Ваш дух — як ви можете контролювати його?

ВСІ ми посідаємо генетичний витвір, успадкований від наших недосконалих батьків, і це до певної міри визначає наш дух, який ми маємо. Також, наше оточення й виховання впливають на наш характер у великій мірі. Отже, чи ми маєм на це махнути рукою, кажучи: „Я цьому не винен, що я є такий?” Це з певністю не є так, як Біблія наставляє нас. Замість цього, ми є заохочувані, ,щоб перемінитися відновою нашого розуму’, й „зодягнутися в нову особистість”. Це значить боротись із „старою особистістю” й позбутись її злих схильностей.— Єфес. 4:20—24; Рим. 12:2, НС.

Не завжди нам це вдасться, тому що жодна людина не може досконало контролювати свого духа. Одначе, зосереджуватись над Божим Словом й молитися, щоб Його дух провадив нас, ми можемо багато зробити, щоб протидіяти некорисному, нездоровому „духові”, який ми можемо мати й в цей спосіб контролювати його. (Луки 11:13; Гал. 5:22, 23, 25) Що може допомогти нам зробити це?

ПОМІЧ, ЩОБ КОНТРОЛЮВАТИ ЙОГО

Яка б то не була причина нашого розбурханого духа, є різні речі над якими ми можемо подумати, які допоможуть нам остатись зрівноваженими й спокійними під впливом натиску. Розгляньмо три поради, які були корисні для деяких людей.

Розгляньте себе. В дійсності це допомагає, якщо стараємося проаналізувати наші почуття. Ми можемо знайти причину, яка спричиняє цю проблему, запитуючи себе, чому ми є зворушені. Часто, як ми це робимо, ми зауважимо, що наші „причини” є дуже незначні. Або ми можемо відкрити у собі спонуку або мотив, який ми й не думали, існує.

Самодослідження є корисне в тому, що ми зосереджуємось на нашій власній участі у цій проблемі, про яку ми можемо щось зробити, замість бути розстроєними зосереджуючись тільки над помилкою другої особи відносно якої ми дуже мало що можемо вдіяти. Деякі питання ми можемо самі собі завдати: Чи звичаї або помилки інших роздратовують мене? Якщо так, є це тому, що їхні звички не є базовані на Писаннях? А може тому, що мої власні переконання, виховання й освіта різняться від їхніх? (У цьому останньому випадку, можливо, що проблема є більше наша, ніж іншої особи.) Чи я швидко денервуюсь, коли щось принижуючого сказано про мене, мою расу, або мою родину? Або, коли мені дають пораду, то я ображуюсь? Якщо так, можливо, що я дещо забагато думаю про себе й є дуже чутливим і образливим? Чи певна особа роздратовує мене? Чи я (якщо наглядач або родич) стаю розстроєним, коли моя порада не приймається?

У наслідку такого самодослідження, ми можемо довідатись пізнавати наші власні слабі місця. Тоді ми є у кращому положенні привести ,своє тіло у неволю’ й боротись сильно, щоб контролювати його.— 1 Кор. 9:27.

Дивлячись на другу особу об’єктивно (бачити факти ясно без впливу особистого почуття). Якщо хтось роздратує нас, ми бачимо тільки його слабкості. Отже то поможе нам, коли ми будемо бачити його так, як Бог бачить його. Чи він, або вона є присвячена Богові й Ним люблена? Загально, чи та особа проявляє добрий „дух”, можливо має якусь ваду в одній або двох точках? Якщо так, чи це не допомогло б, якщо б ми зосереджувались на її „праведних”, „чистих” й „люблячих” характерних рисах, думаючи про ці речі? — Фил. 4:8.

В дійсності, чи це було б правильно судити людину на підставі одної, або двох дразливих рис, так ніби ми навмисно відмовляємось бачити в ній щось доброго? Чому ми маємо судити других, коли на наш осуд дуже часто має вплив наше особисте моментальне почуття? Яків поставив справу дуже відверто, питаючи: „А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?”— Як. 4:12.

Старайтесь збагнути, який є погляд другої особи. Це не є легко, спеціально, коли її погляд (точка зору) видається діаметрично протилежний до нашого. Одначе, саме вже зусилля, яке ми прикладаємо, щоб збагнути її точку зору, часто допоможе припинити наші почуття і буде мати заспокоючий вплив. Принаймні, ми зможемо зрозуміти до певної міри, чому людина так почуваєтся й так поводиться. В дійсності, коли ми так робимо, то ми застосовуємо мудру пораду апостола Павла до Филип’ян, що „в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших”.— Фил. 2:3, 4.

Це допомагає нам обминати судити заздалегідь не розглянувши в дійсності обі сторони. (Прип. 18:13) На перший погляд нам може здаватись, що ми є 100-процентово праві, а наш брат цілковито не має рації. Та якщо ми заглянемо у ці речі з більшою увагою, ми звичайно знаходимо, що це не є іноді така проста річ. Приповістка 18:17 мудро зауважує: „Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але прийде противник його, та й дослідить його”.

ПРОДОВЖУЙТЕ ПРАЦЮВАТИ НАД ЦИМ

Виконуючи ці вказівки, ми в дійсності працюємо над розв’язкою своєї власної проблеми. Ми не приймаємо відношення побореного, кажучи „я є безпомічний”. Сама дія праці над нашим завданням зменшить правдоподібність втрати нашої контролі. Це усвідомлює нас, що ми потребуємо змінити наш спосіб думання, спеціально тоді, якщо нас постійно дратують вади інших.

І по всяк час, коли ми боремось із власним почуттями, то є потрібно шукати помочі від нашого Бога Єгови. Одна молода пані в Нью-Джерсі (С.Ш.А.) мала серйозну проблему у цьому відношенні. Вона постійно вибухала гнівом і дуже скоро ображувалась. І як вона сама боролась із цими схильностями, вона нам також сказала: „Я молилась сильно до Єгови, просячи, щоб Він усунув мої сумніви. Я просила, щоб Він заглянув глибоко у мою душу й моє серце й усунув усякі погані думки”. Правдоподібно, Єгова вислухав її благання, бо вона додає: „Тепер уже місяцями я не сказала лихого слова; мій темперамент став багато лагідніший.

Та що, коли після часу, як ми застосовуєм до себе ці поради, й маємо певні успіхи, ми раптом знову є спровоковані? Перш за все, ми цим не повинні занадто перейматись до тієї міри, щоб зовсім не утратити надію й упасти духом. Навпаки, ми повинні просити Єгову о прощення та Його поміч у дальшій боротьбі. По-перше, в часі, коли ми є якраз стурбовані, є дуже добре пам’ятати пораду Псалма 4:5: „Гнівайтеся, та не грішіть; на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях, та й мовчіть!”

ЧИ ЦЕ Є НАЙКРАЩИЙ СПОСІБ?

Та хтось запитає: ,Чи не є краще „висказати усе із нутра”, коли ми є подразнені? Так багато уважають. Одначе, одна жінка, яка так спробувала одного дня під час снідання, намагаючись примусити свого чоловіка повісити свій капелюх призналась після того, як втратила свою контролю: „Справді, я мало коли стаю сердита, та коли так станеться, після того я є два, або три дні хвора. Кажучи правду, я почувалась дуже погано після того снідання, й повірте мені, мій чоловік всеодно ще частіше лишає свій капелюх на столі, ніж кладе його на місце”, Чи вам видається, що розпущений гнів допоміг цій жінці, або її чоловікові?

Інші, які були виведені з рівноваги або вибухали гнівом звідомили слідуюче враження: „Хворий шлунок”. „Я ціла трясусь й усе мерехтить перед моїми очима”. „Я в дійсності бачу усе на червоно”. Чи це є корисні наслідки?

Та це ще не усе. Крім фізичного ушкодження, ще є також шкода заподіяна особистим взаємним відношенням з іншими. Багато, що зроблено й сказано в гарячці гніву спричиняє глибокий біль й є непоправним. Вкінці, тут є ще й почуття вини, знаючи, що втрата контролі є не до вподоби Єгові.

Людина не може заперечити Біблійне твердження, що є правдивим: „Скорий на гнів учиняє глупоту, а людина лукава зненавиджена”. „Терпеливий у гніві багаторозумний”.— Прип. 14:17, 29.

Також, яка правдива в житті є приповість: „Гнівлива людина роздражнює сварку, терпелива ж у гніві вспокоює заколот!” (Прип. 15:18) Нема сумніву, що людина, яка не може контролювати свого духа ,додає паливо до огню’, й в цей спосіб ускладнює проблему, тоді як той, що виявляє лагідний дух, може заспокоїти усе. „Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає”.— Прип. 15:1.

Так, контроля над нашим духом може бути дійсно корисна. Не тільки ми обминаємо погані наслідки, але ми вчимось, як разом співжити з іншими. Ми також вчимось довіряти нашим духовним братам й мати довір’я до них. Чи це не є багато краще ніж постійно звертати увагу на їхні слабості? Ми можемо знайти задоволення звертаючи увагу на їхні добрі риси характеру і наслідувати їх. В наслідок цього, ми побачимо, що інші зближаться до нас, а ми до них. І це з певністю має висновок більш люблячої атмосфери.

Властиво, коли група людей, яка сходиться разом маючи якусь спільну мету, вона виявляє певний „дух”, або переважаюче відношення. (Филим. 25) Чи то є збудовуюче й заохочуюче, або негативне й знеохочуюче, залежить значною мірою від одиниць зібраних в групі. Свідки Єгови, в десятки тисячах зборах по всьому світі, загально, проявляють здоровий „дух”, який притягає інших.

Якщо ви є один із Свідків Єгови, чому ви не візьмете собі за ціль, щоб надати зборові з яким ви здружуєтесь здоровий дух? Ви можете це зробити, контролюючи ваш власний дух, і будучи теплими, приязними й збудовуючими у ваших відношеннях до інших. У цей спосіб ви допоможете поширити радісний родинний дух між вашими духовними братами і сестрами. Якщо будете щиро давати у цей спосіб, ви зберете додатковий дивіденд й поміч, щоб мати контролю над вашим духом. Це тому, що добрий дух є заразний й звичайно щедрість породжує великодушність. Так, як мудрець сказав: „Душа, яка благословляє, насичена буде”.— Прип. 11:25.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Чи я вибухаю гнівом через звичаї або слабості інших осіб?