Єгова, примушувач пророцтва

ЛЮДИ тлумачать події стараючись робити пророцтво. Декотрі робили передсказування, але їхні передсказування не є дуже ясні й не подають нічого докладного. Жодні з цих пророцтв не доказалися бути зовсім точні або вірогідні. У багатьох випадках, люди, які вірили в такі пророцтва й наслідували їх зазнали багато нещастя.

Тільки Єгова може робити правдиве пророцтво, бо Він точно розуміє, не лише людський розум, але також і всі інші точки, живі й неживі, які впливають на події, маючи й іншу потрібність, а саме — здібність і силу провадити всіма цими подіями, щоб сповнити Свої пророцтва. Єгова подає пророцтва в такий спосіб, щоб Його люди могли розуміти Його наміри. Тоді Він підтримує Своє слово всією Своєю могутньою ангельською організацією й Своїм непереможним святим духом або дієвою силою; таким чином Він старається, щоб Його пророцтва сповнилися. Він виповняє Свій добрий намір і ніколи не нарушує жодних із Своїх праведних принципів.

СУД ПРИМУШЕНИЙ НАД ЄРУСАЛИМОМ

Щоб дати стародавньому Єрусалимові пересторогу й на нашу власну користь сьогодні, Єгова через Своїх пророків, передсказав знищення Єрусалиму й спустошення Юдеї й подав багато докладного повідомлення про те знищення. Точно на час Він ужив царя світової сили примушувати ці пророцтва. У попередніх числах цього журнала ми описували чому цей суд був вирішений й як його примушувалося облогою Єрусалиму. Нарешті, вавилонське військо ввійшло в Єрусалим дев’ятого дня, четвертого місяця, одинадцятого року царя Седекії з Юдеї. Десятого дня, п’ятого місяця, аб (2—3 серпня, 607 р. перед З.Д.), вони цілком знищили храм, царську палату й мури міста. Єремія, наочний свідок цих подій, каже нам, що вавилонці порозбивали мідяні стовпи в храмі й величезний басейн, “мідяне море”. Вони також позабирали всі мідяні, срібні та золоті посудини. А золотий ковчег завіта, який містив десять заповідей записані на двох кам’яних таблицях, уже десь зник, так, що він не попався в руки поган.— Єрем. 52:12—14, 17—23.

Бог також примусив Свій суд на невірних священиків, які опоганювали Його храм, так як було передсказано в Єзекіїля 9:6—8. “І начальник царської сторожі взяв Сераю, головного священика, і Цефанію, другого священика, та трьох сторожів порога. А з міста взяв він одного евнуха, що був начальником над військовими, та семеро чоловіків з тих, що бачать цареве обличчя, що були знайдені в місті, і писаря, зверхника військового відділу, що записував народ краю до військового відділу, і шістдесят чоловіків з народу краю, що знаходилися в місті. . . . І вдарив їх вавилонський цар, і позабивав їх у Рівлі, у хаматовому краї. І пішов Юда на вигнання з своєї землі”.— Єрем. 52:24—27.

Ці кати були дуже жорстокі й вішали декотрих із жидівських князів лише за їхні руки. Вони насилували жінок у самому Сіоні. Вони зарізали синів царя Седекії перед його власними очима, а Седекію забрали до Вавилону, де він помер. Цей вчинок проти царя був немов придушення тих, які мали пошану до Давидового царського роду: “Попав в яму живущий наш дух, помазанець Єгови, що ми говорили про нього: ‘Ми будемо жити в тіні його серед народів’”.— Плач 4:20, НС.

ЗАПОВІТ ІЗ ДАВИДОМ ДАЛІ В СИЛІ

Хоч Єгова примусив Свій суд точно так як Він передсказав, то однак Він не забув Своєї угоди з Давидом. Обачно Він зберіг одного із царської родини через якого обіцяний Шіло міг прийти. Це був Єгояхін, племінник Седекії, якого забрали в полон 617 р. перед З.Д. У Вавилоні Єгояхін мав синів, Шеалтіїла, Малкірама, Педая, Шенацаря, Єкам’я, Гошама, і Недав’я. З цих синів кажуть, що Шеалтіїл був батьком Зоровавеля, який стався губернатором Юдеї під Персією й який відбудував храм у відновленому Єрусалимі.— 1 Пар. 3:15—19; Ездри 3:2, 8; Мат. 1:12; Луки 3:27.

Так само, коли первосвященик Серая був забитий, то Єгова постарався, щоб його син Єгоцадак був забраний до Вавилону в неволю. (1 Пар. 6:14, 15) Єгоцадак мав сина називаючись Ісус. Цей Ісус був той, який співдіяв із Зоровавелем у відбудовуванні храма в Єрусалимі. Таким чином ні родина дому Давидового, ні Аронова родина первосвящеників не були перервані, але продовжалися аж до часу Ісуса Христа.— Ездри 3:2; Неем. 12:26; Ог. 1:1; Зах. 3:1; Луки 3:1, 2.

Невузарадан, начальник сторожі, лишив декотрих із убогих людей в країні бути виноградниками та примусовими слугами. Над ними він призначив Ґедалію, сина Ахікама, сина Шафана. (2 Цар. 25:12, 22) Але Єгова сказав, що Він зробить “Єрусалим купою каміння, лігвом шакалів”, а юдейські міста “пустинею, без мешканця”. (Єрем. 9:11; 4:7; 6:8; 26:9; 32:43; 33:10, 12; Зах. 7:5, 14) А як він примусить ці події?

Єремія, якому дозволили перебувати з цими бідними людьми, каже, що Ізмаїл, Син Нетанії, сина Елішамового, з царського насіння прийшов із гуртком людей та забив Ґедалію, і втік з Юдеї до Аммону. Провідники людей, що залишилися позаді просили Єремію молитися до Єгови за порадою й Єгова порадив їх далі перебувати в Юдеї та бути слугами царя Навуходоносора. Але вони не послухали цієї поради й пішли до Єгипту, беручи з собою Єремію та його писаря Баруха. В Єгипті вони поселилися в Тахпанхесі, в Міґдолі й в Нофі (Мемфес) і в землі Патрос. (Єрем. 41:1 до 44:1) Але й там Божий суд не обминув їх, бо Єгова сказав їм, що дасть і Фараона Гофру з Єгипту в руки ворогів його.— Єрем. 44:2—30; порівняйте з Єзекіїля 29:17—20; 30:22—26.

ДИКІ ЗВІРЯТА ЄДИНІ ЖИТЕЛІ ЧЕРЕЗ СІМДЕСЯТ РОКІВ

Коли ці люди вибралися серед сьомого місяця, тішрі або етанім, який сходиться із 1-им жовтнем, 607 р. перед З.Д. за грегорським календарем, то юдейська земля лишилася цілком спустошена без людського мешканця або свійської звірини. Час примушення (здійснення) Єговови пророцтва тут дійсно є чудовий. Бо це цього сьомого місяця, етаніма, десятого дня, який був день покути, що труби сурмили в ювілейний рік, щоб “проголосити свободу землі й всім її мешканцям”. Тут почався суботній рік для їх Богом даної землі. (3 Мойс. 25:8—22) Отже, точно в цьому відповідному часі і пори року почався неперерваний обіг суботніх років, щоб відплатити за всі ті роки, яких неслухняні ізраїльтяни не дотримували. Буквально сказати, земля мала мати сімдесят суботніх років — протягом якого то часу вона мусіла лишитися зовсім без людських мешканців, місцем, якого проходячі обминали немов залишений дім. Запис, який був пізніше написаний, посвідчити про Єговову здібність здійснювати Своє слово, каже:

“Отже Він навів на них халдейського царя, . . . І він спалив дім правдивого Бога, і порозбивав мури Єрусалиму; . . . Дальше, тих, що зосталися від меча він забрав у полон до Вавилону, і вони сталися слугами його і синами його аж поки перське царство не почало царювати; щоб виповнилося слово Єгови, проречене Єреміїними устами, аж поки земля не сплатить свої суботи. Усі дні, що вона лежала спустошена, вона дотримувала суботу, щоб сповнилися сімдесят років”.— 2 Пар. 36:17—23; Порівняйте також із Даниїла 9:1, 2.

Жидівський світський історик, Флавіус Йосіфус, що жив у першому столітті нашої Загальної Доби потверджує біблійну історію, пишучи про спустошення Єрусалиму:

Він [халдейський історик Беросус за третього століття перед З.Д.] дає нам родовід Ноя, записуючи роки їхньої хронології, від самого Ноя до Набулассаря, царя вавилонців і халдейців, разом із історією подвигів цього царя. Він каже нам, що він післав сина свого Навуходоносора з могутнім військом в Єгипет і Юдею де, коли його повідомили про бунт, він підкорив людей, спалив наш храм в Єрусалимі, і забрав цілий народ у неволю до Вавилону. Після цього наше місто лежало спустошене сімдесят років аж до приходу Кира, царя Персії.— Перша Книга, частина 36, До Епафродитуса Про Старовини Жидів у Відповідь Апіонові.

І такий був кінець єврейського народу; два рази він пішов поза ріку Ефрат. Бо за днів царя Осії асирійці забрали десять поколінь із Самарії. Після цього Навуходоносор, цар Вавилону й Халдеї забрав людей у полон з двох поколінь, які лишилися в Єрусалимі. А тепер Шалманасар, забрав ізраїльтянів із їхньої країни й на їхнє місце завів народ кутеянів, які колись належали до Персії й Медії; але називалися тоді самаріяни; прийнявши назву країни до якої вони були забрані. Але цар Вавилону, який вивів цих двох поколінь, не заводив ніякого іншого народа на їхнє місце. І таким чином уся Юдея, Єрусалим і храм, зосталися пустинею сімдесят років.— 10 книга, 9 розділ, останній параграф книги Antiquities of the Jews, видання Вістоном, (анг. мові).

Отже точно коли почали ті передсказані сімдесят років спустошення Єрусалиму й Юдеї числитися? Вони не почалися в 626 р. перед З.Д. в третьому році царювання царя Єгоякима, бо тоді жиди не були забрані в неволю до Вавилону. Навіть у дев’ятому році свого царювання, він лише сплачував данину вавилонському цареві. Одинадцятого року свого царювання в 618 р. перед З.Д., він збунтувався проти Навуходоносора й цей тоді виступив проти нього.a Саме перед закінченням Єгоякимового одинадцятого року царювання, його син і наступник Єгояхін, який царював лише три місяці й десять днів, піддався цареві Навуходоносорові, коли він облягав місто. Це сталося 1-го нісана, 617 р. перед З.Д., (весною) що перший рік царювання Седекії почався, дядько Єгояхіна, якого Навуходоносор зробив царем в Єрусалимі на місце Єгояхіна. (2 Цар. 24:12—18) Одначе, це не було цілковите спустошення, але лише поневолення кількох, іменно 3,023 жидів із їхніми дружинами та родинами.— Єрем. 52:28.

КОЛИ СПУСТОШЕННЯ ПОЧАЛОСЯ Й ЗАКІНЧИЛОСЯ

Певно, що коли цар Єгояким явно збунтувався проти Навуходоносора й пізніше коли Седекія зламав свою присягу й також збунтувався проти нього при кінці свого царювання, то ми не можемо казати, що народ тоді стався поневолений Вавилоном. Отже сімдесят років незломного поневолення Вавилоном не почалися аж до 607 р. перед З.Д., в місяці етанім, коли земля сталася цілком спустошена й її залишені мешканці пішли до Єгипту. Тоді жиди яко народ, без царя в Єрусалимі, пішли в неволю до Вавилону. Це поневолення було неперерване сімдесят років. (Дан. 9:1, 2) Тих сімсот і сорок п’ять жидів, про яких згадується в Єремії 52:30, що були забрані в неволю не походили з спустошеної Юдеї, але Навуходоносор завоював їх коли, яко символічна чаша Єгови, він примушував народів, межуючи з юдейською землею, пити гіркий напій будучі завойовані.— Єрем. 25:17—29.

А коли те спустошення закінчилося? Воно закінчилося в 537 р. перед З.Д., коли цар Кир із Персії звільнив жидівський останок і вони вийшли з Вавилону й почали залюднювати юдейську землю. Цей рік можна установити з записів світської історії. Час спустошення юдейської землі почався сімдесят років раніше в 607 р. перед З.Д. Навуходоносор не заводив ніяких чужих поселенців для залюднювання землі так як робив цар Асирії в землі Самарії коли він завоював її. Єгова виповнив Своє пророцтво в чудовий спосіб і юдейська земля була цілком спустошена, щоб вона могла відпочивати передсказаних сімдесят років.— 2 Пар. 36:21—23.

У Вавилоні Єзекіїл почув про знищення Єрусалиму ще перед тим коли Навуходоносорове військо вернулося назад в одинадцятому році свого поневолення. Він каже: “Нарешті сталося дванадцятого року [за деяким обчисленням], десятого місяця, п’ятого дня місяця від нашого вигнання, прийшов був до мене втікач з Єрусалиму, кажучи: ‘Місто вже впало!’” (Єзек. 33:21, НС) Відтоді Єзекіїл міг пророкувати про надходяче відновлення при кінці сімдесят років спустошення.— Єзек. 36:1 до 37:28.

Хоч Єгова і виконав Своє пророцтво, то чи це потішало Його або Його вірного пророка Єремію? Ні. Він надхнув Єремію написати біблійну книгу називаючись Плач Єремії, говорячи про сумний стан в Єрусалимі:

“О, як самітно сидить це місто, яке колись кишіло людьми! Як воно сталося немов вдова, яке колись було населене між народами! . . . Її вороги взяли гору над нею. . . . Тому, що Єгова приніс смуток на неї за численність переступів її, то її власні діти пішли поневолені перед ворогом. І від доньки [міста] Сіону виходить вся краса її”.— Плач 1:1—6, 17; 2:13; 5:16—22, НС.

Але такий сумний стан між цими людьми, які колись мали Боже ім’я на собі й які терпіли за їхні переступи проти Єгови, не скасував угоди Єгови й Він не сумував про Свої наміри. Правда, що в 607 р. перед З.Д. вороги Сіону сталися “головою”. “Престол Єгови” в Сіоні був перекинений. Зразкове або зображальне Боже царство вже минуло. На землі тепер не було царства Божого, щоб стояти на перепону поганським або не-жидівським народам у їхнім зусиллю запанувати над цілим світом. За Божим дозволом вони тепер мали повну владу.

БОЖЕ ЦАРСТВО НЕ БУЛО ПЕРЕКИНЕНЕ НАВІКИ

А чому Бог Єгова не сумував? Це тому, що хоч ці непереривні “часи поганів” або “призначені часи народів” почалися з спустошенням Юдеї сьомого жидівського місяця 607 р. перед З.Д., то вони мали тягнутися лише до приходу Шіло, Того, що мав законне право до перекиненого Божого царства й Бог дасть йому корону, царський тюрбан, і жезло, щоб царювати серед поганів, а це над світовими народами, які є ворогами його. Але, коли прийде вкороновання царського Сина Давидового? Небесний Цар Вічности призначив час на це. Він передсказав й записав це в свойому надхненому Слові. І певно, що Він сповнить те, що Він велів. Наступне число Вартової Башти застановиться над довжиною цих “часів поган”.— 1 Мойс. 49:10; Луки 21:24; Єзек. 21:25—27; Пс. 110:1—6.

За їхніх часів пророки Ісаїя, Єремія, Єзекіїл і Даниїл бачили сповнення багатьох попередніх пророцтв Єгови й тепер вони мали цілковите довір’я, що Єгова міг передсказувати події й примушувати Свої пророцтва. Отже пророцтва, яких багато з цих людей були надхнені записати, про Того, що має законне право й про його прихід царювати на престолі Єгови, були ще більше певні для апостолів і ранніх християнів, бо ці мали записи й дійсно бачили сповнення багатьох пророцтв цих пророків. Петро висказав це довір’я: “Отже ми маємо слово пророче більше впевнене; і ви добре робите, що на нього звертаєте увагу як на світильника, який світить у темному місці”.— 2 Пет. 1:19, НС.

Від часу апостолів уже перейшло дев’ятнадцять століть і ми тепер можемо бути більше впевнені від християнів за першого століття, бо тепер уже дуже багато пророцтв сповнилося. Той, який має законне право зовсім відбере володіння світу з рук народів і буде тримати його повіки на благословенство всіх родин на землі. Бо ми мусимо пам’ятати те, що Петро сказав: “Жодне пророцтво в Писанні не походить від приватного тлумачення. Бо пророцтво ніколи не було з волі людської, але люди говорили від Бога, проваджені святим духом”. Всемудрий Давач пророцтва є Всесильний Примушувач його.— 2 Пет. 1:20, 21, НС.

[Примітки]