1914 рік, який потряс світ

«Велика війна 1914—1918 років, неначе смуга випаленої землі й відділяє той час від нашого. Винищуванням багатьох людей.., знищенням переконань, заміненням ідей та залишенням по собі невиліковних ран розчарування, вона створила як фізичну, так і психологічну прірву між двома епохами». («Велична башта — опис світу перед війною 1890—1914» [англ.], Барбара Текмен).

«Це майже історія але, в той самий час,— реальність для тисяч людей, котрі були молодими на початку цього значного двадцятого століття і котрі ще живуть». (З книжки Ліни Мак-Дональд «1914» [англ.], видання 1987 року).

ДЛЯ чого цікавитись 1914-им роком? «Мене турбує майбутнє,— можливо, ви говорите,— а не минуле». Через такі проблеми, як всесвітнє забруднення, розвал сімейного життя, ріст злочинності, психічні захворювання та безробіття, майбутнє людини може здаватися сумним. Однак багато тих, що дослідили важливість 1914-го року, віднайшли основу для надії на краще майбутнє.

Протягом багатьох років «Вартова Башта» пояснювала, що 1914 року людство зазнало того, що називається «початком терпінь породільних». Цей вислів становить частину великого пророцтва Ісуса Христа про події, які відбуватимуться перед знищенням злої людської системи (Матвія 24:7, 8).

Сьогодні дехто з людей все ще може пригадати драматичні події 1914 року. Чи вимре те літнє покоління, перш ніж Бог врятує землю від катастрофи? Біблійне пророцтво говорить, що ні. «Коли все це побачите,— пообіцяв Ісус,— знайте, що близько,— під дверима! Поправді кажу вам: не перейде цей рід [покоління, НС], аж усе оце станеться» (Матвія 24:33, 34).

Щоб усвідомити, чому 1914 рік має таке історичне значення, розгляньмо ситуацію в світі до середини 1914 року. До цього часу такі монархи, як російський цар Микола, німецький кайзер Вільгельм та австро-угорський імператор Франц Йосиф, мали в руках велику владу. Кожен з них міг би мобілізувати понад чотири мільйони вояків і послати їх у бій. Але їхні прабатьки підписали Священний союз, проголошуючи, що Бог делегував їх правити над різними частинами одного великого «християнського» народу.

Згідно з «Британською енциклопедією», цей документ «сильно вплинув на курс європейської дипломатії протягом XIX століття». Його використовували, щоб перешкоджати демократичним рухам і підтримувати так зване божественне право царів. «Ми, християнські царі,— писав кайзер Вільгельм до царя Миколи,— маємо один святий обов’язок, накладений на нас Небесами,— підтримувати принцип [божественного права царів]». Чи це означало, що європейські царі якось були пов’язані з Божим Царством? (Порівняйте 1 Коринтян 4:8). І що сказати відносно церков, які підтримували тих царів? Чи щирим було їхнє сповідування християнства? Відповідь на ці запитання стала більш зрозумілою незабаром після 1914 року.

Зненацька, у серпні

«Весна й літо 1914 року визначені у Європі як часи надзвичайного спокою»,— писав британський політик Вінстон Черчілль. Люди, в основному, з оптимізмом дивились у майбутнє. «Світ 1914 року подавав великі надії і був багатообіцяючим»,— говорив Луїс Снайдер у книжці «Перша світова війна».

Правда, протягом багатьох років існувало суперництво між Німеччиною та Британією. Проте, як пояснює історик Г. П. Ґюч у своїй книжці «Під шістьома правліннями»: «Європейський конфлікт у 1914-му році здавався менш імовірним, ніж у 1911, 1912 або 1913 роках... Взаємини між двома урядами були кращими, ніж декілька років тому». Вінстон Черчілль, член Британського кабінету в 1914 році, сказав: «Здавалось, що Німеччина є нашим однодумцем щодо збереження миру».

Однак через зрадницьке вбивство наслідника престолу Австро-угорської імперії в Сараєво 28 червня 1914 року на горизонті з’явилися чорні хмари. Через місяць імператор Франц Йосиф виголосив війну Сербії і ввів свої війська в те королівство. Тим часом, вночі 3 серпня 1914 року, за наказом кайзера Вільгельма, численна німецька армія зненацька вторглася у королівство Бельгії і пробила шлях до Франції. Наступного дня Британія об’явила Німеччині війну. Щодо царя Миколи, то він дав розпорядження про мобілізацію численної російської армії для війни з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Священний союз був не в стані зупинити європейських царів від втягнення цілого континенту в криваву баню взаємної різанини. Але великі знищення ще були попереду.

Закінчиться до Різдва?

Раптовий спалах війни не зменшив людського оптимізму. Багато людей вірило, що ця війна посприяє створенню кращого світу і тому в Європі величезні демонстрації виражали свою підтримку цієї війни. «Ніхто у 1914 році,— пише А. Д. П. Тейлор у своїй книжці «Війна за панування у Європі [1848—1918]»,— не сприймав серйозно небезпеку війни, за винятком військових... Ніхто не очікував суспільної катастрофи». Навпаки, багато хто передрікав, що війна закінчиться через декілька місяців.

Проте задовго перед тим, як європейці могли святкувати Різдво 1914 року, кривава безвихідь розгорнулась по лінії окопів довжиною більш як 700 кілометрів: від Швейцарії — на півдні, до бельгійського узбережжя — на півночі. Цю лінію назвали «Західний фронт», і тому німецький автор Ґерберд Зульзбах згадав про це у передмові до свого щоденника, написаній останнього дня 1914 року. У вступі сказано: «Ця жахлива війна все ще продовжується, і тоді як спочатку вважали, що вона закінчиться через декілька тижнів, то тепер не видно їй ні кінця, ні краю». Тим часом, в інших частинах Європи бушували криваві битви між військами Росії, Німеччини, Австро-Угорщини та Сербії. Незабаром конфлікт поширився за межі Європи й бої точилися на океанах, в Африці, на Середньому Сході та на тихоокеанських островах.

Через чотири роки Європа була спустошена. Кожна з таких країн, як Німеччина, Росія та Австро-Угорщина, загубила від одного до двох мільйонів солдатів. Росія навіть втратила свою монархію в більшовицькій революції 1917 року. Яка ж поразка для європейських царів та їхніх прибічників серед духівництва! Сучасні історики дотепер висловлюють здивування. Ґордон Брук-Шеперд у своїй книзі «Занепад королівства» запитує: «Чому правителі, котрі, в основному, споріднені між собою кровними або родинними зв’язками, і ті, котрі присвятили себе збереженню королівського сану, допустилися до братовбивчої кривавої бані, яка стерла з лиця землі декількох з них, а тих, що пережили, ослабила?»

Французька республіка також втратила понад мільйон солдатів, також Британська імперія, монархія котрої вже була ослаблена задовго перед війною, загубила понад 900 000 осіб. Всього загинуло понад 9 мільйонів солдатів, і, крім того, 21 мільйон поранено. Відносно втрат у тилу «Ворлд бук енциклопедія» [англ.] повідомляє: «Ніхто не знає, скільки цивільного населення померло від хвороб, голоду та інших пов’язаних з війною причин. Декотрі історики вважають, що цивільного населення загинуло стільки, скільки й солдатів». Епідемія іспанського грипу 1918 року зібрала жниво по цілому світі з майже 21 000 000 осіб.

Радикальна зміна

Світ вже ніколи не був таким самим після Великої війни, як її назвали в той час. Через те, що так багато церков загальновизнаного християнства брали в ній активну участь, багато розчарованих осіб, котрі вижили, відвернулись від релігії, приймаючи атеїзм. Інші зосередились на гонитві за матеріальним багатством та розвагами. Згідно з книжкою «Звичаї весни» професора Модріса Екстінса, 1920-ті роки «відзначилися надзвичайним гедонізмом і самозакоханістю».

«Війна,— пояснює професор Екстінс,— завдала удару нормам моралі». Чоловіки по обох сторонах були навчені релігійними, військовими та політичними лідерами вважати масове вбивство добрим у моральному відношенні. Це, признає Екстінс, «був тільки невмілий напад на моральний порядок, що, як вони заявляли, вкорінений у іудейсько-християнській етиці. На Західному фронті,— він додає,— доми розпусти незабаром стали належним придатком до військових баз... У тилу мораль розв’язала свої корсети й послабила ремені. Дуже зростала проституція».

Дійсно, 1914 рік змінив багато чого. Він не створив кращого світу, і на противагу тому, чого більшість людей сподівалась, війна не виявилась «війною для припинення усіх війн». Навпаки, як зауважує історик Барбара Тучман: «Ілюзії та ентузіазм, які існували аж до 1914 року, повільно розвіялись у безодні сильного розчарування».

Однак декотрі очевидці трагедії 1914 року не були здивовані подіями того року. Фактично, перед вибухом війни вони очікували «жахливого часу неспокою». Ким вони були? І що знали вони, про що не знали інші?

[Рамка на сторінці 5]

Оптимізм британців у 1914 році

«Близько століття ні один ворог не з’являвся на морському горизонті довкола нашого острова... Було важко навіть допустити в думках можливість загрози цим мирним берегам... Лондон ще ніколи не здавався таким веселим і процвітаючим. Ніколи ще не було там так багато достойних занять, стільки цікавого оглядати й чути. Ні старі, ні молоді навіть не підозрівали про те, що протягом того незрівнянного 1914 року вони, фактично, були свідками закінчення ери». («Перш ніж погасли лампи» [англ.], Джефрі Маркус).