Живучи немов би то належали до Єгови
„БО КОЛИ ЖИВЕМО — ДЛЯ ГОСПОДА [ЄГОВИ] ЖИВЕМО, І КОЛИ ВМИРАЄМО — ДЛЯ ГОСПОДА [ЄГОВИ] ВМИРАЄМО”.— РИМ. 14:8.
1. В яких справах християнський збір повинен бути з’єднаний?
ПРАВДИВІ християни бажають жити в мирі зо всіма людьми. (Рим. 12:18) Члени християнського збору роблять це тим, коли звертають більшу увагу на важливіші справи і применшують все те, що не є важне, на збудовування віри. (1 Тим. 1:4) Між тими важливими речами, вони стараються тримати єдність віри та вчинків. Щоб зобразити цю єдність, апостол Павло звертає нам увагу на людське тіло. Так як члени здорового тіла діють разом на користь цілого тіла, щоб воно могло добре працювати, то так само є в християнському зборі. У цьому „тілі” не повинно бути розділення, а „щоб члени однаково дбали один про одного”.— 1 Кор. 12:25.
2. Навіть коли є єдність між християнами, то чому вони не діють і не дивляться на деякі справи однаково?
2 Проте, ця єдність не значить одноманітність. Факт, що всі християни вірять в одного Всемогутнього Бога і в Його Сина, Ісуса Христа, що є головою збору, не значить, що вони є як „горох у лушпині”, і що вони мусять механічно говорити мов би були автоматами. Ні, кожний має свою визначну особистість, свій власний погляд про різні справи, що не є важні для спасіння. Кожний інакше розподілює свої щоденні справи, інакше доглядає їх, й інакше відпочиває та забавляється. До великої міри, це тому, що обставини і походження кожної особи дуже різняться.
3, 4. Як правдивий християнин „живе для Єгови”?
3 Одначе, що б то християни не робили б, то мусять робити від цілого серця немов би Богові Єгові. Один християнин можливо не буде розуміти чому інший бачить або робить щось в якийсь спосіб. Але він знає, що Бог є Суддя Своїх слуг. І так, як християнин старається робити все, якнайкраще, щоб задовольнити Єгову, то він вірить, що його брати будуть сумлінно старатись так само робити. Апостол каже про це:
„Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає сам для себе. Бо коли ж живемо — для Господа [Єгови] живемо, і коли вмираємо — для Господа [Єгови] вмираємо”.— Рим. 14:7, 8.
4 Навіть найщиріший та сумлінний християнин має недосконалості та хиби і часами поводиться самолюбно. Але мета в його житті не є, щоб ставатись багатим, або щоб віддаватись розкошам та легкому життю. Він не живе тільки сам для себе. Його головна мета в житті є задовольняти Бога через виконування Його волі. Він є завжди готовий померти, якщо б його смерть послужила Божій цілі. І так, як на протязі свого життя він жив немов би належав до Бога, то коли б і помер, то належить до Єгови. По суті, коли зустрічає смерть то він є певний, що воскресне, тому що Єгова рахує живими, а не мертвими всіх тих, що вибирають Його за їхнього Бога.— Мат. 22:31, 32; Рим. 4:17.
ДОЗВОЛЯЄ КОЖНОМУ КЕРУВАТИ СВОЇМИ ОСОБИСТИМИ СПРАВАМИ
5. (а) Яка є найважливіша робота? (б) Як християнин повинен дивитися на спосіб, яким хтось витрачує свій час та енергію?
5 Найважливіша праця, якою хтось може займатися є помагати людям набувати і тримати добрий стан перед Богом та Христом. Але інші справи також треба доглядати. Чоловік, який відкладає час проголошувати „добру новину” може вирішити будувати новий дім, або побільшити свій дім для своєї родини. Тому що він витрачає час та гроші на це, то інші християни не повинні робити висновок, що він є матеріалістичний. Коли б казали, що його любов до правди „прохолоджується”, то судили б його. Чоловік може робити це, тому що відчуває, що християнин має обов’язок тримати свій дім в порядку в очах людей суспільства. Може бути, що він буде вживати його для зібрань християнських вісників.
6. Як особа може неправильно судити брата свого відносно різних розваг?
6 Інший добросовісний християнин може вибирати якусь розвагу, яка сама в собі не є зла. Він тримає її на другому місці, а справи Царства на першому. Хтось інший можливо не вибирав би такої розваги, рахуючи, що це є марнота часу. Але, коли б такий казав, що цей християнин живе лише сам для себе, а не для Єгови, або, що його служба є розділена між ,Богом, а мамоном’, то судив би його.— Луки 16:13.
7. Чому християнин не може казати, що є найкраще для когось відносно матеріальних справ?
7 Кожний з нас знає, які матеріальні речі ми потребуємо і скільки будемо дозволяти собі, в той час, тримаючи справи Царства на першому місці в житті, й беручи ревну участь у роботі проголошувати людям „добру новину”. (Мат. 6:33; Марка 13:10) Чоловік може мати досить багато світського майна, вміючи контролювати його, вживаючи його на хвалу Єгові. Інший можливо не має контролі над своїми багатствами і дозволяє їм відвертати його від духовних справ. Такому потрібно „поневолювати своє тіло” і навчитись самоконтролі, пам’ятаючи, що його найголовніший обов’язок є проповідувати „добру новину”. (1 Кор. 9:16, 27) Але інший християнин не повинен судити або ставатися, як „сумління” для такого, хоч він може в гарний спосіб старатися допомогти такому і порадити його.— 1 Тим. 6:17.
НЕ ДИВІТЬСЯ НА НІКОГО „ПО ТІЛІ”
8. Як бідний, а також заможний чоловік можуть бути задоволені відносно їхніх відповідних позицій в правді?
8 Яків, Ісусів півбрат каже, в цьому відношенні: „А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий — пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав’яний”. (Як. 1:9, 10) Скромний брат, не маючи майна або слави у цьому ладі, може тішитись тому, що у світі його зневажали, але тепер в Божих очах і співхристиянів, він стався такий самий, як заможний. Він є ,співгорожанин святим, і членом Божого дому’. (Ефес. 2:19, НС) Він тепер має багато більший скарб служити Богові, і перед ним лежить нагорода життя. А заможний також може тішитися тим, що зрозумів даремність витрачувати свою енергію, щоб нагромаджувати майно. Тепер з його нової християнської та покірної позиції він може оцінити „обман багатства” і безглуздя покладатись на нього. (Марка 4:19) Він знає, що „видиме — дочасне (тимчасове), невидиме ж — вічне”. Він тепер має надію одержати таку саму нагороду, як скромний християнин.— 2 Кор. 4:18.
9. Чому ми не повинні „знати жодного чоловіка по тілі”?
9 Засновано на цих правдах, апостол пояснює гарний принцип для всіх християнів: „А вмер Він [Христос] за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом”. (2 Кор. 5:15, 16) У Бога не є важливе те чим особа показує себе матеріально або тілесно, але духовно. Ми так само повинні оцінювати ці справи.
10. Чому нам слід пам’ятати, що Христос є Господь над мертвими та живими?
10 Що правдивий християнин не може інакше дивитися на ці справи можна також бачити з того, що апостол говорить. Сказавши: „Ми належимо до Єгови”, він продовжує, „бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими”. (Рим. 14:9, НС) Як Господь, Він тепер може допомагати християнам, щоб вони провадили успішне життя для Божих справ. Так як Він „переміг світ”, то вони також можуть перемогти його. (Ів. 16:33; Євр. 7:25) Як Господь над мертвими, Христос має владу та силу воскрешати їх назад до життя. Знання, що на протязі цілого свого життя у Божій службі, а навіть у смерті, вони ніколи не є покинені, є дуже заспокоюче і потішаюче.— Рим. 8:31—34, 38, 39.
11. Чому це не є правильно для християнів судити своїх братів?
11 Павло не говорить це лише, щоб повторювати надію, яку християнин повинен мати. Він уживає цей довід на доказ, що християнин не має права судити свого брата, тому, що той брат зовсім належить до Бога. Він підкреслює цю точку у слідуючих віршах, кажучи:
„А ти нащо осуджуєш брата свого? Чи чого ти погорджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим. Бо написано: ,Я живу, каже Господь [Єгова], і схилиться кожне коліно передо Мною, і визнає Бога кожен язик!’ Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові. Отже, не будемо більше осуджувати один одного”.— Рим. 14:10—13.
СТАРАЙТЕСЬ, ЩОБ НІКОГО НЕ СПОТИКАТИ
12, 13. Як апостол Павло та Ісус Христос показують, що нам потрібно робити, замість судити?
12 У зборі в Римі деякі християни судили вчинки та спонуки інших християнів, в яких були інші погляди та сумління. Так робити було зле і небезпечно. Такі вчинки були неприємні для великого Судді, перед Яким жодний не мав привілейованого стану. Павло звертає увагу на багато кращий спосіб. Тим, що мали нахил судити, він тепер каже: „Але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси”.— Рим. 14:13.
13 Вони могли обернути свою схильність судити на добро, а саме, судити самих себе з постановою, щоб краще дивитися за своєю власною поведінкою. Ісус перестеріг: „Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас. . . . Або як ти скажеж до брата свого: ,Давай вийму я заскалку з ока твого’, коли он колода у власному оці? Лицеміре,— вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого”.— Мат. 7:1—5; порівняйте 1 Коринтян 11:31; 2 Коринтян 13:5.
14. Що це значить „спотикнути брата”? Дайте приклад.
14 Спотикнути когось є те саме, як би спонукувати його до гріха, тому що Біблія порівнює гріх до падіння. (1 Кор. 10:12; 1 Тим. 6:9; порівняйте Матвія 5:27—30.) Християнин може спотикнути свого брата в такий спосіб: Він може робити щось, що християнин має право робити, але перше не пересвідчився чи цим не вразить сумління свого брата. Наприклад, сумління цього брата можливо не дозволяє йому пити алкогольні напитки. Однак, християнин може пити перед цим братом або пропонувати йому, щоб він також пив. Брат може думати в цей спосіб: ,Він є дозрілий християнин, отже я можу наслідувати його приклад’. Він відважується і п’є. Але в той самий час сумління його вказує йому, що так робити не є правильно. Воно осуджує його. Він не поводиться з вірою до Бога. Таким чином він спотикається. Його сумління тепер починає гризти і мучити його, бо він відчуває, що згрішив. Часом такому буде трудно видужати від цього.— 1 Кор. 8:12, 13; Рим. 14:23.
15. Коли християнин намагається чинити щось, тому що має „право”, то як це може спонукувати іншого християнина згрішити?
15 Або, коли християнин намагається вживати свою „свободу”, щоб робити щось, що під нормальними обставинами він має право робити, але хтось зі слабим сумлінням може судити його. Тому, що він нерозсудливо користувався такою „свободою”, то через це слабший може розвивати фальшиві підозріння та заздрості. Цим можна поставити в небезпеку мир та єдність у зборі.
16. Чому один християнин стримується від чогось, коли інший вважає за правильне?
16 Павло дає причину чому один християнин може вирішувати не робити щось, якого то вчинка інший може рахувати правильним: „Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто вважає щось за нечисте, тому воно нечисте”.— Рим. 14:14.
17, 18. (а) Яку велику свободу християнин має, так, як апостол Павло показує? (б) Чому деякі ранні християни не могли користуватись цією свободою цілковито?
17 Павло тепер показує, яку велику свободу християни дійсно мають уживаючи їжу за приклад, яку, він каже, „Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав”. Він продовжує: „Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим словом [яке схвалює його] і молитвою”.— 1 Тим. 4:3—5.
18 Те, що Бог створив і призначив для якоїсь певної цілі, як-от їжа, є добра, і християнин може споживати яку-небудь поживу і не згрішити — вона є чиста. Але у деяких, особливо між єврейськими членами раннього християнського збору, було слабе сумління щодо поживи, яку Мойсеїв закон забороняв їм споживати. (Дії 10:14, 15) Навіть хоч інші християни пояснили їм справу, то через довге призвичаєння до цього закону, їхнє сумління не могло приймати деяку поживу, як чисту. Безперечно, вони не мусіли споживати такої поживи. Але хтось інший зрозумів, що Бог скасував Мойсеїв закон на підставі Христової жертви, і що тому вся пожива була „законна” і чиста. Він міг їсти скільки хотів, дякуючи Богові за цю поживу.
19, 20. (а) Яка є різниця між тим, що ми мусимо робити, а тим, що є необов’язкове? (б) Як християнин, що постановив користуватись своєю християнською свободою не буде „поводитися” за любов’ю?
19 Проте, чи ж християнам, які знали це було слід їсти таку поживу у присутності єврейських християн? Павло відповідає: „Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти,— не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер”.— Рим. 14:15.
20 Хоч тут уживається їжу за приклад, то цей принцип стосується до всього того, що ми маємо право робити, але яке є необов’язкове. Проте, Бог наказує, що ми мусимо виконувати такі справи, як вірність, праведність та покірність. Це є важливі справи”. (Фил. 1:10) Жодний християнин не може йти на компроміс над цими речами або не виконувати їх. Але у справах особистого вибору, або погляду, коли б хтось уперто намагався виконувати їх, незважаючи на почуття інших християнів, то не поводився б за любов’ю. Те, що не виконуємо з любови не приносить жодної користі.— 1 Кор. 13:1—3.
21. Як недбалі вчинки можуть впливати на когось?
21 Крім цього, поводитись свавільно не є мудро. Таким чином можна образити іншого брата, навіть коли б той брат не мав жодної підстави говорити, що хтось поводиться неправильно. Такий може ставати пригніченим, злоститись, а навіть почувати огиду. Він може так образитись цим вчинком, що зруйнує свою віру. Він належить до Христа, Який віддав Своє життя за людей. (Юди 4) Для Христа цей брат, якого Він відкупив Своєю кров’ю є дорогоцінний, і певно, що не буде задоволений кимось, що намагаючись робити по-своєму, судить брата свого або дає йому причину спотикнутись.— Порівняйте Матвія 18:6, 14.
22. Отже, що нам слід постановити робити?
22 Живучи для Єгови, ми знаємо, що „усе [що Бог дав нам, щоб ми вживали або чинили] мені можна,— та не все на пожиток [залежачи від часу, обставин і те, що для інших є корисне]. Усе мені можна,— та будує не все! Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього”.— 1 Кор. 10:23, 24.
[Ілюстрація на сторінці 8]
Один християнин не повинен спотикати іншого даючи йому напиток або поживу, яких його сумління відкидає