголошувати поза законом [забороняти] лжесвідчення, неправдиві клятви, а також легковажне або надмірне вживання божественного Імені».

Цей єврейський коментар недвозначно підкреслює, що ‘виголошувати Боже ім’я марно’ означає вживати його в неправильний спосіб. Але чи можна по праву сказати, що, коли ми вимовляємо ім’я Бога, навчаючи про нього інших або звертаючись до нашого небесного Отця в молитві, це є «легковажне або надмірне»? Свій погляд Єгова виразив словами з Псалма 91:14: «Що бажав він Мене, то його збережу; зроблю його сильним, бо знає Ім’я Моє він».

Чи це має значення?

Сучасний англійський переклад за назвою «П’ять книг Мойсея», автором якого є Еверет Фокс, відходить від традиції. У цьому перекладі Боже ім’я представлене не традиційним словом «ГОСПОДЬ», а «ЙГВГ», що «зроблено для того, аби читач міг уявити його написання єврейською мовою». Фокс підкреслює: «Читач негайно помітить, що особисте ім’я Бога Біблії з’являється у цій книзі як ЙГВГ». Він припускає, що Боже ім’я, написане у такому вигляді, може «обурювати» читачів. Але, вживши відповідних заходів, аби не випустити його з перекладу, Фокс додає: «При читанні вголос я раджу вживати традиційне слово «ГОСПОДЬ», але той, хто бажає, може триматися свого звичаю». Однак повстає питання: чи це — справа особистого вибору, те, що зумовлене традицією, або просто звичай?

Ні. Біблія не тільки заохочує належно вживати Боже ім’я, але й наказує робити це! В Ісаї 12:4а змальовано Божих людей, які чітко вигукують: «Дякуйте Господу [«Єгові», НС], кличте Імення Його». А про тих, хто заслуговує присуду, псалмоспівець говорить: «Вилий Свій гнів на людей, що Тебе не пізнали, і на царства, що Ймення Твого не кличуть». (Псалом 79:6; дивіться також Приповістей 18:10; Софонії 3:9).

Отже, хоча деякі утримуються вимовляти величне ім’я Єгови через неправильне розуміння третьої заповіді, ті, хто справді любить Бога, прагнуть звертатися до нього на ім’я. Так, при кожній слушній нагоді вони ‘сповіщають між народів про вчинки Його, пригадують, що Ймення Його превеличне!’ (Ісаї 12:4б).

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 26]

Частина книги Псалмів з рукописів Мертвого моря. Боже ім’я, Єгова (ЙГВГ), написане більш древнім єврейським шрифтом, ніж решта рукопису.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу Shrine of the Book, Israel Museum, Jerusalem