Призначення і предвидження Єгови

“Звісні Богові є всі діла Його від початку світа”.— Діян. 15:18.

1. Як різняться призначення і предвидження?

ЄГОВА має силу наперед призначити і здібність предвидіти. Те що Він призначує, бере місце, бо Він призначив щоб воно так було, без ріжниці, що якесь сотворіння у всесвіті може робити, щоб перешкодити або здержати. Що Він предбачує, те й бере місце, зпричини Його непомилкової сили проникнути будучність, діяння чого в жодний спосіб не нарушує вільної волі жодного сотворіння. Взагалі, призначення має до чинення з клясами або ґрупами і з подіями, без наперед висвящення певних одиниць, які мали б бути замішані в цих клясах або подіях. З другої знов сторони, божественне предвидження не ограничує себе до ґруп або подій, але часто вказує на певних осіб, що будуть замішані в них.

2. Хто це був народ Ізраїля?

² Наші попередні видання положили тверді основи для позиції, що коли Грецькі Писання говорять про призначення або наперед висвящення відносно тих, що будуть царювати з Христом в небі, то вони відносяться до них як кляси, а не як одиниць. Так само річ мається, коли Єгова висказав свою ціль створити собі святий народ. В стариннім часі Ізраїль ставсь типічним святим народом, бо до нього Єгова сказав: “І будете в мене ви царством священим, народом вибраним.” Знову, “Бо ти народ святий у Єгови, Бога твого, тебе вибрав Єгова Бог твій, щоб ти був народом насліддя зміж усіх народів.” (2 Мойс. 19:6; 5 Мойс. 7:6, АС) Це був вибраний народ, про котрого говориться як “Ізраїль мій вибраний”.— Ісаїї 45:4.

3. Хоч вибраний народ, то кожний Ізраїльтянин міг попасти в що?

³ Але тільки цей факт, що це був вибраний народ, то це автоматично не включає кожного Ізраїльтянина, як признаного вибранця. Самий Єгова знищив многих із них в пустині в подорожі і опісля, як і допускав, що вороги зменшали їх ряди за їх невірність. Коли Христос прийшов, то тільки останок з Жидів прийняли Його, отже не-Ізраїльтянів приведено, щоб доповнити наперед призначене число “Ізраїля Божого”. (Гал. 6:15, 16; Ефес. 2:11—22, НВ) То не було досить бути Жидовином поверховно, по тілесному. Члени “Ізраїля Божого” мусять бути Жидами внутрі, по духовому. (Рим. 2:28, 29; 9:6, НВ) Коли замало з природних Ізраїльтянів прийняли Месію, “Бог перше зглянувся, щоб з поган прийняти людей в імя своє.” Коли ж віття натурального Ізраїля відмовилися приносити благородний овоч, тоді вони були відтяті, і тому дикі поганські галуззя були прищеплині, щоб зайняти їх місце. Отже так зробив Бог, коли чутливість многих з натуральних Ізраїльтянів була затупа до їх обовязку, привівши поганів до повноти поперед призначене число із духового Ізраїля, або “Ізраїля Божого”. “Осліплення від части Ізраїлеві сталося, доки сповнення числа з народів увійшло і так спасеться ввесь Ізраїль.”— Йоана 15:1—8; Діяння 15:14; Рим. 11:17—21, 25, 26, НВ.

4. Що показує, що духовий Ізраїль включає й поганів і де та “велика громада” пасує в типі і позатипі?

⁴ Що Божий типічний святий народ, натуральний Ізраїль, представляв духового Ізраїля, і що пізніще він мав доповнитися з поганів, то це показано тим, що Петро пристосовував слова в 2 Мойсея 19:6 і 5 Мойсея 7:6 до Христових тіла членів, що складались з Жидів і поганів: “Ви ж — рід вибраний, царське священство, нарід святий, люди прибрані, щоб звіщати широко чесноти Покликавшого вас із темряви у дивне своє світло: ви колись і не народ, а тепер народ Божий.” (1 Петр. 2:9, 10, НВ) Повне число тих, що царювати муть з Христом, є призначене на 144,000. (Одкр. 14:1—4) В Одкритті 7:4—8 є те саме розподілення між дванацяти родів Ізраїля, а що це є повне число і включає поганів, то Ізраїль згаданий тут мусить бути духовий Ізраїль. Потім явилась “велика громада, якої чоловік не міг порахувати, із між усіх народів і родів і язиків”. Вона не могла бути небесна кляса, бо це піднесло б число далеко поза призначених 144,000. (Одкр. 7:9, НВ) В дійсності, це робить паралель повний. Як колись натуральний Ізраїль полишив Египет, а їм товаришила “мішана громада” із не-Ізраїльтянів, так і в позатипі, коли духовий Ізраїль відлучився від цього старого світа під Сатаною, велика громада з поганів, коли порівнати з духовим Ізраїлем, співтоваришила з ними. Спасення вони осягнуть через Христову викупну кров.— Одкр. 7:10, 14.

5. Що виявляє все це про призначення наперед?

⁵ Що це все відкриває відносно призначення? Це показує, що хоч природний Ізраїль був вибраний як народ, много з того народу відпали і тільки останок остався вірним. Будучи типічним духовим Ізраїлем, це показує, що духовий Ізраїль є вибраний як кляса або святий народ, але не як поодинокі особи, з яких складається те число, бо многі одиниці відпали і тільки останок із цілого числа раз покликані, освячені, оправдані, викуплені і які у вибранні остались вірними. Щобільше, повище показує, що не тільки вибрані духові Ізраїльтяни, що царюють з Христом в небі, є викуплені Христовою кровю, але й велика громада із непризначеним числом також прийшла під викупні спасаючі благи. Пресвитеряни, головні захитники призначення, заперечають це, кажучи: “Ніхто інший не є викуплений Христом . . . а тільки вибрані.”a Суперечались, що тільки вибрані викуплені, що є частю Авраамового насіння, разом з Ісусом Христом, то хто є ті роди і народи землі, що будуть благословенні через це насіння? (1 Мойс. 12:3; 22:18; Галат 3:16, 29) В дійсності, це є земна кляса котрої число є взяте із усіх народів, і теперішня часть з котрої сталась “велика громада” Одкриття 7:9.

ПРЕДВИДЖЕННЯ ВІДНОСНО ОДИНИЦЬ

6. Чи справа Самсона, Еремії і Йоана Хрестителя піддержують призначення?

⁶ У змаганні доказати їх точку, що одиниці взагалі є призначені, прихильники тієї доктрини наводять такі випадки в доказ, як от Самсон, Еремія, Кир, Езав і Яків, Йоан Хреститель, Юда і також Ісус. Це правда, що перед їх народженням Єгова предвидів, що Самсон буде визволяти Ізраїля, що Еремія буде пророком для народів, і що Йоан Хреститель буде виконувати роботу Ілії у приготованні людей для приходу Месії. (Суддів 13:3—5; Ерем. 1:5; Луки 1:13—17) Одначе ці случаї не пасують доктрині призначення. Та доктрина вимагає, що остаточна судьба одиниць є неминуче призначена з перед часу Адама і Еви; але такого доказу немає в цих случаях. Немає нічого, щоби вказувало, що Боже предвидження відносно тих особливших одиниць існувало значно довго перед їх уродженням. Тимбільше, ті предвидження здається відносяться до їх активності радше чим до їх остаточної судьби; коли ж призначення стосується до їх кінцевої долі, і що “без жадного передбачення віри або добрих діл, або постійности в них, або чого іншого в сотворінні.”b Божественне предвидження в тих случаях є відмінне від призначення.

7. Чому случай Езава й Якова не піддержує призначення і чому Єгова справляється із Ними так?

⁷ Заява відносно ближняків Езава й Якова не була зроблена перед сотворенням Адама і Еви, але коли немовлята ще були в утробі їх матери; ані це не відносилося до остаточної судьби, але що “старший служитиме молодшому.” Воно значило що молодший, в протилежності звичайному звичаю, мав дістати первенство, що звичайно переходило до первородного сина і це робило його, по смерти його отця, головою челяди його і його інші брати були піддані йому. І все це було “коли вони ще не були народжені ані не практикували нічого доброго ані злого, щоби ціль Божа відносно вибору могла продовжатись залежно, та не від діл, але від Того, що покликав їх.” Один із тих ближняків мав отримати первенство, що в цім случаї містило в собі Авраамову обітницю. Роблячи вибір перед народженням, занім хто з них зробив добро або зло, Єгова сказав, що вибір учасників в Авраамовій обітниці не залежало від діл. Це була протилежність до Закону угоди, яка заставляла Жидів підкрислювати діла. Вона возвищувала незаслужену доброту або ласку, і дух. Це полишило вибір зовсім Тому, що покликав кандидатів для тих благ, іменно, Богу Єгові. Його вільний вибір в цій справі, цілком незвязаний звичаями або звичайними поступками після людського сподівання, як от давання первенства первородному синові, є дальше підкрислено через Його вибрання молодшого сина замість старшого. Ось так Єгова пояснював свою ціль відносно Його угоди, приступаючи не по примхам, а так, як це він зробив в случаї Езава і Якова.— 1 Мойсея 25:23—26; 27:29, 37; 28:13, 14; Рим. 9:11, НВ.

8. Чому це не було вічним осудом Езава і як це сталося на виправдання Єгового предвидження?

⁸ Це вирішення Єгови дати первенство Яковові позволивши старшому синові Езавові тимчасово бути рабом молодшому, не призначило Езава до вічного прокляття, як це прихильники призначення мусять признати. Будучи в рабській позиції, це не стримувало Езава від надбання Божого одобрення. Чи ж деякі із Канаанців, хоч і були під натхненим проклятям служили потомкам Сема, привязались до Ізраїля і отримали благословення Єгови? (1 Мойс. 9:25—27; Ісуса Навина 9:27) А що до первенства, то його не вимагається для спасення. Інакше то тільки сини були б спасені, а всі інщі автоматично засуджені. І що сказати про твердження Єгови: “Я люблю Якова, а ненавиджу Езава”? (Мал. 1:2, 3; Рим. 9:13, НВ) Історія особливше не зазначує, що цей суд був висказаний, коли ті немовлята знаходились в утробі Ребеки, що він не чекав аж на їх поведінку, як підставу цього. Та без ріжниці на таку можливість, сила Єгови предвидіти могла указати йому який напрям кожний ближняк возьме і дати всяку потрібну основу, щоб любити одного а ненавидіти другого. Його силі читати удідичені успосібнення ненародженої дитини не можна сумніватися. Напевно Езав мав таке успосібнення, і то наперекір доброму реліґійному вихованні, яке він отримав від його родичів. В протиставленні відносно Якова, Езав був безвідповідальним ловцем, приймав проклятих поганських жінок за свої, показав погорду до Авраамової обітниці через продання свого первенства Яковові, а пізніше старавсь виманути від Якова його первенство, що належало до Якова купном і Божим даром. З його власної доброї волі Езав зробив це все а стягнув на себе ненависть Єгови.— 1 Мойсея 25:27—34; 26:34, 35; 27:34—36, 46; 1 Сам. 16:7; Йова 31:15; Еккл. 11:5.

9. Чому не можуть доказати призначення справи Юди, і Петра і Кира?

⁹ Бог Єгова прорік, що один з Ісусових апостолів зрадить Ісуса, але особливше ніхто не був названий. (Пс. 41:9; 109:8) Тут немає підстави казати, що Ісус знав, коли Він вибрав Юду Іскарйотського, що він станеться зрадником. Одначе, Ісусова сила від Єгови уможливила йому збагнути думку і постанову людського ума і серця, і так скоро, як Юда почав відступати в той напрям, Ісус завважав це. Щоб вказати, що Він був Месією, Він говорив про це будуче зрадження наперед: “Від нині кажу вам, перше ніж сталось, щоб, як станеться, увірували що це я.” (Йоана 2:24, 25; 6:64, 70, 71; 13:11, 18—30; Одкр. 2:23, НВ) Предсказання, які указали, що Юда був зрадником, прийшли потім, як він дозрів як апостол. Те саме можна сказати про Петра, відносно його відреченняся Христа, про його навернення опісля, і якою смертю він умре. Марка 14:30; Луки 22:31, 32, 34; Йоана 21:17—19) Жодне із цих не можна назвати призначенням судьби осіб перед заснованням первісного світу. Щодо Кира, то це була пророча сила Єгови предвидіти, що він був названий, як той, що повалить Вавилон і визволить вязнів Ізраїльських, і це сталось яких дві сотні років перед подією. Але призначення пресветерянські та кальвіністів тут не входять. Воно не визначило Кирової останної долі. Він не стався правдивим поклонником Єгови, але служив многим фальшивим богам, і ніколи не ставсь із вибраної кляси Єгови.— Ісаїї 45:1—4.

10. Помимо їх винятковости, що сказати про Ісусову справу?

¹⁰ Щодо Ісуса, Його земний напрям і кінцева доля, як насіння Божої жени і Царя нового світа, не була призначена перед заложенням первісного світу. Це сталося аж по упадку першої пари, що почали пророкувати про Ісуса Христа. (1 Мойс. 3:15) Єврейські Писання признали Його, як вибраного Єговою. (Ісаїї 42:1) Він був знаний перед заложенням нового світа і в часі Його смерти, і “Цього, призначеного радою і провидінням Божим видано”. (Діян. 2:23; 1 Пет. 1:20; Одкр. 13:8, НВ) Без призначення особливших одиниць, що діяли проти Нього на землі, пророцтва представляли події, що появились: “Ірод і Понтийський Пилат з людьми народів із Ізраїльтянами, зібрались разом у цім місті проти Того святого слуги Ісуса, якого настановив бути Христом, щоб зробили, що Твоя рука і Твоя рада наперед призначила статись.” (Діян. 4:27, 28, НВ) Але чи ти Ісусову справу назвеш призначенням, то вона була дуже винятковою і не доказує поодинокого призначення, для всіх одиниць з перед часу Адама і Еви.

11. Чому божественне предвидження було вживане в повищих случаях?

¹¹ В дійсності, всі повищі справи, що вимагали божественного предвидження відносно одиниць, є дуже виняткові. Ті одиниці були дотикнені в спеціяльний спосіб в замірах Єгови, були типом або зразком, або сповненням пророцтва, або в якийсь інший спосіб були ужиті, щоб додати до посвячення людей Єгови, або щоб показати силу Єгови. Єгова може руководити подіями в їх справах, так що все співдіє на сповнення Його предвидження. Але ж цих кілька виняткових справ, в яких Єгова ужив предвидження, не можуть бути успішним доказом, що він уживав до подібної міри предвидження у справі кожного людського сотворіння.

12. Чому в Діяннях 15:18 і Римлян 8:28 не піддержує тих, що вірують в призначення?

¹² В змаганні щоб доказати загальне вживання предвидження, деякі наводять Діяння 15:18: “Звісні від віку Богові всі діла Його.” В Нового Світу Перекладі Діяння 15:17, 18 звучать як слідує: “Єгова, який творить ті річи, він знає їх від давна.” Побічні завваги є, “хто чинив ці річи знав їх від давна.” Без ріжниці яку б версію не ужити, то ясним є, що Єгова тут показує, що Він предвидів свої діла. Це не каже, що Він наперед знав діла кожної особи. Ані Римлян 8:28 не можливо ужити як доказ, що Бог предвидів наперед всі події або акти людей: “знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго.” Більше точний приклад показує, що це робота Божа, а не діла людські, які вони виконують, що виходить на добро Його слуг: “Ми знаємо, що Бог робить всі Його діла на добро для тих, що люблять Його.” (НВ) Ісус показав, що коли люди впадуть жертвою насильства або випадків, то цього не можна приписувати фаталізмові або призначенню, але що це згідне з фактом, що “час і пригода стались всім з них.”— Еккл. 9:11, АТ; Луки 13:1—5.

13. Чому ми не можемо сказати, що Єгова знав наперед про упадок херувимів, Адама й Еви?

¹³ Чи можна сказати, що Єгова знав наперед, що покровитель херувим, призначений над Адамом і Евою, станеться бунтівником? Або що Єгова знав наперед, що Адам і Ева піддадуться спокусі бунтівникові? Ані Писанням ані льоґікою цього неможна підтвердити. Біблія показує, що Єгова вважає предвидження відносно Його роботи, але переступництво Адама і Еви не було ділом Єгови. Він не налізав своєю силою в предвидженні справ цих сотворінь. Він не є підозрілий Бог, що всегда підозріває свої сотворіння, глядить, щоб знайти брак в їх умах і серцях, шукаючи за клопотом. Він чекає і позволяє їм указати їх занепад. Чоловік може йти прямо аж якась особливша спокуса зустріне його, а тоді брак його стійности появляється. Так очевидно було з херувимом. По назначені його до позиції, і після того як Адам і Ева були сотворені, ця ситуація сталась спокусою для херувима. Не була це спокуса від Єгови, але невластиві думки і бажання херувима витворили її для нього. (Якова 1:13—15; 1 Йоана 2:15, 17) Він бачив людську пару, і знав їх силу плодитися, божественний приказ для них робити це, і уявляв землю сповнену людськими сотворіннями. Він забажав їх почитання, і почав відчужувати цю першу пару від почитання Єгови. Але все, що Єгова призначив в цій справі було, що послушеньство значило життя, а непослух — смерть, і про це Він повідомив Адама, а через нього й Еву.— 1 Мойс. 2:16, 17.

14. Чому Єгова не потребував знати наперед їх бунтівництва, щоб справитись з ними?

¹⁴ У вічі цілковитої відсутности доказів з Писання, що Єгова предвидів цієї трійці переступи, то на якій підставі можна б арґументувати, що він таки предвидів? На це немає здорової основи. Він не потребував знати наперед збунтовання трьох, щоб справитись з ними. Ані Він не потребував знати наперед роботу демонів і людей в цім часі, щоб виконати свої наміри. Не більше чим чоловік, що постановив стинати бурян з латки землі, щоб зробити город, не мусів предвидіти активність насікомів, замешкуючи в цій гущавині бурянів, що становлять їх дім. Без ріжниці що насікоми зроблять, вони не можуть стримати від стинання буряну, ніж чоловік може стримати Бога від виконання божественної роботи. Бог не потребує знати наперед спротивні сторони чоловіка не більше як чоловік потребує знати насікомів. (Ісаїї 40:22) У всякому разі, намірена ціль може бути виконана не зважаючи на цю опозицію, бо ж це так неважливо слабке в порівнанні з силами виконання.— Ісаїї 46:11; 55:11.

[Примітки]