Благословенства слухняности, навчена через страждання
“І хоч Сином він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, він для всіх, хто слухняний йому, спричинився для вічного спасіння”.— Євр. 5:8, 9.
1. Чому витривалість часто захоплює велику увагу, і що вона втягає?
НАДЛЮДСЬКА проба витривалости! Такий заголовок у газеті зараз захопив би вашу увагу, не тільки тому, що він обіцяє щось надзвичайного, але тому, що багато людей цікавиться витривалістю. Вони будуть читати таку статтю відчуваючи, що вони самі є втягнені, бажаючи знати як би вони самі витримали подібну пробу. Багато, по суті, добровільно і охочо переносять такі страшні проби витривалости, як альпінізм (мандрування по горах), або бігти далеку віддаль, плавати й так далі. Такі подвиги не лише вимагають незупиняюче продовження якоїсь активности, але також вимагає постійної непохитности під натиском, трудом або стражданням без зупинки або піддавання. Таке є значення витривалости. Правильно її треба вважати за повноцінну характерну рису, вимагаючи терпеливости, постійности, сили відданости, мужности і відваги. Хоч у вищезгаданих прикладах спонука може включати змагання або конкуренцію і гордість у почутті досягненні, то це не є завжди так. Доглядати когось під час довгої хвороби, без надії видужання, або жити роками з людиною, яка стала огірченою або розпусною, ці та інші подібні обставини вимагають витривалости, але без ніякої заплати і часто інші навіть не зауважують її.
2. До якого спеціяльного приклада витривалости Біблія звертає нам увагу?
2 Саме тепер ми запрошуємо вас звернути свою увагу на унікальний приклад успішного перенесення надлюдської проби витривалости. Це не є перебільшення. Ми можемо також сказати, на підставі Божого Слова, що ви є запрошені бути включені. Дійсно, ми всі є включені, кожний з нас. Ця справа є унікальна, не тому, що принципи є інші від принципів в інших пробах, але тому, що вона включає деякі визначні риси й обставини над якими варта застановитися. Так як ви можливо вже сподівалися, ця справа включає Божого однородженого Сина, Ісуса Христа. Про нього є написано: “І хоч Сином він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, він для всіх, хто слухняний йому, спричинився для вічного спасіння”. (Євр. 5:8, 9) Одначе, перед тим, як докладно розбирати як і чому він був випробований, то для нашого власного заохочення, коротко зауважмо деякі благословенства, яких він отримає наслідком усього, що він переніс.
3. Коротко, про які благословенства досягнені Ісусом можна згадати?
3 Перше, Павло згадує троє з цих благословенств: (1) Ісус став “досконалий” в спеціяльному розумінні, (2) Він був уповноважений стати відповідальним за вічне спасіння “всіх, хто слухняний йому”, і (3) Він став “первосвящеником за чином Мелхиседековим”. (Євр. 5:9, 10) Це останнє благословенство значить, що (4) Ісус був також кваліфікований стати “царем”, таким як Мелхиседек був. До цих ми можемо додати, що (5) Ісус є помазаний на “посередника нового заповіту”, і також (6) Він став підвищений до “правиці престолу Божого”. Наостанку, (7) Він став головою “як Син” над Божим домом синів. Ми повинні пам’ятати всі ці благословенства коли дивимося на те, що можливо представляє дещо похмурну сторону. Ісус робив так, як ми читаємо: “Замість радости, яка була перед ним, перетерпів мученицьке дерево”.— Євр. 7:1, 2; 9:15; 3:6; 12:2, НС.
4. Приймаючи до уваги те, що є сказано до Євреїв 7:26, які питання виринають із заяви до Євреїв 5:8, 9?
4 Звертаючи нашу увагу назад до надхнених слів апостола в Євреїв 5:8, 9, ми зауважуємо, що він уживає вислови, які спочатку виглядають дещо дивні і тяжко зрозуміти. Тому що Ісус був Божий досконалий Син посланий з неба, “вірний, простодушний, неопоганений, відмінний від грішників”, то як можна сказати, що він “навчився послуху з того, що вистраждав був”, і як це він став тому “досконалий”? (Євр. 7:26) Чому це було потрібно? Хіба він завжди не був покірний й досконалий? Щоб допомогти нам мати правильний погляд і оцінення на ці головні питання, ми хочемо розглянути цю справу через Павлові очі, пам’ятаючи, що він був особливо благословенний духом Єгови.
5. Яка є Павлова головна тема в 1-му розділі до Євреїв, і як її підтримується?
5 Це дуже цікаво зауважити, як Павло розвиває свій аргумент пишучи до єврейських християнів, також його часте згадування про ангели на початку його писання. Його головна тема є визначне прославлення Сина Божого до найвищої позиції, який був створений “сяєвом [Божим] слави та образом істоти Його, . . . учинив собою очищення наших гріхів,— і засів на правиці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад ангелів”. (Євр. 1:3, 4) У довгому списку цитатів із Єврейського Писання, показуючи Христове вище становище над ангелами, то основна причина цього стає ясна, коли Павло наводить із Псалми 45:7: “Ти [Син] полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив тебе, Боже, твій Бог, оливою радости більше, ніж друзів твоїх [царів Ізраїлевих]”. (Євр. 1:9) Ми повинні прийняти до серця той основний принцип. Якщо будемо наслідувати його в часі якої-небудь проби, то ми можемо бути певні, що отримаємо успішні наслідки через похвалу Єгови та Його благословенство.
6. (а) Як цей довід продовжається в Євреїв 2:1—4, показуючи яку відповідальність? (б) Яке гарне розвиття цього знаходиться в Євреїв 2:5—9?
6 Пам’ятаючи Ісусове високе прославлення, ми тепер можемо краще оцінити силу Павлових слів, коли він каже: “Через це подобає нам більше вважати на почуте” на вістку про “таке велике спасіння, що проповідувалося від Господа нашого”, а не через ангелів. Якщо ми відкинемо нагоду на спасіння, яке дає Ісус Христос, чи то до небесної або до земної надії в його царстві, тоді “як ми втечемо” від страшної “справедливої заплати”, через зневажання такого небувалого розпорядку незаслуженої ласки? (Євр. 2:1—4, НС) Тоді Павло пояснює це, цитуючи з 8-ої Псалми, показуючи, що в Божому царстві Його намір є ‘піддати все’, без жодного винятку, ‘не ангелам’, але під ноги “Сина людського”, а це є Ісус. Цікаво зауважити, одначе, що в виконуванні цього наміру, Ісус став на короткий час “мало меншим від ангелів” коли він прийшов на землю. Ради якої цілі і з якими наслідками? Зауважте чудову відповідь, що за “перетерплення смерти він (Ісус) увінчений став честю й величністю, щоб за благодаттю Божою, смерть скуштував за всіх”. (Євр. 2:5—9) Це показує, що розпорядок на спасіння є такий об’ємистий, що не виключає жодного члена людської родини. Правда, він не є автоматичний, і не накинений примусово на нікого, але якщо хтось не скористає з нього, то він має лише сам себе винити. Цей розпорядок покриває “всіх”. Чи ви не оціняєте цей розпорядок? Чи ви не почуваєтеся втягнені? Як ми повинні стерегтися, щоб “ми не відпали коли”, або розвили “зле серце невірства, що воно відступало б від Бога живого”.— Євр. 2:1; 3:12.
7. Як ми можемо пізнати хто ті “багато синів” є про яких згадується в Євреїв 2:10?
7 Поки що все добре. Нам не трудно признати, що Божий любий Син заслужив таку високу позицію. Проте, що сказати про Павлові наступні слова, а це, “бо належало . . . хто до слави привів багато синів Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання”? (Євр. 2:10) Хто це є ті “багато синів”? Чи вони можуть бути деякі з святих ангелів, які заслужили спеціяльної слави? Навпаки, ключ до цієї відповіді можна бачити в 16-му вірші, де ми читаємо: “Бо приймає він [Ісус] не ангелів, але Авраамове насіння”. Ось маємо, “Авраамове насіння”. Щоб ототожнити цю клясу, нам лише треба звернути увагу на апостолове пояснення до Галатів 3:16, 26, 29, де, сказавши, що обітниця не була дана багатьом насінням, але лише одному, “ ‘і насінню твоєму’, яке є Христос”, він пізніше каже: “Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса. . . . А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”. Таким способом ми довідуємося, що хоч Авраамове насіння є основно Ісус Христос, то в більшому сповненню воно включає християнський собор, “мале черідко”, маючи небесну надію. (Луки 12:32) До великої міри вони мають участь із їхньою Головою в обітуваних спеціяльних благословенствах послуху, навчений через страждання. Хоч ви не належите до цього обмеженого числа, то однак ви є втягнені якщо ви є покірною особою, бо як ми пізніше побачимо, всі вівці Єгови в цих “останніх днях” беруть подібний шлях із подібним наміром, і всі мусять навчитися послуху через страждання, а особливо в цих “тяжких часах”.— 2 Тим. 3:1.
ГОЛОВНИЙ ЧИННИК УДОСКОНАЛЕНИЙ ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ
8. (а) Який розпорядок Ісус перше постачив як первосвященик, і чому? (б) Чи є якась потреба на дальшу поміч, і як ця поміч була дана?
8 Щоб оцінити чому було належно зробити “Провідника . . . досконалим через страждання”, і як це сталося, ми маємо намір з’єднати різні вислови, які знаходяться в змісті цього вірша, що прямо впливає на це питання. Перше, застановімся над віршом до Євреїв 2:17, 18. Цей вірш пояснює, що Ісус “мусів бути у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей”. Це треба було перше зробити, щоб постачити гідну основу на якій цих “багато синів” Божих, цих “братів” Ісуса, можна було прийняти і дати їм праведний стан у Божих очах. Але це не все. Ці, так як усі “вівці” Єгови, є вибрані з людської родини, заражена багатьма недосконалостями і недугами, потребуючи дальшої помочі від їхнього милостивого первосвященика, як то ми далі читаємо: “Бо в чому був сам постраждав, випробовуваний, у тому він може й випробовуваним [також] помогти”. Тепер ми починаємо бачити одну з головних причин усього терпіння, яке Ісус переніс саме тут на землі. Через це, він не тільки може дати допомогу ніби з далекої сфери, але він також ‘може прийти нам на поміч’, коли ми потребуємо допомогу. Хоч високо піднесений до правиці Бога, він не є далеко від нас, безособовий. Це натякає, що ми можемо мати близьке споріднення, і це потішає нас!
9. (а) В який спосіб і до якої міри Ісус може співчувати нашим немочам? (б) Яких користей ми набуваємо через це?
9 Тепер, застановіться над словами до Євреїв 4:15, 16, де ми знаходимо дальшу потіху і заохочення. Павло каже, що “ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха”. Як це приближає нашого первосвященика до нас! Він може співчувати не тільки нашим обмеженням, але навіть нашим слабостям. Він знає, що це значить відчувати багато натисків через які ми або спотикаємося або відступаємо від шляху досконалої покори, натиск, який приходить через опозицію спричиняючи страх, або через спокусу, яка спонукує зле бажання. Він був ‘випробуваний в усьому подібно до нас’, але він ніколи не спотикнувся і ані разу не відхилився від доброї дороги. Як потішаючо знати, що він “міг співчувати недосвідченим та заблудженим” так, як первосвященик Ізраїля, хоч не тому що було потрібно приносити жертви за свої власні гріхи, так як вони робили. (Євр. 5:2, 3) Через це ми чуємося так, як Павло далі пише: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать”. Обидві заяви в Євреїв 2:18 і 4:16 є правдиві, кожна за своїм поглядом. З одної сторони, наш первосвященик є готовий визволити нас і постачити допомогу, коли ми є під пробою. З другої сторони, ми завжди можемо вільно приступати до Божого престолу незаслуженої ласки маючи цілковите довір’я, будучи певні, що дістанемо поміч саме на час.
10. (а) Як ми можемо знати, що Ісусове страждання було дійсне? (б) Яка мета була досягнена успішним перенесенням такої великої проби?
10 Дослідивши Павлову дискусію до цієї точки, і оціняючи дещо з її гарних точок, вернімся знов до його слів записані до Євреїв 5:8—10. Перед цим він пригадує нам, що Ісусове страждання було дуже дійсне, що він “з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того [Бога], Хто від смерти його міг спасти”. Справді, що це була надлюдська проба. Тоді маємо головну заяву: “І хоч Сином він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, він для всіх, хто слухняний йому, спричинився для вічного спасіння”. Продовжаючи, перша причина такої проби є, що “він від Бога був названий первосвящеником за чином Мелхиседековим”. Він тепер став цілком кваліфікований.
11. Як до Євреїв 5:9, нагадується про слухняність, також, коли Ісус дав доручення своїм послідовникам?
11 Зауважте, що тут наголос кладеться на послух. Ісус не лише мусів навчитися і доказати свій власний послух, але він є відповідальний за спасіння “всіх тих, хто слухняний йому”, а не лише довіряють йому. Лише ті, що навчуться послуху під пробою, включаючи страждання, дістануть благословенство від послуху, вічне спасіння. Зауважте далі як Ісус сильно підтримав це, коли став зовсім кваліфікований після його воскресення. Даючи доручення своїм послідовникам, він почав, кажучи: “Дана мені всяка влада на небі й на землі”, отже має право вимагати послуху. Тоді він сказав: “Тож ідіть, і навчіть всі народи . . . навчаючи їх зберігати [і слухати] все те, що я вам заповів”. Він не просив і не пропонував; він наказував. Послух до нього неможна обминути, ані ми, ані ті, яких ми маємо привілей навчати, хоч його треба зрівноважити, так як воно є в нашого первосвященика, милосердям та іншими плодами духа. Замість боятися цього обов’язку, він справді доказується бути гарною підтримкою, бо Ісус додав: “І ото! я перебуватиму з вами [підтримуючи вас з повною владою] повсякденно, аж до кінця віку”. Чого ж нам ще хотіти? — Мат. 28:18—20.
12. (а) Який основний принцип підкреслює важливість послуху? (б) У світлі Божого Слова, яка сумлінна є проба послуху?
12 Тепер будемо розбирати ті головні питання: Як Ісус навчився послуху? і як він удосконалився? Питання про послух включає основний принцип, або правду, яка пристосовується, не лише до Ісуса і тих, які складають Авраамове насіння, але до всіх Божих інтелігентних створінь. Та велика правда лежить у факті, що Єгова є правильний й праведний всесвітній суверен над усіма Своїми створіннями. Всі мусять доказати, що вони признають цей факт доказуючи свій послух під якою б то пробою не було, що Єгова постачає або дозволяє. Перша проба прийшла в Едені. Остання прийде після закінчення тисячолітнього царювання Христа. (Об. 20:7—10) У кожному випадку Біблія показує, що ми не можемо злегка приймати цю пробу, і що ніхто не може припускати собі, що він буде успішний. Проба є дійсна, відкриваючи відношення серця, збуджуючи послух або непослух до висказаної волі Єгови. Чи ви є готові прийняти суверенітет Єгови над вами, над вашим серцем і розумом і цілим вашим життям без жодного вагання?
13. В яких двох розуміннях говориться про досконалість у Біблії і в щоденному вживанню?
13 Перед дальшим розбиранням цієї справи про послух, перше застановімся ще над питанням про досконалість. Щоб правильно зрозуміти це питання, ми перше мусимо зрозуміти, що в Біблії, як і в щоденній мові, про досконалість говориться в двох відношеннях. (1) Коли ми кажемо, що щось є досконале, то ми маємо на думці, що в ньому нема жодної вади і воно не може зіпсутися. Воно є цілком розвинуте, щось довершене. Така буде досконалість в необмеженому (абсолютному) і останньому відношенні. Основно, Єгова має таку досконалість. Біблія каже про Нього: “Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі. Бог вірний, і кривди немає в Ньому; справедливий і праведний Він”. (5 Мойс. 32:4) (2) Часто, слово досконалий, одначе, вживається у відносному або обмеженому розумінні, обмежений до якогось поля і не поступаючи поза ту межу. Наприклад, штучно-вироблений комерційний брильянт (діамант) може бути досконалий для вживання в електричному свердлі, але не, просимо зауважити, для зарученового перстня.
14. (а) Як це, що Єва не дотримала досконалості, доводячи до якого питання? (б) Яка спеціяльна риса й здібність були дані людині, таким способом збільшуючи Божий намір відносно людини?
14 У зв’язку з цим, візьмім біблійний приклад про Адама й Єву, де послух також виходить на яв. Чоловік був досконалий у відносному розумінні в його власній сфері, цілком приспособлений головувати у виконуванню намірів Творця відносно землі та його близької родини. Жінка, в своїй сфері, була досконало приспособлена бути матір’ю і ідеальною товаришкою для свого чоловіка. Але, як скоро вона зробила помилку! Вона згрішила, себто сказати, вона не дотримала своєї досконалости. А як це сталося? Вона поступила поза своє Богом-дане призначення і старалася взяти на себе Богомдану характерну рису свого чоловіка стараючись бути своєю власною головою. Вона стала неслухняною свому чоловікові і Творцеві. Одначе, то старе питання знов виринає: Як вони могли згрішити, ніби так скоро й легко, якщо вони були дійсно досконалі? Але не забуваймо про ту іншу чудову рису, якою вони втішалися в досконалості, а саме, досконалий розум і воля, здібність думати і розсуджувати по своєму вибираючи робити так, як їм хотілося, приходячи до свого власного заключення і роблячи своє власне рішення. Вони мали досконалу свободу робити вибір. По суті, згідно з Божим поглядом, якщо б їм бракувало цієї здібності бути слухняними чи неслухняними, не маючи права робити вибору, то вони були б недосконалі. Просимо зауважити, що Божий намір є наповнити цю землю, не лише слухняними чоловіками й жінками, але чоловіками і жінками, які перейшли пробу своєї власної добровільної і глибокої посвяти і вірности до Нього признаючи Його право бути сувереном над ними. Він не бажає від жодного з нас автоматичного, механічного, звичайного або присилуваного поклоніння і служби. Навпаки, Він хоче добре-розсудженої, добровільної служби, що походить добровільно з любого серця.
15. (а) Як Біблія пояснює дії гріха від самого зачаття? (б) Як треба уважати свободу вибирати і як її треба оціняти?
15 Отже, людина стала недосконалою, тому що почала наповняти свій розум неправильними думками. Перше Єва, а тоді Адам з своєї власної волі почали задумуватися над тим, що було неправильне, так, що ці думки вкорінилися і почали спонукувати їх до поганого вчинку. І це точно, що Біблія каже: “Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною (себто, він вибирає зробити щось за своїм власним бажанням, хоч, так, як було з Євою, спочатку воно не є його власне). Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх”. (Як. 1:14, 15) Цей принцип є правдивий для всіх, чи досконалих або недосконалих. Якщо б ми сказали, що досконала людина не може зробити помилки, тоді ми мусіли б також сказати, що недосконала людина не може триматися правильної дороги, особливо під натиском. Однак сьогодні ми бачимо, що багато недосконалих осіб тримаються правильного шляху слухаючи Бога, навіть якщо це вимагає страждання; коли інші навмисно вибирають неправильний шлях. Добре усвідомити, що перед нами є вибір, так як Бог сказав дітям Ізраїля: “Дивися . . . життя та смерть дав Я перед вами... і ти вибери”. (5 Мойс. 30:15, 19) Чи не правда, що недосконалий стан не стримував їх від цього вибору? Добре розуміння відносно досконалости і послуху поможе нам і буде заохочувати нас набирати правильний погляд до нашої відповідальности і привілеїв, які лежать перед кожним із нас. Правда, ми є недосконалі, але до великої міри, навіть після шістьох тисяч років гріха й недосконалости, ми далі маємо свободу вибирати робити рішення. Ця свобода розума і волі є дорогоцінний дар і має зі собою велику відповідальність. Ми повинні дуже вважати як ми вживаємо її.
16. (а) Коли Ісус був на землі і ще раніше, то як він був досконалий в відносному розумінні? (б) Яка висока посада була дана йому, вимагаючи яких рис?
16 Те саме стосується до Ісуса. Побачте як досконалість у відносному або обмеженому розумінні відносилася до нього. Коли він народився на землі, він був досконалим немовлятком, але не був більшим від немовля. Коли, в дванадцятому році свого життя він розпитував учителів у храмі, то він був досконалим хлопцем, але однак лише хлопцем. (Луки 2:41—52) Подібно, в його передлюдському існуванню, він був досконалим Божим “майстром” (Прип. 8:30), але Бог мав на думці дати йому багато вищу посаду, яка вимагала певних характерних рис до найвищого ступня доказаної досконалости, вірности та дозрілости. Отже, перед досягненням цієї посади первосвященика й царя, то було придатно для Божого Сина пройти обов’язкове розвиття, дістати потрібної освіти, дисципліни й проби, щоб удосконалити його до його високої посади і відібрати всяку можливість, що він виявиться неспроможним.
17. Як послух Ісуса був сильно випробований, коли він був на землі?
17 Справа відносно послуху теж приходить нам на сцену. Правда, Ісус завжди був слухняний перед своїм приходом до землі, але його слухняність ще не була випробована. Коли він боровся з духовними створіннями, ‘князем перського царства’ за Даниїлового часу, також раніше з самим Сатаною за Мойсейовим тілом, то тоді він ще не був підкорений цим противникам. (Дан. 10:13; Юди 9) Він не мусів платити високої ціни за те, що був слухняний. Але коли він прийшов на землю і почав свою службу проповідування, то це була цілком інша справа, чи не так? Від Йордану до Череповища він постійно переносив проби, включаючи велике страждання. Після безпосередньої зустрічі з Дияволом у пустині, на нього нападали різні релігійні гуртки, аж поки нарешті не забили його. Так, він переніс тяжкі проби, “з сильними криками й слізьми”. Це було страшне випробовування. Нарешті він помер із рук тих гуртків і Риму. Але, вони не могли вбити або зламати його духа, або вірність і досконалу слухняність до небесного Отця.— Мат. 4:1—11; Євр. 5:7.
18. З усього того, що він постраждав і переніс, які благословенства Ісус дістав для себе, і які користі для інших?
18 Ісус завжди мав віру, але тепер його віра була випробувана. Він був завжди вірний мов сталь, показуючи вірність і сталість, але тепер він був як загартована сталь, загартована вогнем. Тому ми можемо краще оціняти чому Ісус мусів мати науку через дійсний досвід, що це дійсно значило бути слухняним під великим нещастям і стражданням. Головно, він пам’ятав небувалу позицію, яка знаходилася перед ним по правиці в Бога, коли всі речі підкоряться йому. Крім цього, ми усвідомляємо факт, що через вірність, він удосконалився в ширшому й глибшому розумінні. Він тепер був вповні кваліфікований бути первосвящеником, допомагати нам саме на час, і таким способом ставши відповідальний перше за спасіння тих слухняних синів, які будуть мати участь із ним на його небесному престолі, також за багатьох інших із людства за яких він скуштував смерть. Вони, також, мусять навчитися, що перед Ісусовим ім’ям кожне коліно мусить вклонитися, в покорі через “вищу посаду”, яку Бог дав Своєму вірному Синові. І певна річ, що все це є на “славу Бога Отця”.— Фил. 2:5—11.
19. Як ми знаємо, що ці проби не були накинені на Ісуса, і як це було передсказано?
19 Ще є одна річ, яку варта згадати про Ісуса. Всі ці проби не накидалося на нього. Він добровільно і навмисно вибрав йти в службу, включаючи й публічне виявлення всіх фальшивих релігій й традицій, які практикувалися за його дня, добре знаючи, що це стягне вогонь ворога на нього. Так як було передсказано про його рішучість і постанову: “Я вірив, коли говорив: Я сильно пригнічений”. Понад усе, Ісус мав велику віру в царство Боже і що він буде царем у ньому. На підставі цієї віри він “почав говорити” і “свідкувати про правду” на всіх оказіях. Наслідком цього, він став “сильно пригнічений”. Однак, навіть коли зустрічав смерть він таки міг сказати: “Болі смерти мене оточили і знайшли мене муки шеолу”, то він також сказав у той самий час: “Присяги свої Господеві (Єгові) я виконаю перед усім народом Його”. Він був найвірніший в Єгови і правдоподібно це дуже потішало його пригадувати собі те, що було записано: “Дорога в очах Господа (Єгови) смерть богобійних Його”.— Пс. 114:3; 115:1—6; 2:6; Ів. 18:37.
20. Крім оцінення його служби на нашу власну користь, з якої іншої точки ми повинні застановитися над Ісусом і дуже цікавитися?
20 Так як ми вже натякнули, ці Ісусові досвіди, через які він навчився слухняности тяжким способом, не лише були йому на користь, помагаючи йому, як первосвященику, служити на нашу користь, але він також дав нам зразок наслідувати його в деяких відношеннях. Це є правда про тих, які мають надію жити в відновленому земному раю, як і тих, яких надії є мати участь із Ісусом у його небесному престолі. Ми хочемо розібрати цю справу докладніше з вами і запрошуємо ваше зацікавлення. Ми маємо надію, що ви будете втягнені в цю справу, але можливо ви скажете, так як багато інших кажуть, я не можу цікавитися цією справою з цієї точки. Такі проби були добрі для Ісуса, бо він був досконалий. Я є задуже свідомий про свої власні недосконалості, і через них я не можу поступати поза тим, крім вдячного прийняття користей Ісусового жертовного викупу. Чи це є здоровий розсудок? Чи це є правильне мислення?