Гора Сінай — самоцвіт пустелі
НІКОЛИ не забуду того захоплення, яке оволоділо мною, коли я вперше побачив легендарну гору Сінай. Ми просувалися машиною по розпеченій сонцем, курній місцевості Сінайського півострова (Єгипет). Раптом наше таксі виїхало на розлогу, відкриту долину Ваді-ель-Раха. Над долиною, викликаючи в серці трепет, чітко вимальовувався силует гори Сінай. У цій пустелі вона здається чудовим самоцвітом. Лише подумати, можливо, це саме та гора, на якій Мойсей отримав від Бога Закон!
Хоча стосовно точного місця розташування біблійної гори Сінай і далі ведуться дискусії, сюди вже багато сторіч стікаються юрби прочан, які вірять, що власне це і є та славнозвісна гора. Ще в третьому столітті н. е. у цю місцевість прибули пустельники, щоб відокремитися від світу й віддатися релігійним роздумам. У шостому столітті за наказом візантійського імператора Юстініана I тут збудували подібний до фортеці монастир, який мав захистити цих пустельників, а також бути символом римського панування. Цей монастир, що розташувався коло підніжжя славетної гори Сінай, сьогодні відомий як монастир св. Катерини. Чому б вам не вирушити разом зі мною в подорож до гори Сінай?
Дослідження гори
Проїхавши безводну долину, наш таксист-бедуїн висадив мене та мого супутника неподалік монастиря. Перед нами відкрилася мальовнича картина: на тлі голих скелястих гір гостинно дивиться на нас оточений деревами монастир із зеленим садом. Але ми минаємо їх, оскільки перш за все хочемо вибратися на південну гору й переночувати там у наметі. Традиційно вважається, що ця вершина — Джебел-Муса («гора Мойсея») — і є горою Сінай.
За дві години ми пішки добираємось до так званої улоговини Іллі — невеликої долини, яка розділяє трикілометровий кряж гори Сінай. За традицією саме у поблизькій печері Ілля почув голос Бога (1 Царів 19:8—13). Ми зупиняємося, щоб передихнути, під 500-річним старим кипарисом. Тут також є стародавня криниця. Як же нас відсвіжила її чиста, холодна вода, запропонована привітним бедуїном!
Йдучи звичайним туристичним маршрутом, за наступні 20 хвилин ми долаємо 750 кам’яних сходинок, що ведуть до вершини. Тут перед нами повстає невеличка церква. Ченці твердять, що вона побудована власне на тому місці, де Мойсей отримав Закон. Поряд з церквою є ущелина, в котрій , як вони кажуть, ховався Мойсей, коли переходив Бог (Вихід 33:21—23). Однак насправді ніхто не знає, де саме відбулися ці події. Хоч би як там було, але вид з гори просто захопливий! Ми розглядаємо одне за одним пасма рудуватих гранітних гір, які височать за кам’янистим плато, що розкинулось внизу. А на південний захід від нас здіймається на 2637 метрів над рівнем моря Джебел-Катеріна, або гора Катерін,— найвища гора у цій місцевості.
Сходження на Рас-Цафцафа
Наступного дня у нас з’явилась можливість піднятися на Рас-Цафцафа — вершину, яка належить до того ж трикілометрового пасма, що й Джебел-Муса. Рас-Цафцафа — це північна вершина гірського пасма, яка трохи нижча за Джебел-Муса. Рас-Цафцафа стрімко здіймається в небо над Ваді-ель-Раха — долиною, на якій, можливо, ізраїльтяни стояли табором, коли Мойсей сходив на гору за Законом від Єгови.
Просуваючись до Рас-Цафцафа гористою місцевістю з невеличкими долинами, ми минаємо покинуті каплиці, сади та джерела — ознаки того, що колись у навколишніх печерах і кам’яних келіях жило понад сто ченців та пустельників. Тепер тут залишився лише один чернець.
Ми зустрічаємо цього самотнього ченця у садку, обнесеному високим парканом з колючим дротом. Дозволивши нам увійти, він розповів, що працює у цьому саді вже п’ять років і тільки раз у тиждень спускається до монастиря. Монах вказав нам, як далі йти до Рас-Цафцафа, і ми знову вирушили вгору, аж поки нарешті не опинилися вище усіх навколишніх вершин. Унизу під нами лежала простора Ваді-ель-Раха. Власне тут я подумав, що це справді могло би бути місце, куди зійшов Мойсей, залишивши позаду табір ізраїльтян, аби з’явитися перед Богом. Я уявив собі три мільйони ізраїльтян, які зібралися «навпроти гори» у цій просторій долині. У моєму розумі також повстала картина, як Мойсей спускається схилом, несучи в руках дві таблиці з Десятьма Заповідями (Вихід 19:2; 20:18; 32:15).
Задоволені тим, що таки недарма подолали цей виснажливий підйом, ми не поспішаючи повертаємося до табору. Сонце уже сідає. При світлі невеличкого вогнища читаємо уривки з книги Вихід, в яких описуються події з Мойсеєвого життя, що сталися на цьому місці, а тоді йдемо спати. Наступного дня, ближче до полудня, ми стукаємо у двері монастиря св. Катерини.
У монастирі
Монастир св. Катерини вважається одним з найважливіших пам’ятників християнства. Живуть тут ченці грецької православної церкви. Славиться монастир не лише через місце розташування, але й своїми іконами та бібліотекою. Довший час монастир був настільки відокремлений від усього світу, що сюди рідко хтось заїжджав, але гостей тут зустрічали завжди дуже радо. Ченці сердечно обіймали та цілували їх і навіть мили їм ноги. Гості могли вільно заходити у всі закутки просторої монастирської садиби, огородженої 14-метровим муром. «Залишайтеся тут тиждень, місяць — стільки, скільки захочете»,— ввічливо повторювали ченці. Однак у наші дні ченці — а їх залишилось тут лише коло 12 — просто не в силі виявляти таку гостинність. Нині, аби подивитися на монастир, сюди щороку приїздить 50 000 відвідувачів.
Через такий наплив туристів монастир відчинений для відвідувачів лише п’ять днів у тиждень по три години на день. Туристам дозволяється подивитись тільки невелику частину монастиря: подвір’я, на якому є Мойсеєва криниця (за легендою, власне тут Мойсей зустрівся зі своєю майбутньою дружиною), церкву Преображення (котра вважається найстарішою у світі діючою церквою) та книгарню. Їм також показують каплицю Палаючого куща — місце, де, за словами ченців, Мойсей і став вперше свідком Божої присутності. Оскільки для ченців це найсвятіше місце на землі, вони кажуть відвідувачам зняти їхнє взуття, як наказав зробити Мойсеєві Бог (Вихід 3:5).
Ми дуже засмутились, довідавшись, що не побачимо славнозвісної монастирської бібліотеки, яка нас тут найбільше й цікавила. У відповідь на прохання зробити для нас виняток чуємо від провідника: «Неможливо! Через кілька хвилин монастир зачиняється». Проте трошки пізніше, коли ми відійшли від групи, провідник шепнув нам: «Ідіть туди!» Ми піднімаємося сходами, над котрими звисають якісь мотузки, минаємо здивованого нашою появою французького ченця і зрештою потрапляємо в одну з найстаріших та найвідоміших у світі бібліотек! У ній міститься понад 4500 праць грецькою, арабською, сирійською та єгипетською мовами. Колись тут також зберігався безцінний «Сінайський кодекс». (Дивіться, будь ласка, інформацію в рамці на сторінці 18).
Сумне закінчення
Наша екскурсія завершується у склепі за мурами монастиря. Тут лежать високими купами кості багатьох поколінь ченців та пустельників. Окремо кладуть кості ніг, рук, черепи і так далі. Купа черепів сягає майже до стелі. Чому виникла потреба у такому страшному місці? Монастирський цвинтар дуже маленький, тому, коли хтось помирає, ченці розкопують найстарішу могилу, виймають з неї кості й роблять місце для нового поховання. Кожен чернець знає, що одного дня його кості долучаться до костей інших ченців у цьому склепі.
Тож наша екскурсія закінчується на дещо сумній ноті. Але вона, безперечно, була дуже цікавою. Ми тішимось, що побачили захопливі краєвиди й славнозвісний монастир. Однак на зворотному шляху найбільше враження на нас справляє думка, що, можливо, на Сінайській горі — цьому самоцвіті пустелі — ми йшли тією ж дорогою, якою ступав Мойсей та ізраїльський народ понад 3500 років тому. (Надіслано).
[Рамка на сторінці 18]
Важлива знахідка
У минулому столітті німецький біблеїст Константин Тішендорф знайшов у монастирі св. Катерини рукопис Біблії грецькою мовою, який датується четвертим століттям н. е. і сьогодні називається «Сінайським кодексом». Він містить велику частину Єврейських Писань з перекладу Септуагінти грецькою мовою, а також усі Грецькі Писання. Цей рукопис є одним з найстаріших відомих повних примірників Грецьких Писань.
Тішендорф дуже хотів опублікувати цей «незрівнянний скарб», як він назвав рукопис. За словами Тішендорфа, він порадив ченцям передати рукопис російському цареві, який, бувши опікуном грецької православної церкви, міг вжити свій вплив на користь монастиря.
На стіні монастиря висить переклад залишеного Тішендорфом листа, в якому обіцяється «за першою ж вимогою повернути рукопис святому братству гори Сінай неушкодженим і в доброму стані». Але Тішендорф вважав, що монахи не усвідомлюють усієї важливості цього рукопису та потреби надрукувати його. Тому рукопис так і не повернули монастирю св. Катерини. Хоча монахи зрештою прийняли за рукопис від російського уряду 7000 карбованців, однак досі ставляться з підозрою до спроб вчених відкрити їхні скарби. Врешті-решт «Сінайський кодекс» потрапив до Британського музею, де його нині й можна побачити.
Варто зазначити, що в 1975 році під північним муром монастиря було виявлено 47 ящиків з іконами та рукописами на пергаменті. Ця знахідка містила також понад дюжину відсутніх листків з «Сінайського кодексу». Поки що ці листки доступні лише вузькому колу вчених.
[Карти на сторінці 17]
Гора Сінай.
[Відомості про джерела]
NASA photo
Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.
[Ілюстрація на сторінках 16, 17]
Ваді-ель-Раха та Рас-Цафцафа.
[Відомості про джерело]
Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.
[Ілюстрації на сторінці 18]
Джебел-Муса й монастир св. Катерини.
[Відомості про джерела]
Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.
Photograph taken by courtesy of the British Museum