Новочасна Історія Свідків Єгови

Часть 1. Ранні голоси (1870—1878)

“МАЮЧИ оце кругом нас так велику тьму свідків, відложім Всяку вагу й гріх, що так легко путає нас і біжім з терпінням в перегонах, що перед нами, дивлячись на Ісуса, починателя й звершителя віри нашої.” (Жидів 12:1, 2, НС) Писатель тієї поради не відносився до наочних свідків відносно своїх перегонів як христіянин, але відносився до свідків, яких він описав многих по імені, у своїм попереднім розділі, чоловіків і жінок геть назад до Авеля, що жили нім Ісус завершив своє земне служення і “одержали свідчення вірою”, що вони угодили Богу Єгові. (Жид. 11:1—40, НС) Вони були свідками Єгови, як і Ісус був на землі. (Одкриття 1:5; 3:14) У Біблії ми маємо справдішню історію тих старинних свідків, написану деякими із тих свідків Єгови, і всі ті писателі згадують Боже імя Єгова 6,823 раз або більше.

В Христіянсько-Грецьких Писаннях, від Маттея до Одкриття, ми маємо історію христіянських свідків Єгови за часів Ісуса і його апостолів, яку написали богодухновенні ученики його. Від тоді звиш вісімнацять століть перейшло, і недавно христіянські Свідки Єгови знов вийшли наперед, ставшися предметом многих запитань, і суперечки. Многі дивуються, як саме свідки почали існувати. Многі люди йдуть до ворогів і обвинувателів, думаючи, що від них вони дістануть всебічну, неперекручену інформацію про новочасних свідків Всевишнього Бога. Щоб справдішна інформація була доступною для всіх як загальне освітлення й для справлення многих, що були зведені ворожими так званими інформаторами, ми тут починаємо серію артикулів під титулом “Новочасна Історія Свідків Єгови”.

РАННІ СЛУЧАЇ (1870—1878)

Ступнево приходив ‘поклик з темряви у Боже дивне світло!’ Оце вкоротці є опис новочасної історії Свідків Єгови, як вони виходили з темряви вавилонських реліґій з надією на чимраз більше привернення нових біблійних правд. (1 Пет. 2:9, НС) Довга ніч духової темряви з котрої ті христіянські свідки вийшли, існувала від початків другого століття після смерті Христових апостолів аж до другої половини девятьнацятого століття. Раннє Христіянство з його ясною доктриною і чистотою теократичної орґанізації почалось затемнювати після 100 років непомітно підкрадаючоїся духової темряви вавилонсько-реліґійних наук, грецьких і римсьмих фільософій та прямого відступництва. Сатана, Диявол, завжди активний, щоб знівечити правдиве почитання Бога Єгови, витворив відступницьких, фальшивих пастирів, “вовків в овечих шкірах”, які остаточно спричинили спустошення розквітаючому христіянству. Помимо Протестанської Реформації в шіснацятому столітті, котра в дійсності не привернула правдивого почитання, чорна темрява далі обіймала уми зведених христіянів аж до часу, коли Єгова вислав свого Визволителя, Більшого Кира, Ісуса Христа, визволити правдивих христіянських свідків з їх вавилонської неволі.

Хоч їх цілковите увільнення з вавилонської неволі не прийшло аж в 1919 р., по Хр., то перед тим роком протягом періоду через майже пядесять літ свідки приходили до постепенного пробудження, щоб приготовити їх на годину визволення, як людей Нового Світу. Це показалось бути схоже до історії природних Жидів у неволі старинного Вавилону, де Даниїл і многі вірні свідки Єгови були пробуджені роки перед тим, щоб вони були готові для привернення правдивого почитання в Єрусалимі, що нарешті прийшло в 537 році перед Хр. Так річ мається і з свідками Єгови в цих новочасах пробудження до духової правди, що прийшло від 1870 року.

Щодо стану цього старого світу, серед якого свідки Єгови виступили на світову сцену, то в періоді від 1870 до 1900 року почалась формувати судьба для цього “атомного віку” в двацятому столітті. Політичні та комерційні сили почали маневрувати (хитро заходити), щоб злапати контролю над приходячою ново-науковою ерою. Люди й орґанізації були сповнені зловіщенням відносно таємничо скоро-біжучих днів будучності, яку деякі предбачували як переворотню. На Раді Ватикану в 1869—70 р., римо-католицький культ старався зміцнити свою орґанізацію для близької будучності через проголошення своєї автократичної голови, папи, неомильним. Провідні протестанські реліґійні орґанізації показались бути непоступовими духово на їх шляху. Їх духовники старались затвердити їх власть над парафіянами. Це клєрикальне присвоєння більшої власті над їх стадом зазначило крок назад від свободи христіянської думки й почитання з боку мас так званих христіян. Безвірність, вища критика, еволюція, спірітизм, атеїзм і комунізм почали налізати й розколювати великі світові реліґійні орґанізації. Многі з євангелських церков почали “модернізувати” свої фальшиві реліґійні доктрини, та не в гармонії з приверненими біблійними правдами, але згідно з теоріями вищої критики і еволюції. Модерна поганська форма теольоґії затопила церкви.

Великі політичні сили зворушились. Сполучені Штати Америки саме тоді приходили до себе від їх Громадської Війни (1861—1865), щоб відзиськати свою силу для небувалого розросту у велику світову державу. Німеччина виграла Франко-Пруську війну в 1870 р., щоб далі зростати у величезну европейську силу. Британія саме переходила через золоту еру Вікторіянської ери, змагаючись до будучої контролі над світом. Індустріяльно, Сполучені Штати, Британія, Франція й більша часть Европи переходили розворотні зміни як наслідок винайдення парових двигунів. Ця індустріяльна революція розросталась із поступом років ще більше з винаходом елєктрики, телєфону, моторових автів і многих інших “чуд” цієї нової цивілізації, яка нближалась до атомного віку. Торгівля також зросла до нової висоти в наслідок індустріялізації передових народів і створення нових бизнесових підприємств, що сталось “копальнею золота”. Робітники також стались гуртувати в унії й почали ворогувати проти зростаючого капіталізму. Все це значило, що постав матеріялізм, нагарбання грошей і погоня за розкошами. Невидимі демонські сили цього світу витворили близкучі тенети нових принад, щоб засліпити людей до вищого й кращого скарбу приверненої христіянської правди.

Серед гуркотіння індустріяльних, комерційних та реліґійних змін, дались чути ранні голоси маленьких реліґійних ґруп, які старались читати ознаки часу і предсказувати близький прихід Ісуса, Єгови Христа. Ріжні адвентиські уґруповання виринали в Сполучених Штатах і Европі, проголошуючи видимий поворот Христа десь у 1873 або 1874 році, помимо того, що американський засновник їх руху, Вілям Мілєр, признав свою помилку й розчаровання відносно попередніх дат із 1843 і 1844 р. Раньше, німецький лютеріян теольоґ Бенґель (1687—1751) назначив 1836 рік, як призначену дату для розпочаття тисячліття згаданого в Одкритті 20:6. У Шкотляндії й Анґлії інша ґрупа, знана як “Ірвінґіти”, піднесла свій голос і оголосила 1835 р., 1838 р., 1864 р., і нарешті 1866 р., для повороту Христа. Христіянські писателі такі як Елліот і Камінґс виглядали кінця в 1866 р., Бревер і Декер предсказали 1867 рік, а Сеїс назначив 1870 рік. В Росії, Клаас Епп, провідник Меннонітів Братів (Брудерґемайнде), і його прихильники назначили 1889 рік для великої світової події.*a Але всі ці широко проголошені предсказання прийшли до цілковито розчаровання, тому що вони не були основані на акуратному біблійному знанню пророцтв Єгови. Христів поворот був призначений не ради фізичної маніфестації, як це вони припускали, але як це Писання тепер ясно указують, невидиму присутність слави і сили, щоб викликати найбільшу крізу, яку коли переходив чоловік на землі.

Ще інші голоси дались чути, але ці почали проголошувати неминучий невидимий поворот Месії. Одна із цих ґруп була під проводом Джорджа Сторра з Брукліну, Ню Йорк. Він і його спільники після 1870 року видали журнал під заголовком Байбл Екзамайнер, подаючи свої погляди, що поворот Христа мав бути невидимий. Ще інша ґрупа під проводом Г. Б. Райс з Оакленд, Каліфорнія, видала журнал під назвою Остання Труба, звіщаючи про невидимий поворот, який стався в 1870 році. Третя ґрупа приходить під нашу увагу, цей раз розчаровані Другі Адвентисти, які закинули той рух через те, що Господь не повернув в 1873 році, як це Адвентисти далі предсказували. Ця ґрупа була під проводом Н. Г. Барбоура. Вони випромінювали свою активність з Рочестер, Ню Йорк., висилаючи промовців проповідувати до тих церков, що хотіли відчинити свої двері для них. Вони також видавали місячник, Вістник Порання. Одна із цих ґруп набула собі Діяґлотт, переклад “Нового Завіту” через Б. Вілсона, і там вона завважала, що в Маттея 24:27, 37, 39, слово прихід у Версії Короля Якова було переложене на присутність. Оце був ключ, який допровадив цю ґрупу проголошувати невидиму присутність Христа, зазначивши, що вона почалась в осені 1874 року.b

Четвертий голос вістників про невидиму присутність Христа вийшов на вид, а це ґрупа щирих студентів Біблії в Пітсбурґу, Пенсилванія, С. Ш. А., якої предсідником був Чарл Т. Росель (Рассел). Чарлі Тейз Росель народився в Старій Алеґені (тепер частю Пітсбурґу) на 16 лютого, 1852 р., він був один з трьох синів Йосифа Л. і Елізи Бірней Росель.c Обидвоє родичі були презвитеріянами й походили одно з Шкотляндії а друге з Ірляндії. Роселів батько провадив магазин з убранням. Його мати умерла, коли він був девять років віку. Будучи ще хлопцем, він часто виписував тексти крейдою на тротуарі, і хоч був вихований на презвитеріянина, він прилучився до сусідної конґреґаційної церкви, тому що вона була більше ліберальною. Вже в пятнацятому році віку Росель став партнером свого батька зростаючої бизнесової фірми одягу. Але хоч все йшло добре для молодого Роселя в бизнесі, то його ум був затурбований. Доктрини призначення й вічних мук завдавали йому особлившу трудність, і вже в сімнацятім році віку він стався явним скептиком, відкинувши Біблію й церковні вірування.

В наступних кількох місяцях Росель далі розмірковував над предметом реліґії, не мігши прийняти її, ані не хотів відпустити її. Нарешті одного дня в 1870 році він зайшов був в один запорошений зал в певниці недалеко його магазину на вулиці Федерал —

“щоб побачити чи та жменя людей там мала щось більше розумне дати ніж вірування великих церков. Там перший раз я почув про погляд Других Адвентистів, проповідником котрих був пан Джонс Вендель. . . Хоч його вияснення Писань не були цілком ясні, і хоч вони були далеко від того чим ми тепер втішаємося, то це було достатнім, під Богом, утвердити назад мою зникаючу віру в божественне натхнення Біблії, і показати, що писання апостолів і пророків є тісно звязані.d

Незабаром потім Росель і інших пять почали сходитися разом реґулярно від 1870 до 1875 р., щоб систематично досліджувати Біблію.

“Ми вскорі почали розуміти, що ми жили десь недалеко кінця євангельського віку, і близько часу, коли Господь заявив, що мудрі й пильнуючі й його дітей прийдуть до ясного розуміння його пляну. . . . Ми побачили дещо про любов Божу, як вона зробила розпорядок для всього людства, як усі мусять устати з гробів, щоб можна свідкувати їм про люблячий Божий плян, і, як усі, що вірують у Христову викупну роботу й стануть послушні в гармонії із знанням Божої волі, зможуть, через заслуги Христа, повернути назад до повної гармонії з Богом, і отримають вічне життя. . . . Ми прийшли до зрозуміння ріжниці між нашим Господом, як “чоловік що видав себе,” і Господом, що прийде знов, духовим іством. Ми завважали, що духові іства можуть бути присутні, а однак невидимі для людей. . . . Ми вельми сумували з причини помилки Других Адвентистів, які надіялися Христа в тілі, і навчали, що всесвіт і все в йому опріч Других Адвентистів, будуть спалені в 1873 р. або 1874 р., котрих призначення часу й розчаровання й нестиглі ідеї, звичайно про ціль й спосіб його приходу, менше-більше стягало зневагу на нас і на всіх інших, котрі бажали й проголошували його наближаючися Царство. Ті помилкові погляди відносно цілі й способу повороту нашого Господа заставили мене написати брошуру — Ціль і Спосіб Повороту Нашого Господа, з котрих 50,000 примірників видано.”e

В січні, 1876 р., Чарлі Росель перший раз одержав примірник місячного журналу Вістник Порання (Гералд ов Морнінґ), який видавала ґрупа в Рочестер під очолюванням Нелсона Г. Барбоура. Незабаром Барбоур і Росель умовилися зустрінути себе через те, що їх погляди були такі самі про другий прихід Христа, тобто, невидимо. В наслідок цього біблійна ґрупа в Пітсбурґу майже з трицяти душ рішилась зєдинити ся з ґрупою в Рочестер, що була трохи більша. Росель стався співредактором з Барбоуром для журналу Вістник Порання. Ґрупа у Пітсбурґу за проводом Роселя згодилася фінансувати маленьку друкарню в Рочестер для ріжних друкованих потреб. Вони також вирішили видати оправлену книжку, яка б містила їх спільні погляди, і цю роботу докінчено в 1877 році. Цю книжку на 194 стороні під титулом “Три Світи або Плян Викупу” написали спів-автори Барбоур і Росель. В тому часі Росель у двацять пятому році віку почав випродувати свій бизнес і почав повночасно проповідувати, їдучи від міста до міста і промовляючи на ріжних зібраннях, на вулицях, і неділями, в протестанських церквах, де він міг приготовити за згодою духовників.

В тій книжці вони подали їх вірування, що друга присутність Христа почалась невидимо в осені 1874 року і цим чином започатковано період жнив на сорок років. Потім, надзвичайно точно, вони подали рік 1914, як кінець часу поган.— Луки 21:24.

“Виходить, що це в 606 році перед Христом, Боже царство скінчилося, царська власть була відобрана, і вся земля була передана під власть поган. 2520 років від 606 року перед Хр. до 1914 року по Хр. або 40 років від 1874 року і цих сорок роках в які ми щойно ввійшли буде ‘час горя, якого ніколи не було від коли постали люди.’ І а часі цих сорок років царство Боже буде установлене (але не тілесне, ‘перше природне а потім духове’), Жиди мають бути привернені, поганські держави розпастися на куски, ‘як посуда в руках ганчаря,’ і царства цього світу стануться царствами нашого Господа і його Христа, і так судний вік настане.”— Три Світи або Плян Викупу, стор. 83, 189.f

Після двох років спільності прийшла спроба, яка спричинила розділення на дві дорозі. В 1878 році Барбоур почав ставатися жертвою вищої критики. Він помістив артикул в Журналі Гералд —

“заперечуючи, що смерть Христа була тіною викупу . . . кажучи, що Христова смерть не була ніякою заплатою за кару за гріхи чоловіка не більше чим проколоти шпилькою муху й спричинення її мук і смерті земні родичі не можуть уважати як заплату за провину їх дитини.”g

Це виразне заперечення основної біблійної доктрини здивувало пітсбурґську ґрупу і Роселя. Через кілька місяців почали являтись артикули в Гералд за і проти питання викупу. Нарешті пітсбурґська ґрупа перестала спілкувати з ґрупою Барбоура і підпринялась окремо видавати біблійні твори. Многі з ґрупи в Рочестер прилучилися до Роселя і його товариства на цім спорі про викуп і вони також пристали до його товариства в Пітсбурґу. Це розділення принесло фатальний удар для ґрупи в Рочестер, і за кілька років Гералд перестав виходити і вже не чути було того раннього голосу про “другий прихід”. В нашому наступаючому артикулі ми побачимо котрий із многих ранніх голосів нарешті отримав сиґнал від Єгови, щоб йти вперед і представляти його як його свідки в будучій служебній роботі.

(Дальше буде)

[Примітки]