Сердечність та інші почуття

ЕМОЦІЇ — невід’ємна частина людської поведінки. За їхньою допомогою особа виявляє свою вдачу, думки серця, а також ставлення до людей і подій. Багато хто приховує свої почуття, бо встиг зазнати чимало страждань або виховувався в особливому культурному середовищі. Попри це Єгова заохочує нас розвивати позитивні внутрішні риси і належно їх виражати (Рим. 12:10; 1 Сол. 2:7, 8).

Емоції можна влучно переказати словами. Але коли не вкласти у ці слова відповідних почуттів, слухач може засумніватися у нашій щирості. Якщо ж говорити з емоційною виразністю, наше мовлення набуває тієї краси й багатства, яких потрібно, щоб зворушити серце слухача.

Як виражати сердечність. Сердечні почуття зазвичай огортають нас тоді, коли ми думаємо про інших. Тому, коли ми говоримо про привабливі риси Єгови та дякуємо за його доброту, наш голос має сповнюватись теплотою (Ісаї 63:7—9). Приязнь та чуйність мусять відчуватися і в наших розмовах з ближніми.

Якось до Ісуса підійшов прокажений і почав благати, аби той зцілив його. Уяви собі, яким тоном Ісус промовив до нього: «Хочу,— будь чистий!» (Марка 1:40, 41). Спробуй уявити і таку картину: жінка, уже 12 років хвора на кровотечу, тихесенько наближається до Ісуса і торкається ззаду краєчка його одежі. У ту мить вона розуміє, що її помітили. Трясучись від страху, жінка падає перед Ісусом і прилюдно зізнається, чому торкнулась його одягу і як одужала через це. Поміркуй, з якими почуттями в голосі Христос проказує їй: «Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!» (Луки 8:42б— 48). Сердечність, виявлена у тих випадках Ісусом, зворушує наші серця аж донині.

Коли ми, як Ісус, співчуваємо людям і щиро хочемо їм допомогти, це помітно в нашому голосі та словах. Таке сердечне ставлення — щире і не виражається понадміру. Завдяки йому люди краще відгукуються на почуте. З огляду на зміст, вже сама проповідувана нами звістка несе заряд доброзичливості. Сердечність слід виявляти особливо тоді, коли ти наводиш логічні аргументи, підбадьорюєш, співчуваєш та настійно заохочуєш до дій.

Якщо тебе переповнюють теплі почуття до людей, показуй це своєю мімікою. Бачачи таку сердечність, слухачі потягнуться до тебе, мов до багаття в холодний вечір. Якщо ж теплоти на твоєму обличчі не видно, вони можуть засумніватися у твоїй щирості. Сердечність повинна бути правдивою — її не вдягають, наче маску.

Сердечність має звучати і в голосі. Якщо він сухий та різкий, ним важко передавати теплоту. Але докладай свідомих зусиль і з бігом часу ти поліпшишся. З суто технічного погляду варто пам’ятати про те, що голос звучить різко через уживання коротких, обірваних звуків. Тому вчись говорити, подовжуючи м’якші звуки. Завдяки цьому твій голос набуде потрібної теплоти.

Однак ще важливіше — правильно вибирати об’єкт уваги. Якщо пильно зосереджуватись на слухачах і щиро прагнути переказати їм корисну інформацію, це буде неодмінно відчуватися і в тому, як ти говориш.

Жвавий виклад спонукує до дій, але не слід забувати і про душевність. Не завжди достатньо переконувати розум — крім нього потрібно зворушувати серце.

Як виражати інші почуття. Тривога, страх і пригніченість — це емоції людини, котра зазнає́ душевного болю. Ми ж повинні випромінювати радість і щедро виявляти її в розмовах з іншими. Крім того, є й такі емоції, котрі слід приборкувати,— вони несумісні з особистістю справжнього християнина (Еф. 4:31, 32; Фил. 4:4). Усе розмаїття емоцій можна переказувати влучно дібраними словами, тоном і силою голосу, а також виразом обличчя та жестами.

Біблія описує цілу гаму людських почуттів. Іноді вона просто називає їх, а часом показує їх через слова персонажів або описані події. Коли зачитуєш такий матеріал, відтворюй ті емоції голосом. Завдяки цьому читане глибше вплине і на тебе, і на твоїх слухачів. Для цього уявляй себе на місці дійових осіб. Але пам’ятай: виступ немає нічого спільного з акторством, тому намагайся не перегинати палиці. Старайся оживляти читане в розумах слухачів.

Відповідність до матеріалу. Як і у випадку з за́палом, те, скільки сердечності та інших почуттів ти вкладаєш у слова, великою мірою залежить від змісту.

Розгорни Біблію на Матвія 11:28—30 і проаналізуй зміст цих віршів. А тепер зачитай двадцять третій розділ Матвія, в якому Ісус осуджує книжників та фарисеїв. Просто неможливо уявити, щоб Ісус проказав ці нещадні слова мляво і безбарвно.

А які почуття, на твій погляд, годиться вкласти у слова з 44-го розділу Буття, де розповідається, як Юда впрошував Йосипа відпустити Веніямина? Зверни увагу на глибину почуттів, які передає вірш 13, зауваж, що Юда думав про причину лиха (вірш 16), а також як зреагував сам Йосип (Буття 45:1).

Справді, щоб вправно читати і промовляти, слід продумувати не лише слова та думки, але й почуття.