Алтайці. Люди, яких ми полюбили

У минулому сторіччі священнослужитель російської православної церкви архімандрит Макарій переклав Старий Заповіт на російську мову. А перед початком цієї роботи церковний синод уповноважив його ознайомити з християнством алтайців. Хто такі алтайці? Де вони живуть? Який у них уклад життя?

НА ОДИН з обласних конгресів Свідків Єгови в Росії, який проходив торік у липні, прийшло приблизно 40 алтайців. Конгрес проходив у Барнаулі, найбільшому місті Алтайського краю, що в Росії. Присутніх було 1730 осіб. Аби потрапити на цю триденну зустріч, я разом з друзями-петербуржцями подолав на літаку близько 6500 кілометрів.

У Барнаулі протягом декількох днів ми познайомилися з алтайцями та дуже полюбили їх. Нас особливо зворушило те, що багатьом довелося їхати автобусом близько 650 кілометрів по гірських дорогах і, навіть тоді, коли камінь з гори розбив вітрове скло автобуса, вони і не подумали повернути назад. Дізнавшись дещо про історію батьківщини алтайців та їхню культуру, нам захотілося відвідати їх у селах. Тож після конгресу ми вирушили у захопливу подорож — 1500 кілометрів по алтайській землі.

Земля й релігія

Більшість з близько 70 000 алтайців — корінного населення краю — живе у гірській місцевості неподалік від кордонів з Казахстаном, Китаєм та Монголією. Почуття благоговіння викликали в нас гірські краєвиди, кришталево чисті річки, безліч квітів. Місцеві мешканці збирають різноманітні трави, з яких готують смачний ароматний чай. Вони полюбляють і кедрові горіхи.

Деякі алтайці ведуть власне господарство. Одна християнка розповіла, що вона та її родичі тримають 75 голів великої рогатої худоби і 80 овець. М’ясо продають, а вовну міняють на борошно і цукор. Інша християнка сказала мені, що продала чотири барани, аби мати можливість приїхати з дочкою на конгрес. До неї приєдналися ще семеро чоловік — це ті, з ким вона проводить біблійні вивчення! Один з них сказав мені: «У нас є тільки одна дорога життя — Божа дорога».

Навіть цей настільки віддалений край надзвичайної краси, який гості називають другими швейцарськими Альпами, не обминули прикрі зміни. Один літній чоловік поділився з нами: «Якби декілька років тому хтось сказав, що мені доведеться замикати на ніч свою юрту [куполоподібне житло], я б не повірив. Але тепер я роблю це щовечора. Ті «тяжкі часи» спонукали багато людей дослідити біблійні пророцтва (2 Тимофія 3:1—5).

Взагалі алтайці пишаються своїми стародавніми традиціями та релігією. Більшість вірить у духів річок і гір, бо для них гора — це символ їхніх богів. Вони також поклоняються тваринам. Наприклад, в юрті вішають зображення крілика на білій тканині. Дощової пори під час першої грози перед ним виконують певні обряди, оббризкуючи його чаєм, молоком чи алкогольним напоєм — араком. Особливе значення для алтайців має поклоніння духам померлих.

Релігійних провідників у них називають шаманами. Навесні і восени вони виконують обряди на «святих місцях» гірських вершин та схилів. Тоді шамани чіпляють на гілки багатьох дерев смужки білої тканини. Вони думають, що духи гір втішаться і захищатимуть людей від нещасть у подорожах.

Вплив спіритизму

Але найбільше враження на мене і на моїх супутників справили люди, їхня сердечна відвертість. У Барнаулі ми познайомилися зі Світланою та її дочкою Тулунай, а потім приїхали до них в Усть-Кан — село, де живе 3000 чоловік. Рідна бабця Світлани виховувала її у дусі місцевих традицій і під сильним впливом шаманів. Дівчина навчилася спілкуватись з тими, кого вважають духами померлих. Завдяки своїм особливим знанням Світлана займала визначне становище і була цим дуже задоволена.

Однак життя Світлани сильно ускладнилося. «Мене мучили демони,— сказала вона.— Я не могла спокійно спати вночі». Іноді вона перебувала у напівгіпнотичному стані. «Одного разу в такому стані,— пояснює Світлана,— я побачила мою піврічну донечку Тулунай у вигляді порося. Воно повільно наближалося до мене і я хотіла задушити його. Але Тулунай голосно заплакала. Отямившись, я зрозуміла, що могла вбити своє дитя, і мене охопив жах». Тоді Світлана поставила собі запитання про те, ким же насправді є ці духи.

У 1991 році одна алтайка привезла в Усть-Кан біблійні публікації Свідків Єгови. Як тільки Світлана бралася читати брошуру «Ось! Я творю все нове», то починала засинати. «Я сміялася і казала, що Свідки дали мені дещо ліпше за будь-яке снодійне»,— згадує Світлана. Але й тоді їй докучали нічні видіння, тому вона палко просила в молитві: «Єгово, якщо ти настільки могутній, будь ласка, допоможи мені позбутися цих кошмарів». Через декілька секунд усе було добре, і Світлана почувала себе нормально.

Вона стала молитися перш ніж лягала спати і на диво швидко засинала. «То було щось неймовірне: я могла спати як нормальна людина»,— каже Світлана. Вона вирішила серйозно вивчати Біблію за допомогою публікацій Товариства Вартової башти і 1992 року символізувала своє присвячення Богу Єгові водним хрещенням. Мені вона сказала: «Я зрозуміла, що коли цілковито довіряєш Єгові, немає нічого неможливого» (Филип’ян 4:13).

Поширення християнства

У 1993 році зібрання Свідків Єгови в Усть-Кані відвідувало 70 чоловік. На Спомин Христової смерті у квітні 1998 року прийшло 120 чоловік. Село Яконур, що розташоване за декілька кілометрів на північ від Усть-Кана, колись вважалося центром шаманства. Але, як сказав чоловік на ім’я Шамит, коли Свідки Єгови стали там проповідувати, шамани почали втрачати свою силу. Тепер у цьому селі діє група Свідків і багато людей цікавиться Біблією.

У селі Чаґан-Узун, що за 90 кілометрів від кордону з Монголією, більшість з близько 500 мешканців читають наші публікації. А в Горно-Алтайську, столиці Алтайської республіки, є два збори, які складаються зі 160 Свідків.

Однак на початку 1994 року багатьох Свідків, у тому числі з Усть-Кана, викликали до Горно-Алтайського суду. Проти них висунули обурливі звинувачення, серед яких — участь у ритуалі принесення в жертву дітей. У зв’язку з переслідуванням, деяких Свідків було звільнено з роботи і вислано з Алтаю. Але з часом з’ясувалося, що звинувачення проти Свідків були фальшивими. Тому в травні 1994 року Міністерство юстиції Алтайської республіки на законній підставі зареєструвало Горно-Алтайську громаду Свідків Єгови. Тепер Свідків і їхню біблійну літературу добре знають в алтайській землі.

Участь у служінні

Коли ми гостювали в Усть-Кані, разом з місцевими Свідками ходили у проповідницьке служіння. Пішли чутки, що приїхали якісь важливі персони. Тож, помітивши, як ми проповідуємо, до нашої групи підійшов репортер місцевої газети і сказав: «Я чув, що до нас приїхали визначні особи. Як можна з ними зустрітись?»

Наскільки ж він вразився, дізнавшись, що «визначні особи» — це ми! На його великий подив ми разом з місцевими мешканцями заходили до односельчан. Під час нашої розмови він зазначив: «Я бачу, що серед вас немає начальників. Ви прості люди та не вважаєте себе за особливих. Це рідкість! Ви справжні християни і я на вашому боці».

На жаль, прийшов час прощатися. Коли ми від’їжджали, багатьом на очі навернулися сльози. Наші друзі встали пліч-о-пліч живою стіною. Це така алтайська традиція прощатися з дорогими друзями. Протягом декількох днів спілкування ми дуже полюбили одні одних. Ми стали справжніми друзями. Чому? Тому що той, хто нас об’єднав — Єгова, безсторонній Бог (Дії 10:34).

По дорозі назад

По дорозі назад до Барнаулу ми зупинилися біля магазину в маленькому гірському селі. Єдина продавщиця, яка там була, зраділа нам. Привітавшись і сказавши декілька слів, я запитав: «Чи знайоме вам ім’я Макарій?»

Після паузи продавщиця відповіла: «Ні, не чула про такого».

Тоді я показав примірник Біблії в перекладі Макарія і пояснив: «У минулому сторіччі саме тут, на алтайській землі, Макарій працював над перекладом». З цими словами я подарував їй Біблію.

Ми стали далі оглядати продукти, а жінка відразу взялася читати. Очі її засвітилися надією. Коли ми вже виходили з магазину, вона сказала, що багато її друзів і родичів хотіли б читати Біблію. Тож, перш ніж попрощатися остаточно, ми залишили їй чимало біблійних публікацій.

З того часу як Макарій жив серед алтайців і перекладав Біблію, пройшло понад 150 років. Як же добре, що тепер багато алтайців послуговуються цим біблійним перекладом! (Надіслано).

[Карта на сторінці 17]

РОСІЯ

Алтайський край

Алтайська республіка

Казахстан

Китай

Монголія

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Алтайці на конгресі в Барнаулі.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Алтайський пейзаж.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Чимало людей вірять, що ці смужки тканини захищають у подорожах.

[Ілюстрація на сторінці 18]

На проповідуванні в Усть-Кані.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Світлана з дочкою.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Біблія в перекладі Макарія.