“Доручуючи себе кожному сумлінню людському перед Богом”
1. Чому сумління саме в собі не є певним провідником?
МАТИ лише сумління не вистачає. Саме в собі сумління не є певним провідником у життю. Це тому, що воно є частиною нас, дуже близко зв’язане з нашим серцем, і споріднення між серцем, а розумом впливає на нього. Отже залежачи чим ми дійсно є, що є в наших серцях і розумах, то голос цього “свідка” буде або заглушений або ясний, його свідоцтво буде або здорове, вірогідне і правдиве, або зіпсуте, зводяче, навіть просто фальшиве.
2. Які приклади показують як сумління може посвідчити неправильно?
2 Ісус Христос, наприклад, перестерігав, що “прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові”. (Ів. 16:2) Саул із Тарси був один із таких. Своїм захопленням до того, що він сумлінно вірив було правильне, Саул ‘чинив багато опозиції проти ім’я Ісусового’, переслідуючи учнів, і ‘коли їх мали вигубляти, він давав голос проти них’. (Дії 26:9, 10; порівняйте Галат 1:13, 14.) Однак, пізніше коли сам зазнав переслідування як християнський апостол Павло, він міг сказати перед судом: “Я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням”. (Дії 23:1) Хоч його сумління було “чисте”, коли він виступав проти Християнства, то його свідоцтво було неправильне, фальшиве і довело його воювати проти Бога. А що ж бракувало?
ТРЕБА ЗНАННЯ І БОЖОГО ДУХА
3. Чому треба біблійного знання, щоб сумління давало добре свідоцтво?
3 “Я те чинив нетямучий у невірстві”, відповідає Павло. (1 Тим. 1:13) Якщо наше сумління може помогти нам провадити нас до вічного життя, то нам треба пильно студіювати Боже Слово, Святе Писання. А чому? Тому що через знання Біблії і через застосовування того знання в нашому життю, ми можемо пізнати Бога Єгову, пізнати Його особистість, способи і наміри. Без цього знання про Нього ми не можемо відбивати Його характерні риси і рівні, і голос нашого сумління буде неясний, замішаний.
4. (а) Якої іншої помочі є потрібно? (б) Поясніть це. (в) Що ми навчаємося з писань при кінці цього параграфа?
4 Нам також треба постійно шукати духа Бога Єгови, безперестанку молитися за ним. Апостол Павло сказав, що його сумління ‘свідчило з ним у святому духові’, і лише коли дух Божий буде діяти на наш освітлений і Біблією-вивчений розум та серце, то тільки тоді ми можемо бути певні, що той свідок у нас буде давати правильне свідоцтво. (Рим. 9:1) Це можна пояснити дитиною, яку виховав любий батько, що уважно вкорінив у своєму синові деякі принципи та рівні, не лише словом, але також прикладом. Тепер припустім, що коли дитина не є з батьком, і хтось старається намовити сина чинити щось, що буде противитися принципам його батька. Можливо батько ніколи не згадував нічого про такий вчинок. Спокусник дитини навіть може сказати, “Чи ж твій батько коли точно наказував тобі не чинити цього?” Відповідь може бути “Ні”. Однак, дитина може відкинути те пропонування, кажучи: “Хоч мій батько ніколи нічого не згадував про це, то я знаю, що він не хотів би, щоб я зробив його — я знаю, що він не любив би цього!” Навіть без точного наказу, хлопець знає, що робити. А чому? Тому, що він має духа свого батька, він знає батькове відношення в такій справі. Подібно ми можемо навчитися про відношення Єгови при помочі Його Слова, слова Сина Його, і через Його святого духа.— Порівняйте 1 Коринтян 2:16; також приклад Павлового “духа”, як він провадив збір у Коринті, так як є записано в 1 Коринтян 5:3—5.
5, 6. (а) Чому християнів провадить Божий дух “не під законом”? (б) Що є включено в ‘законі написаний на християнських серцях’?
5 Про особу, яку веде Божий дух, апостол каже: “Коли ж дух вас провадить то ви не є під Законом . . . А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість. Закону нема на таких”. (Гал. 5:18, 22, 23) А як це, що вони “не є під законом”?
6 Ісус Христос показав, що цілий Закон даний Ізраїлеві спочивав на двох основних заповідях: Любов до Бога всім серцем, розумом, душею і силою, і любов до ближнього свого, як самого себе. (Мат. 22:36—40) Апостол Павло також каже, що закони проти перелюбу, душогубства, крадіжі, пожадливости, “й які інші, вони містяться всі в цьому слові: ‘Люби свого ближнього, як самого себе’. Любов не чинить зла ближньому, тож любов — виконання Закону”. (Рим. 13:9, 10) Чи нами керує та любов до Бога і ближнього і чи ми маємо докладне знання Божого Слова та сильну віру? Тоді, навіть без широкого збірника законів, заборон і обмежень, ми можемо лишитися на дорозі праведности, тому що ми маємо Божий закон ‘написаний на наших серцях’. (Євр. 10:16) Основно “Закон” значить ‘правила для поводження’. Все, що ми вчимося про Бога, через студіювання та Його відношення з нами, стає наше правило для поводження або “закон”. Коли це є так, то наше сумління дає нам добре і вірогідне свідоцтво на наш провід.
СЛАБІ СУМЛІННЯ Й СИЛЬНІ
7, 8. Якими способами сумління деяких християнів було “слабе”, і яка була основна причина цього?
7 Навіть з хрещеними християнами, це не є завжди так. Деякі мають ‘сильні сумління, а інші ‘слабі’, так як можна бачити з Павлового першого листа до збору в Коринті. По ринках того міста, поганські коринтяни продавали м’ясо, яке було жертвоване ідолові. Сумління деяких християнів не дозволяло їм їсти таке м’ясо без почуття вини. Чи таке свідоцтво їхнього сумління було правильне? А якщо ні, то чому ні?
8 Тим християнам бракувало докладного знання і розпізнання праведних принципів. Павло пояснив, що поганські ідоли в дійсності “нічого не значили”, бо іншого Бога нема, окрім Бога Одного”, Творця. Отже м’ясо не могло належати до ідола, бо ідол не був живий і не мав сили прийняти або посідати його. Те м’ясо далі лишалося власністю Того, Хто правильно має ‘власність цілої землі і всього в ній’, Бога Єгови.— 1 Кор. 8:1—6; порівняйте 10:25, 26.
9. (а) Які інші фактори можуть витворити слабе сумління? (б) Чому їсти м’ясо пожертвоване ідолам ‘опоганює’ сумління таких осіб?
9 Але щось іншого спричиняло їхнє сумління давати неправильне свідоцтво. Сказавши, “Та не всі таке мають знання”, Павло додає, “бо деякі мають призвичаєння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, й їхнє сумління, бувши недуже, споганюється”. (1 Кор. 8:7) Це показує, що наше виховання, оточення, звичаї, віра і відношення до людей між якими ми виросли — усі ці можуть упливати на свідоцтво нашого сумління. Багато коринтян поклонялися ідолам перед наверненням до Християнства. Очевидно, що через звичай вони далі сполучували поклоніння з м’ясом, якого жертвувалося ідолові. Отже, коли б вони їли його, то так як Павло каже, ‘опоганили б своє сумління’. З часом, знання могло підкріпити їхнє сумління, ‘поправити’ їхній погляд, і помогти їм подолати такі колишні упередження, страхи, неправильну віру й погляди.— 2 Кор. 13:11.
‘МИ НЕ ПОВИННІ ДОГОДЖАТИ САМИМ СОБІ’
10. Як ті з сильними сумліннями можуть ‘підкріпити’ сумління інших у неправильний спосіб?
10 Але тимчасом, що ті християни, яких сумління не були слабі, які розуміли правильні принципи і правильний погляд в такій справі повинні робити? Чи принижувати сумніви тих з слабим сумлінням? Чи ж вони можуть робити те, що їхнє власне сумління дозволяло не звертаючи уваги на слабе сумління інших, припускаючи, що їхня власна відвага в цій справі підкріпить чиєсь слабе сумління? Павло каже, що любов повинна провадити нас, бо “знання ж надимає, любов же будує”, підкріпляє тих, що показують її. (1 Кор. 8:1) Вони повинні уважати, щоб своїм уживанням “влади”, або право (їсти таке м’ясо, яке не має ніякого сполучення з поклонінням) не стало “спотиканням слабим”. Так, якщо б вони їли таке м’ясо знаючи, що воно було пожертвоване, то це могло ‘підкріпити’ сумління слабих, але не в здоровий спосіб, так, що сумління скерувалося б в протилежну крайність. Що? Це значить їсти м’ясо в релігійній церемонії зв’язана з ідолослуженням, або принаймні їсти його незважаючи на свідомість поклоніння. Урядова установа християнського збору, під проводом святого духа, присуджувало такий вчинок.— 1 Кор. 8:9, 10; Дії 15:28, 29.
11. Чому особа “вже є осуджена” коли не поводиться згідно вірою?
11 Навіть коли сумління особи є надто стримуюче, то ніхто не повинен старатися нехтувати її сумління або намовляти особу виступати проти нього. Так як показує апостолова дискусія в листі до Римлян, якщо б особа з’їла б таке м’ясо і мала сумніви відносно того чи воно правильно так робити, ‘то вона вже осуджена... бо не робить із віри”. Християнин, який поводиться згідно вірою має чисте сумління; але коли він робить щось без віри, не бувши певний, що вчинок є правильний, тоді його сумління не є чисте, бо відчуваючи, що такий вчинок противиться Божій волі, він таки чинить його.— Рим. 14:5, 14, 23.
12. Чому ж тоді, є так потрібно для нас мати сумління, що буде давати властивий провід?
12 Сильна віра значить добре сумління, яке виступає з відвагою, правильно, не стримуючись дати свідоцтво в критичному часі. Віра не лише дає упевненість: вона витворює вірність до правди і до праведного. Християнин, який підбудував сильну віру через знання і щирим застосовуванням того знання, щирим оціненням і довірям, буде вірний. Хоч його сумління може дозволити йому чинити речі, які ті з слабою вірою не будуть чинити, то однак, він не буде оправдати себе за злочин.— Гал. 5:13.
13. Чому є так важно для нас показувати любов коли застановляємося над сумліннями інших і керуванням нашого поводження?
13 Але любов повинна завжди контролювати. Павло підкреслює цей принцип цими словами: “Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування”. (Рим. 15:1, 2) Показуючи, яка серйозна справа є для когось із сильною вірою, не звертати уваги на слабих у справах сумління, Павло перестерігає: “Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер”. “Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите”. (Рим. 14:15; 1 Кор. 8:11, 12) Те, що тут є сказано про їдження і напитки також можна застосувати в справах вбрання, забави, роботи і у всіх інших точках людського життя.— Рим. 14:21.
14. Як треба мати рівновагу у відношенні до тих, яких сумління є дуже стримуюче, а тих, яких сумління не є таке стримуюче? Який принцип обидві групи повинні пам’ятати?
14 Так як є неправильно для когось із сильною вірою принижати тих, що є надто вибагливі або накидати своє власне сумління на них, то це також не є правильно для вибагливих судити або ганьбити тих, що вживають свою християнську свободу. “Ми всі станемо перед судним престолом Божим”, каже Павло і тоді “кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”. “Чого б моя воля судилась сумлінням чужим?” (Рим. 14:3—12; 1 Кор. 10:29, 30) Однак, хоч хтось є переконаний про деяке ‘право’ або “владу” на підставі Божого Слова, то християнин, керований любов’ю не буде ‘шукати лише свого’, вимагаючи свого права і догоджаючи самому собі на шкоду іншим, але буде наслідувати Христа, який “собі не догоджав”, самолюбним способом.— 1 Кор. 8:9; 13:4, 5; Рим. 15:3.
ОПОГАНЕНІ СУМЛІННЯ
15, 16. Яка є різниця між слабим сумлінням, а споганеним? Поясніть це з Писання?
15 Мати слабе сумління через брак знання є одна річ. Але мати опоганене сумління через відкинення правди або наслідування шляху, що противиться сумлінню особи є цілком інша справа.
16 Павло заохочував показувати велику любов до надто вибагливих християнів у Римі і Коринті, тих, які виявляли ‘слабу віру’. Але він наказував Титові ‘докоряти суворо’ чоловікам у Кріті, які не були “здорові у вірі”. А чому? Тому що вони не були надто вибагливі лише через брак знання. Ці чоловіки виставляли себе за вчителів своїх поглядів, противилися рішенню урядової установи під проводом святого духа відносно обрізання. Їхні розуми і сумління були опоганені. Їхні вчинки виявляли це.— Рим. 14:1; Тита 1:9—15.
17. (а) Які великі наслідки можуть прийти коли хтось не буде тримати чистого сумління до Бога? (б) Як Ефесян 4:20 подає ще одну поміч помогти нам відбивати “образ і подобу” Єгови?
17 Навмисно ходити злочинним шляхом може довести до того, що сумління стане притуплене, ніби ‘спалене’. (1 Тим. 4:2) Деякі з таких за Павлового дня “відкинули” віру та добре сумління й “розбилися в вірі”, і стали хулити Божих вірних слуг і Його правду. (1 Тим. 1:19, 20) Християнин може поступити назад і стати таким, як світські люди, які є “запаморочені розумом, і відчужені від життя Божого”. Через їхнє незнання й нечутливість їхніх сердець вони “отупіли й віддалися розпусті”, їхнє сумління оправдує їх від всякої розпусти, нечистоти і захланности. Але, так як Павло додає, “ви не так пізнали Христа”. (Ефес. 4:17—20) Божий Син лишив нам Взірець і Приклад за яким ми можемо тренувати наше сумління давати нам здорове свідоцтво.
ВДАЮЧИСЬ ДО СУМЛІННЯ ІНШИХ
18-20. (а) Наведіть деякі способи, якими Павло вдавався до сумління тих, яким він служив. (б) З того, що він писав до солунян і коринтян, чи він був задоволений лише вірити, що ‘Бог знає, що моє серце не робить помилки в тім, що я роблю’?
18 Звичайно ми не хочемо опоганювати нашого сумління, на шкоду собі та іншим. Так як апостол Павло ми повинні сказати: “Свідчення нашого сумління, що в святості й чистоті Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті жили ми на світі, особливо ж у вас”.— 2 Кор. 1:12.
19 Перегляньте деякі способи, якими Павло удавався до сумління тих, яким він служив. Він не шукав ні слави, хвали, ні сили від них. Жоден із апостолів не працював більше від нього, однак він ніколи не приписував собі якихось спеціяльних привілеїв, ані шукав матеріяльних вигод ніби ‘йому належалося’. Він навіть у багатьох способах не вживав свого належного права.— 1 Кор. 9:3—18; 15:10.
20 Його відношення не було: ‘я є апостол до поганів призначений Божим власним Сином, отже не журюся, що хтось буде думати. Те, що я роблю є між мною, а Богом. Я знаю, що я є правий; то нехай інші приймають його і не сумніваються’. Маючи владу він не ставав владним. Замість хвалитися сильною особистістю переконувати інших, він з любов’ю вдавався до людського сумління. Він пригадує солунянам, що він і його друзя були ‘лагідні, тихі немов годувальниця’, в любові, передаючи “не тільки добру новину Божу, але душі свої, бо були ви улюблені нам”. Він і його друзя добровільно працювали при світській роботі день і ніч, щоб не накидати тягару на інших. Солуняни, він каже, стали “свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами”. (1 Сол. 2:5—10, НС) Вірячи, що Бог бачив його серце, Павло сказав коринтянам: “Маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні”.— 2 Кор. 5:10—12.
21, 22. (а) Чи воно вистачить для нас доручати себе Богові і сумлінням наших братів? (б) Чому є так важно вдаватися до сумління тих, яким ми приносимо добру новину Царства?
21 У цьому самому листі до коринтян, Павло каже, що він і його друзя “відреклися тайного сорому, не ходячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з’явленням правди доручуємо себе кожному сумлінню людському перед Богом”. Разом із чистим сумлінням до Бога й наших братів, як християни, ми повинні також старатися мати чисте сумління “кожному сумлінню людському”, включаючи навіть тих, що є у світі. (2 Кор. 4:2) Чи ми робимо це?
22 Ми ніколи не повинні сумніватися, що поступ і успіх проповідування доброї новини про Боже царство залежить у більшости від нашого ‘доручення себе кожному сумлінню людському’ тримаючи своє власне добре сумління, в зборі і особисто. Це не вистачає проповідувати і вчити інших правди з Біблії. Разом із цим — по суті, як частина нашого проповідування й науки — ми мусимо вдаватися до їхнього сумління. Вони не можуть бачити наші серця так, як Бог, але ми можемо старатися виявити те, що є в наших серцях — нашу щирість, нашу чесність, чистоту нашого наміру, нашу несамолюбну любов. Проте, чи ми зможемо робити це якщо ми самі не будемо виконувати те, що ми вчимо?
23. Що повинно спонукувати нас ніколи не спотикнути тих, яким ми проповідуємо й яких ми навчаємо?
23 Як глибоко ми цікавимося вічним добробутом тих навколо нас, не тільки нашими родинами і духовними братами, але також сусідами, нашими співгромадянами? Павло писав: “Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через духа святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! ... на користь братів своїх, рідних мені тілом, вони ізраїльтяни”. (Рим. 9:1—4, НС) Він показав, що цікавився ними, стараючись мати поводження, яке буде приємне їхньому сумлінню, шукаючи ніколи непотрібно ставати гидким для жидівського сумління. (Порівняйте Римлян 10:1; 1 Коринтян 9:20.) Яке глибоке є наше бажання помогти тим у нашій країні дістати життя? Як далеко ми є готові поступати, щоб не стати ‘причиною на спотикання інших’? — 1 Кор. 10:32, 33.
24. (а) Що багато Божих слуг у сучасних часах зробили, щоб доручати себе кожному сумлінню людському перед Богом? (б) Які питання виринають над якими будемо пізніше застановлятися?
24 Тому що вони цікавляться мати добре сумління перед Богом і всіма людьми багато Божих слуг у сучасних днях зробили великі зміни в свойому життю — в свойому щоденному поводженню і розмові, у своїх відношеннях та ставлення до інших, у їхній роботі й торговельних відношеннях. Вони стараються ‘завсіди, щоб мати сумління невинне, щодо Бога й людей’. (Дії 24:16) Чи ви робите це? Які є деякі речі, що підносять питання про сумління для Божих слуг сьогодні? Щоб наше сумління було прийняте іншими, то часами це може вимагати деяких змін, то чи нам треба якогось точного закону, наказу або правила, щоб зробити таку зміну? Це є питання, яких ми лишаємо, щоб наступне число Вартової Башти відповіло.