«Ніколи любов не перестає»

РОЗПОВІВ СЕМЮЕЛЬ Д. ЛАДЕСЮЇ

Я диву даюся, коли озираюся на минулі роки і бачу усе, що відбулося. Єгова чинить дивовижне по цілій землі. У місті Ілеша (Нігерія) 1931 року нас було декілька чоловік, які почали проповідування, а тепер там 36 зборів. Приблизно 4000 вісників було в Нігерії, коли 1947 року приїхали перші випускники Біблійної школи Ґілеад Товариства Вартової башти, а нині їх понад 180 000. На початку ми не сподівалися, і навіть не мріяли, що відбудеться такий зріст. Наскільки ж вдячні ми за те, що мали змогу брати участь у цій чудовій праці! Дозвольте, я розповім вам про це.

МІЙ батько продавав вогнепальну зброю і порох від міста до міста і тому рідко бував удома. Дружин, про яких я знав, у нього було сім, але не всі жили з ним. Мій батько успадкував мою матір від свого брата, котрий помер. Вона стала його другою дружиною, і я жив разом із нею.

Одного разу батько прийшов додому від своєї першої дружини, яка мешкала в сусідньому селі. Коли він був там, то дізнався, що мій зведений брат ходить до школи. Моєму зведеному брату було десять років — стільки ж, скільки мені. Тому тато вирішив, що я теж повинен ходити до школи. Він дав мені дев’ять пенсів: три на підручник і шість на грифельну дошку. Це було 1924 року.

Організовано групу біблійного вивчення

З дитячого віку я любив Боже Слово, Біблію. Мені подобалися уроки Біблії в школі, і вчителі недільної школи завжди хвалили мене. Тому 1930 року я скористався з нагоди прийти на лекцію, яку читав Дослідник Біблії, один з перших, хто проповідував в Ілеші. Після лекції він дав мені книжку «Гарфа Божа» мовою йоруба.

Я регулярно відвідував недільну школу. Тепер я почав брати із собою книжку «Гарфа Божа», щоб спростовувати деякі доктрини, яких вчили там. Виникли суперечки, і мене не раз попереджували провідники церкви не йти за цим «новим вченням».

Наступного року, гуляючи по вулиці, я натрапив на групу людей, котрі слухали чоловіка, що читав їм лекцію. Лектором був Дж. І. Овенпа, Дослідник Біблії. Його послав туди Вільям Браун (часто відомий під ім’ям Біблійний Браун), котрий наглядав за працею проповідування Царства з Лагосаa. Я дізнався, що в Ілеші виникла група біблійного вивчення, де вивчали книжку «Гарфа Божа», і приєднався до них.

Я був наймолодшим у групі, школярем близько 16 років. Звичайно я стидався, навіть боявся близько спілкуватися з чоловіками, яким було по 30 років і більше. Але вони дуже тішилися, що я був серед них, і підбадьорювали мене. Вони були для мене, як батьки.

Опозиція від духівництва

Невдовзі ми зіткнулися з сильною опозицією від духівництва. Католики, англіканці та інші, котрі раніше сварилися поміж собою, тепер об’єдналися проти нас. Вони змовлялися з місцевими вождями, аби зробити щось проти нас. Наші противники наслали поліцію, щоб вона конфіскувала книжки, заявивши, що вони є шкідливими для людей. Однак обласний начальник поліції попередив, що вони не мали права забирати наші книжки, і за два тижні книжки повернули.

Після цього нас покликали на зібрання, де ми зустрілися з оба, верховним суддею, а також з іншими відомими людьми міста. Тоді нас було близько 30. Вони задумали переконати нас не читати «небезпечних» книжок. Спершу вони запиталися, чи ми чужинці, але коли уважно розглянули наші обличчя, сказали: «Це наші сини, хоч серед них є декілька чужинців». Нам було повідомлено, що вони не хочуть, аби ми і далі вивчали книжки релігії, яка зашкодить нам.

Ми повернулися додому, нічого не сказавши їм, бо домовилися наперед не звертати уваги на цих відомих людей. Більшості з нас подобалося те, що ми вивчали, і тому ми вирішили вивчати далі. Отже хоча й кілька чоловік злякалося і пішло з нашої групи, більшість продовжувала навчатися у столярні. У нас не було ведучого. Ми починали з молитви, а тоді просто по черзі читали абзаци з книжки. Приблизно через годину ми знову молилися і тоді розходилися по домах. Але за нами почали слідкувати, вожді і релігійні керівники збирали нас що два тижні і попереджали, аби ми не вивчали літератури Дослідників Біблії.

Тим часом ми намагалися застосовувати ті невеликі знання, що мали, аби допомогти людям, і багато погоджувалося з нами. Один за одним люди приєднувалися до нас. Ми були дуже щасливими, але, як і раніше, не знали багато про релігію, яку вивчали.

На початку 1932 року з Лагоса приїхав брат, щоб допомогти нам, а у квітні також приїхав «Біблійний» Браун. Побачивши групу з коло 30 чоловік, брат Браун перевірив успіх, якого ми досягли у вивченні. Ми розповіли йому все, що знали. І він сказав, що ми готові хреститися.

Оскільки це був сухий сезон, ми мусили поїхати до річки за 14 кілометрів від Ілеші, і близько 30 чоловік охрестилося. Відтоді ми почали відчувати себе проповідниками Царства і стали ходити від дому до дому. Ми ніколи не робили цього раніше, але тепер палали бажанням поділитися з іншими тим, що знали самі. Ми повинні були добре готуватися, щоб спиратися на Біблію, коли треба було спростовувати фальшиві вчення, з якими стикалися. Тому на наших зібраннях ми зазвичай обговорювали ці вчення, допомагаючи одне одному тим, що знали.

Наша проповідницька діяльність

Ми охопили все місто у проповідуванні. Люди насміхалися з нас, але ми не зважали на це. Наша радість була великою, бо ми мали правду, хоча все ще треба було багато чого навчатися.

Ми проповідували від дому до дому щонеділі. Люди ставили нам запитання, а ми намагалися відповісти їм. У неділю ввечері виголошувалася публічна лекція. У нас не було Залу Царства, тому ми проводили зібрання просто неба. Ми збирали людей разом, читали лекцію, а тоді запрошували їх ставити запитання. Деколи ми проповідували у церквах.

Ми також подорожували до територій, де люди ніколи не чули про Свідків Єгови. Переважно ми їхали велосипедами, але часом замовляли автобус. Заїжджаючи в село, ми голосно сигналили. Усе село чуло нас! Люди поспішали, аби дізнатися, що сталося. Тоді ми ділилися звісткою. Коли закінчували, люди боролися, щоб дістати нашу літературу. Тоді ми розповсюджували величезну кількість літератури.

Ми з нетерпінням очікували приходу Божого Царства. Я пам’ятаю, коли ми отримали «Щорічник за 1935 рік», один з братів, побачивши повний розклад обговорення віршів на рік, запитав: «Чи це значить, що пройде ще цілий рік перед тим, як прийде Армагеддон?»

У відповідь ведучий сказав: «Брате, чи ти думаєш, що коли Армагеддон прийде завтра, то ми не будемо читати «Щорічник»?» Коли брат відповів: «Ні»,— ведучий сказав: «Тоді чого хвилюватися?» Ми чекали і далі з нетерпінням чекаємо дня Єгови.

Роки війни

Під час другої світової війни було заборонено ввозити наші книжки. Один брат з Ілеші ненавмисно показав книжку «Богацтво» поліцейському. Поліцейський запитав: «Чия це книжка?» Брат відповів, що його. Тоді поліцейський сказав, що це заборонена книжка, забрав брата у відділення і затримав його там.

Я пішов у поліцейське відділення і, навівши довідки, взяв брата на поруки. Тоді я задзвонив братові Брауну в Лагос і повідомив його про те, що сталося. Я також запитав його, чи існує закон, котрий забороняє обіг наших книжок. Брат Браун сказав мені, що заборонений тільки ввіз, а не обіг наших книжок. Через три дні брат Браун прислав до нас брата з Лагоса, аби розібратися у тому, що відбувалося. Цей брат вирішив, що ми усі повинні піти наступного дня проповідувати з журналами і книжками.

Ми розійшлись у різних напрямках. Приблизно через годину мені стало відомо, що вже заарештовано більшість наших братів. Тому ми з братом, котрий відвідував нас, пішли у поліцейське відділення. У поліції відмовилися вислухати наші пояснення про те, що книжки не були заборонені.

Тридцять трьох братів, яких заарештували, послали у суд Головного магістрату в Іфе, і я поїхав з ними. Мешканці міста, котрі бачили, як нас забирали, викрикали: «Сьогодні з ними нарешті покінчено. Вони вже сюди не прийдуть».

Справа була представлена головному судді, нігерійцю. Були показані усі наші книжки і журнали. Він запитав, хто дозволив начальнику поліції заарештувати цих людей. Начальник поліції відповів, що він діяв згідно з іструкціями від обласного начальника поліції. Головний суддя покликав начальника поліції і чотирьох представників від нас, у тому числі мене, у свій кабінет.

Він запитав, хто такий містер Браун. Ми сказали йому, що він є представником Товариства Вартової башти в Лагосі. Тоді він сказав, що отримав телеграму від містера Брауна стосовно нас. Він відклав справу того дня і видав братів на поруки. Наступного дня він виправдав усіх братів, відпустивши їх на волю, і наказав поліції віддати нам книжки.

Ми повернулися в Ілешу, співаючи. Знову люди почали викрикати, але цього разу вони казали: «Вони прийшли знову!»

Норми Єгови стосовно шлюбу вияснені

Це було 1947 року, коли в Нігерію приїхали перші випускники школи Ґілеад. Один з тих братів, Тоні Атвуд, досі служить у нігерійському Бетелі. Від того часу ми бачили великі зміни в організації Єгови в Нігерії. Одна з великих змін стосувалася нашого погляду на полігамію.

Я одружився з Олабісі Фасуба в лютому 1941 року і знав достатньо, щоб не брати більше дружин. Але до приїзду місіонерів 1947 року полігамія була звичайною справою в зборах. Полігамним братам казали, що вони одружилися з більше ніж одною дружиною в незнанні. Тому якщо вони мають дві, три, чотири або п’ять дружин, вони можуть тримати їх, але не повинні брати більше. Такою була лінія поведінки.

Багато людей хотіло приєднатися до нас, особливо Товариство херувимів і серафимів в Ілеші. Вони говорили, що Свідки Єгови були єдиними людьми, які навчали правді. Вони погоджувалися з нашими вченнями і хотіли перетворити свої церкви у Зали Царства. Ми докладали усіх зусиль, аби це здійснилося. Ми навіть мали центри для навчання їхніх старійшин.

Тоді прийшла нова вказівка стосовно полігамії. На районному конгресі 1947 року один з місіонерів виголосив промову. Він говорив про добру поведінку і звички. Потім він процитував 1 Коринтян 6:9, 10, де говориться, що неправедні не вспадкують Божого Царства. Тоді він додав: «І полігамісти не вспадкують Божого Царства!» Люди в аудиторії закричали: «Що?! Полігамісти не вспадкують Божого Царства!» Відбулося розділення. Це скидалося на війну. Багато нових перестали приходити, говорячи: «Дяка Богу, що ми не зайшли дуже далеко».

Однак більшість братів почали виправляти справу, відпускаючи своїх дружин. Вони давали їм гроші і казали: «Якщо ти молода, іди і знайди собі іншого чоловіка. Я зробив помилку, одружившись з тобою. Тепер я мушу бути чоловіком однієї дружини».

Незабаром виникла інша проблема. Деякі брати після того, як вирішили залишити одну дружину і вже відпустили інших, передумували і вирішували, що хочуть взяти іншу дружину з відпущених, а відпустити ту, з якою живуть тепер! Отже знову почався неспокій.

Додаткова вказівка прийшла з всесвітнього центру в Брукліні, основана на Малахії 2:14, де говориться про ‘жону юнацтва твого’. Вказівка була, щоб чоловіки залишалися з першою дружиною, з якою одружилися. Ось так зрештою вирішилося це питання.

Привілеї у служінні

У 1947 році Товариство почало зміцняти збори й організовувати їх у райони. Воно хотіло призначити зрілих братів, котрі мали добрі знання, як «служителів братів», котрих тепер називають районними наглядачами. Брат Браун запитав мене, чи я не прийняв би таке призначення. Я сказав, що охрестився для того, аби виконувати волю Єгови, додавши: «Ти ж навіть хрестив мене. Якщо зараз є нагода служити Єгові повніше, то чи ти думаєш, що я відмовлюсь?»

У жовтні того ж року сімох із нас покликали в Лагос, де ми отримали підготовку перед тим, як почати районне служіння. У ті дні райони були величезні. Ціла країна була розділена тільки на сім районів. А зборів було небагато.

Наша праця служителів братів була тяжкою. Нам доводилося щодня долати багато кілометрів, часто через гарячі й паркі тропічні ліси. Щотижня ми мусили подорожувати від села до села. Часом мене ноги не несли. Іноді мені здавалося, що помру! Але також було і багато радості, особливо приємно було бачити зріст кількості людей, які приймали правду. Ще б пак! Тільки за сім років кількість вісників у країні зросла в чотири рази!

Я був у районному служінні до 1955 року, поки проблеми зі здоров’ям не змусили мене повернутися в Ілешу, де мене призначили наглядачем міста. Перебування вдома дало мені змогу приділити більшу увагу духовності моєї родини. Сьогодні усі шестеро моїх дітей вірно служать Єгові.

Правдива любов ніколи не перестає

Коли я озираюся назад на роки, то є багато за що дякувати. Були розчарування, турботи і хвороби, але також багато радості. Хоча наше знання і розуміння розвивалося з роками, я на власному досвіді зрозумів значення 1 Коринтян 13:8, де говориться: «Ніколи любов не перестає». Якщо ви любите Єгову і постійно перебуваєте у служінні йому, він допоможе вам у труднощах і щедро поблагословить.

Світло правди стає все яскравішим. У дні, коли ми щойно починали, ми думали, що Армагеддон прийде швидко, тому поспішали зробити усе, що могли. І це стало нам у пригоді. Тому я погоджуюсь зі словами псалмоспівця: «Хвалитиму Господа, поки живу, співатиму Богу моєму, аж поки існую!» (Псалом 146:2).

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Семюель з Мілтоном Геншелем 1955 року.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Семюель зі своєю дружиною Олабісі.