ЙОА́В

(озн. «Єгова — Батько»).

1. Син Сераї, нащадок Кеназа з племені Юди. Йоав був «батьком мешканців Ге-Харашіму», що означає «долина ремісників», оскільки, як каже Біблія, «вони були ремісниками». Очевидно, Йоава названо «батьком» тому, що він заснував поселення ремісників у цій долині (1Хр 4:1, 13, 14; див. ГЕ-ХАРАШІМ).

2. Другий з трьох синів Давидової сестри Церуї (можливо, лише по матері, яку вона, як припускають, народила від попереднього чоловіка, Нахаша; 2См 17:25). Тож Йоав був Давидовим племінником. Його братів звали Авішай і Асаїл (2См 8:16; 1Хр 2:13—16). Коли в Біблії мова йде про цих трьох чоловіків, згадується ім’я їхньої матері, а не батька, щоб було чітко видно їхні родинні стосунки з Давидом.

Риси характеру. Йоав був здібним воєначальником і вирізнявся організаторськими здібностями, винахідливістю та рішучістю. Але водночас він був амбітним, мстивим і хитрим та іноді поводився безпринципно.

Йоав очолював Давидових воїнів, коли над усім Ізраїлем — окрім племені Юди, яке підтримувало Давида,— правив Іш-Бошет, син Саула (2См 2:10). Якось слуги Іш-Бошета і слуги Давида прийшли до Гівона і зустрілися коло ставка. Воєначальником Іш-Бошетового війська був Саулів дядько Авнер, завдяки якому Іш-Бошет і став царем. Воїни сіли з різних боків ставка. Тоді Авнер запропонував, щоб по 12 юнаків з кожного війська помірялися силою. Кожен з них схопив свого противника за голову та встромив йому меч у бік, і всі вони загинули (2См 2:12—16). Оскільки цей поєдинок не приніс перемоги жодній зі сторін, розгорілася справжня битва. В результаті серед Іш-Бошетових слуг загинуло 360 чоловіків, а серед Давидових — тільки 20 (2См 2:30, 31).

Під час битви Авнер почав тікати. За ним навздогін кинувся прудконогий Асаїл, брат Йоава. Авнер просив Асаїла припинити погоню і попереджав, що інакше це погано закінчиться, але той не відступав. Зрештою Авнер вдарив Асаїла заднім кінцем списа, простромивши його наскрізь (2См 2:18—23). Добігши до пагорба Амма, Авнер зі своїми воїнами піднявся на його вершину і звернувся до Йоава з проханням припинити бій, щоб уникнути безглуздого кровопролиття, кінець якого буде гірким. Йоав прийняв мудре рішення: він послухався Авнера і повернувся до Давида в Хеврон (2См 2:24—28, 32).

Кривава помста. Відтоді Йоав виношував бажання помститися Авнеру і лише чекав зручної нагоди, щоб втілити його в життя. У той час точилася затяжна війна між домом Саула, який постійно слабшав, і домом Давида, який ставав дедалі міцнішим. Зрештою Авнер, образившись на Іш-Бошета, пообіцяв Давиду, що прихилить до нього весь Ізраїль, і вони уклали угоду (2См 3:6—21). Йоаву це дуже не сподобалось, тож він звинуватив Авнера в шпигунстві. Тоді, вдаючи з себе друга, він зустрівся з Авнером і, коли той нічого не підозрював, убив його. Так Йоав помстився за свого брата Асаїла. Також він міг думати, що Авнер претендує на місце начальника Давидового війська і конкурента треба усунути (2См 3:22—27).

Коли Давид почув про вбивство Авнера, то запевнив увесь Ізраїль, що не причетний до нього. Він сказав: «Нехай вина спаде на голову Йоава і на весь рід його батька! Хай у роді Йоава ніколи не переводяться чоловіки, які мають виділення, прокажені [хворі], чоловіки, які прядуть [можливо, йдеться про калік], а також ті, що вмирають від меча, і ті, що не мають їжі!» Того разу Давид не покарав Йоава й Авішая, який був з ним у змові. Він сказав: «Я зараз слабкий, хоч і помазаний на царя, а ці люди, сини Церуї, — дуже жорстокі. Нехай Єгова відплатить по заслузі тому, хто чинить зло» (2См 3:28—30, 35—39).

Начальник ізраїльського війська. Ставши царем усього Ізраїля, Давид пішов війною на Єрусалим (Євус). Євусеяни почили насміхатися з нього, адже вважали місто неприступним. Але Давид побачив, що в обороні міста є слабке місце — водний тунель. Він пообіцяв, що зробить «начальником і князем» того, хто першим пройде через тунель і нападе на євусеян. Першим це зробив Йоав, і, коли місто було завойоване, Давид винагородив його, призначивши начальником ізраїльського війська (2См 5:6—8; 8:16; 20:23; 1Хр 11:4—8). Відтоді в Йоава з’явилося десять зброєнош, серед яких був сильний воїн, беротянин Нахарай (2См 18:15; 1Хр 11:39).

Після того як Давид завоював Едом, Йоав залишався там ще шість місяців, поки не вигубив усіх чоловіків (2См 8:13, 14; 1Цр 11:14—17). Пізніше, в битві з аммонітянами і сирійцями, Йоав показав себе вмілим воєначальником. Він відділив частину війська і поставив над нею свого брата Авішая. Завдяки такій тактиці вони не дали ворогам затиснути їх у лещата (2См 10:8—14; 1Хр 19:6—16). Без сумніву, Йоав відігравав важливу роль і в інших битвах, які Давид вів з філістимлянами, моавітянами та іншими народами.

Підтримує правління Давида. Під час облоги Рабби (столиці аммонітян) Йоав виявив відданість царю Давиду, помазанцю Єгови. (Принаймні так його вчинок можна розцінити.) Біблія каже, що Йоав захопив «місто вод». Це могла бути частина Рабби, в якій розташовувалися водні джерела, або ж форт, який обороняв її водні запаси. Без цього стратегічно важливого місця столиця не могла довго протриматись і рано чи пізно здалася б. Йоав усе підготував для остаточної перемоги, але не став завершувати облогу. Натомість він запропонував зробити це Давидові, щоб саме помазаний Богом цар здобув славу завойовника ворожої столиці. Здавалося б, цим Йоав виявив повагу до Давида, однак його справжні мотиви невідомі. Можливо, він дійсно хотів прославити царя, а може, керувався інтересами народу або ж навіть власними інтересами (2См 12:26—31; 1Хр 20:1—3).

Співучасник вбивства Урії. В ході тієї ж облоги стався ще один випадок. Через Урію Давид передав Йоаву листа, в якому наказав поставити цього воїна там, де буде найзапекліший бій, щоб його вбили. Йоав послухався царя. У бою загинув Урія і деякі інші воїни, бо Йоав наказав їм підійти надто близько до муру. А щоб Давид не докоряв йому за ці втрати, у повідомленні про бій Йоав спеціально згадав смерть Урії. Через посланця він сказав цареві: «Лучники обстріляли твоїх слуг з муру, і дехто загинув. Помер і твій слуга, хетянин Урія». Почувши це, Давид, як Йоав і розраховував, не висловив жодного незадоволення, а лише підбадьорив його (2См 11:14—25; див. ДАВИД).

Допомагає Авесалому, а тоді протидіє йому. Авесалом убив свого брата по батькові, Амнона, і через це був змушений утекти. Але після того як він пробув у вигнанні три роки, йому на допомогу прийшов Йоав. Він послав до Давида жінку з Текої і навчив її, що сказати, аби той дозволив Авесалому повернутись додому. План Йоава спрацював, і Авесалом повернувся в Єрусалим, однак Давид відмовився бачитися з ним. Через два роки Авесалом, бажаючи налагодити стосунки з батьком, не раз посилав за Йоавом, щоб відправити його до Давида. Проте Йоав не приходив. Зрештою Авесалом наказав слугам підпалити його ячмінне поле. Йоав розгнівався, але відразу прийшов. Тоді Авесалом пояснив йому, чому так зробив, і вмовив піти до царя та попросити за нього (2См 13:38; 14:1—33).

Хоч Йоав і допоміг Авесалому повернутися в Єрусалим, він не підтримав його, коли той вчинив переворот. Давид поставив Йоава над третиною своїх воїнів і чітко наказав їм бути лагідними з його сином. Однак у бою Йоав не послухав царя і вбив Авесалома (2См 18:1—17). Це вже не вперше Йоав вирішив відкинути наказ Божого помазанця і діяти на власний розсуд. Але слід визнати, що пізніше Йоав повівся правильно: він сміливо і прямо докорив Давиду, сказавши, що його жалоба за Авесаломом ставить під загрозу єдність народу (2См 19:1—8).

Втрачає посаду начальника війська, але згодом знову отримує її. Давид позбавив Йоава посади начальника війська (очевидно, через вбивство Авесалома) і призначив замість нього Амасу (2См 19:13). Однак Амаса був не таким здібним воєначальником, як Йоав. Одного разу Давид наказав Амасі скликати мешканців Юди, щоб придушити бунт Шеви, сина Біхрі. Амаса пішов збирати людей, але не повернувся до Давида у призначений час. Оскільки справа була нагальною, Давид наказав Авішаю погнатися за Шевою, сказавши: «Відправляйся за ним у погоню, інакше він увійде в якесь укріплене місто і сховається там». У бою, який розпочався невдовзі, Йоав, мабуть, взяв на себе провід, як робив це, коли був воєначальником. Тримаючи Авель-Бет-Мааху в облозі, Йоав сказав мешканцям міста видати йому Шеву. Вони відрубали Шеві голову і скинули її з міського муру. Тоді Йоав зняв облогу і повернувся в Єрусалим (2См 20:1—7, 14—22).

Вбиває Амасу. Під час погоні за Шевою Йоав вчинив серйозний злочин. Зустрівши Амасу (який був його двоюрідним братом; 2См 17:25; 1Хр 2:16, 17) неподалік від великого каменя в Гівоні, він зробив так, що в нього, начебто випадково, випав з піхов меч. Тоді Йоав підняв його лівою рукою, а правою взяв Амасу за бороду, ніби збираючись поцілувати. Оскільки Амаса нічого не підозрював, Йоав зміг убити його одним ударом меча. Можливо, Йоав зробив це тому, що не довіряв Амасі, адже раніше той очолював повстанське військо Авесалома. У будь-якому разі Йоав укотре піддався своїм амбіціям: він використав заворушення, щоб усунути конкурента й отримати бажану посаду. Давид не покарав його відразу, можливо тому, що Амаса підтримував Авесалома і ще зовсім недавно очолював повстанське військо, з яким воював Йоав. Зрештою Йоав домігся свого і знову став начальником війська (2См 20:8—13, 23).

Чому Давид не стратив Йоава за вбивство Авнера? І чому він повернув Йоаву посаду начальника війська, хоча той вбив Амасу, який був поставлений замість нього? Біблія про це не говорить. Можливо, Давид виявив слабкість і не виконав Божого закону, бо Йоав і його родичі мали великий вплив серед воїнів. Або ж були ще якісь обставини, про які Біблія не розповідає. Незалежно від того, мав Давид вагомі підстави чи ні, слід пам’ятати, що він таки не простив Йоава. Давид наказав своєму спадкоємцю Соломону простежити за тим, щоб Йоав поплатився за свої гріхи.

Проводить неповний перепис. Якось Давид піддався впливу Сатани і наказав провести перепис населення, хоча це суперечило Закону. Йоав намагався відмовити царя, але безрезультатно. Він провів перепис, однак не перерахував племена Левія і Веніямина, бо «царський наказ був для нього гидотою» (1Хр 21:1—6; 2См 24:1—9; див. ПЕРЕПИС).

Підтримує спробу Адонії захопити трон. Йоав багато років служив Давиду, але коли той став старим і хворим, він зрадив його і вступив у змову з його сином Адонією (1Цр 1:18, 19). Можливо, Йоав вважав, що зможе маніпулювати Адонією, коли той стане царем. Або ж йому могло здаватися, що в нього більше шансів втриматись на своїй посаді поряд з Адонією, ніж поряд з Соломоном. Однак почувши, що Давид призначив царем Соломона, Йоав покинув Адонію (1Цр 1:49). Коли ж Адонію вбили, Йоав втік у намет Єгови і схопився за роги жертовника (1Цр 2:28). Але це його не врятувало. Йоав був винен у пролитті крові: він свідомо вбив Авнера й Амасу, «двох чоловіків, які були праведніші і кращі за нього». Тому Соломон наказав Бенаї стратити його. Таким чином Соломон виконав останню волю Давида і не дозволив, щоб Йоав «у своїй сивині мирно зійшов у могилу». Йоава поховали біля його дому в пустелі. Замість нього військо очолив Беная (1Цр 2:5, 6, 29—35; 11:21).

Останні вірші 60-го Псалма (8—12), який написав Давид, присвячені перемозі Йоава над едомлянами. (Див. надпис до цього псалма.)

3. Голова роду «синів Пахат-Моава». Декотрі з них у 537 р. до н. е. повернулися із Зоровавелем з вавилонського вигнання (Езд 2:1, 2, 6; Не 7:6, 7, 11).

4. В Ездри 8:1, 9 «сини Йоава» згадуються серед тих, хто в 468 р. до н. е. разом з Ездрою повернувся з вавилонського вигнання. У той час головою роду був Овдій, син Єхіїла. Хоча у наведених віршах про це не згадується, можливо, вони належали до того ж роду, що й сини Пахат-Моава, або були родичами Йоава № 3.