Потіха пригнобленим
ЧИ ВИ помітили, що протягом цілого вашого життя у заголовках раз за разом повторювалися ті самі слова? Чи вам набили оскому такі слова, як війна, злочин, катастрофа, голод і страждання? А втім, у повідомленнях зовсім не побачиш одного слова. Однак воно виражає те, чого людству дуже потрібно. Це слово «потіха».
«Потішати» означає «зменшувати чийсь неспокій, хвилювання; полегшувати чиєсь горе, страждання», а також «додавати сили й надії». З огляду на все безладдя, яке переживає світ у XX сторіччі, вкрай необхідно надії та полегшення суму. Щоправда, сьогодні дехто з нас має більше предметів особистого вжитку ніж про це могли подумати наші предки. Це здебільшого завдяки науковому прогресу. Але наука й технологія не потішають нас, бо вони не усувають усіх причин страждання людей. Яких причин?
Багато сторіч тому мудрий чоловік Соломон згадав про основну причину страждання, кажучи: «Запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9). Наука й технологія не змогли змінити схильність людини панувати над своїм ближнім. У XX сторіччі це вело до тиранічної диктатури всередині країн і до жахливих війн між країнами.
З 1914 року внаслідок війн загинуло понад сто мільйонів людей. Подумайте про людські муки, які виявляються цим числом,— мільйони згорьованих сімей, котрим потрібно потіхи. Окрім насильної смерті, війни ведуть до іншого роду страждання. Під кінець другої світової війни в Європі жило понад 12 мільйонів біженців. Зовсім недавно понад півтора мільйона осіб втекло з воєнних районів Південно-Східної Азії. Війна на Балканах змусила більше ніж два мільйони покинути свої доми, в багатьох випадках, щоб врятуватися від «етнічної чистки».
Біженцям, безумовно, потрібно потіхи, особливо тим, котрі були змушені полишити свої доми, забираючи тільки те, що можна взяти з собою, не знаючи, куди йти і яке майбутнє чекає їх та їхні родини. Такі люди є серед найбільш нещасних жертв пригноблення; вони потребують потіхи.
У більш спокійних районах землі мільйони живуть у справжній неволі світової економічної системи. Щоправда, декотрі мають безліч матеріального добра. Проте більшість веде щоденну боротьбу за виживання. Багато шукають відповідного житла. Зростає число безробітних. «Світ,— передбачає одна африканська газета,— прямує в бік небаченої кризи ринку праці, і до 2020 року ще понад 1,3 мільярда людей долучаться до лав шукачів роботи». Безсумнівно, пригноблені в економічному плані люди потребують «сили й надії» — потіхи.
Розпачливий стан змушує декого ставати на злочинний шлях. Звичайно, це тільки ускладнює життя їхнім жертвам, і високий рівень злочинності збільшує відчуття пригнобленості. Недавно в йоганнесбурзькій газеті «Стар» (Південно-Африканська Республіка) з’явився заголовок: «Буденний день «найкровожерливішої країни у світі». Стаття описувала буденний день Йоганнесбурга та його околиць. Цього дня було вбито чотири особи, а вісьмом вкрали машини. З передмістя, де живуть люди із середніх верств, було повідомлено про сімнадцять крадіжок зі зломом. На додаток, там було декілька випадків озброєного грабежу. За цією газетою, поліція назвала той день «відносно спокійним». Зрозуміло, родичі жертв убивства і ті, кому влізли в дім зломщики або вкрали автомобіль, почуваються вкрай пригнобленими. Їм потрібно упевненості й надії — потіхи.
У декотрих краях батьки продають своїх дітей для проституції. З одної азіатської країни, куди туристи подаються у так звані «секс-подорожі», повідомляється про два мільйони проституток, багато з яких були куплені або викрадені ще в дитинстві. Чи є більш пригноблені люди, ніж ці нещасні жертви? Згадуючи про цю огидну торгівлю, журнал «Тайм» доповів про конференцію південноазіатських жіночих організацій, яка відбулася 1991 року. Підраховують, що «з середини 70-х років по цілому світі було продано 30 мільйонів жінок».
Звичайно, діти стають жертвами не лише тоді, коли їх продають для проституції. Чимраз більше дітей страждають через фізичне знущання або їх навіть ґвалтують удома їхні ж батьки й родичі. У таких дітей можуть надовго залишатися емоційні рубці. Авжеж, цим нещасним жертвам пригноблення потрібно потіхи.
Стародавній дослідник пригноблення
Цар Соломон був приголомшений тим, наскільки пригноблені люди. Він написав: «Знов я побачив всі утиски [«пригнобу», Кул.], що чинились під сонцем,— і сльоза ось утискуваних [«пригноблених», Кул.], та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя» (Екклезіяста 4:1).
Якщо мудрий цар усвідомлював ще 3000 років тому, що пригнобленим вкрай потрібно потішителя, що ж він сказав би про сучасність? Проте Соломон знав, що жодна недосконала людина, а навіть він сам, не може дати потрібної для людства потіхи. Щоб подолати силу пригноблювачів, необхідно когось більшого. Чи є така особа?
У Біблії 72-й псалом говорить про великого потішителя для всіх людей. Цей псалом написав Соломонів батько, цар Давид. У заголовку до цього псалма (в перекладі Деркача) говориться: «Про Соломона». Очевидно, його написав старий цар Давид стосовно Того, хто має вспадкувати його престол. Ця Особа, за словами псалма, мала назавжди покінчити з пригнобленням. «За днів його процвітатиме праведник, і буде достаток спокою, доки місяць на небі. Він буде панувати від моря до моря... аж до кінців землі» (Псалом 72:7, 8, Дерк.).
Можливо, коли Давид писав ці слова, він мав на увазі свого сина Соломона. Але Соломон розумів, що служити людству так, як про це описано в псалмі, є понад його сили. Він міг сповнити слова цього псалма тільки незначною мірою, і лише для ізраїльського народу, а не для цілої землі. Очевидно, цей натхнений пророчий псалом вказував на когось значно більшого від Соломона. Хто він? Це може бути лише Ісус Христос.
Оголошуючи Ісусове народження, ангел сказав: «Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида» (Луки 1:32). Крім того, Ісус говорив про себе, що він є «Хтось більший, аніж Соломон» (Луки 11:31). Відколи Ісус воскрес і сів по Божій правиці, він перебуває в небі, у місці, звідки може сповняти слова 72-го Псалма. До того ж, він отримав силу й владу від Бога, щоб зламати ярмо гнобителів людей (Псалом 2:7—9; Даниїла 2:44). Тому Ісус сповнить слова 72-го псалма.
Уже скоро не буде пригноблення
Що це означає? Це означає, що незабаром люди будуть вільні від усіх форм людського пригноблення. Ісус вказав, що небувалі страждання і пригноблення, які бачило XX сторіччя, є частиною знака «закінчення системи речей» (Матвія 24:3, НС). Серед усього іншого, він передрік: «Повстане народ на народ, і царство на царство» (Матвія 24:7). Ця особливість пророцтва почала сповнятися десь у час 1914 року, коли вибухнула перша світова війна. «Через розріст беззаконства,— додав Ісус,— любов багатьох охолоне» (Матвія 24:12). Беззаконня і відсутність любові породили зле покоління пригноблювачів. Отже, час, коли Ісус Христос виступить як новий Цар землі, вже близько (Матвія 24:32—34). Що це означає для пригноблених людей, що вірять в Ісуса Христа й покладаються на нього як на призначеного Богом Потішителя людства?
Аби відповісти на це запитання, прочитаймо подальші слова 72-го псалма, які сповнилися на Ісусі Христі: «Він визволить бідного, що просить захисту, і вбогого, який не має допомоги! Він пожаліє слабих і бідних і врятує душу нужденних. Він врятує їхню душу від гноблення і насильства, бо дорогоцінна кров їхня буде в очах його» (Псалом 72:12—14, Дерк.). Отже, Божий призначений Цар Ісус Христос подбає про те, щоб ніхто не страждав від пригноблення. У нього є сила покласти край усій несправедливості.
«Це чудово,— хтось може сказати,— але як бути в наш час? Чи є якась потіха для тих, хто страждає вже тепер?» Для пригноблених є потіха. Дві наступні статті в цьому журналі покажуть, як саме тепер мільйони отримують потіху, розвиваючи близькі взаємини з правдивим Богом Єговою та з його улюбленим Сином Ісусом Христом. Такі взаємини можуть потішати нас у ці часи гніту й вести до вічного життя без пригноблення. У молитві до Бога Ісус сказав: «Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Івана 17:3).
[Ілюстрація на сторінках 4, 5]
У Божому новому світі люди не будуть пригноблювати одні одних.