Що слід планувати наперед?
1 Кожен з нас замислюється над своїми планами на майбутнє. Ті, хто має земну надію, сподіваються жити вічно у Божому праведному новому світі. Проте існують певні чинники, які так впливають на людину, що можуть вирвати ту надію з її серця. Треба докладати великих зусиль, аби збудовувати своє життя навколо справ Царства і не відволікатися спокусливими тілесними пожадливостями (1 Ів. 2:15—17).
2 Світ просто не в силах зрозуміти прагнення духовних людей (1 Кор. 2:14). У той час як інші люди домагаються слави, сили чи багатства, ми стараємось набути духовних скарбів (Матв. 6:19—21). Якби ми мали такий самий погляд на майбутнє, як цей світ, то чи змогли б досягнути своїх духовних цілей? Ні, оскільки світські речі швидко оволоділи б нашими серцями. Як можна запобігти цьому?
3 «Зодягніться Господом Ісусом Христом». Один із способів визначити, чи ми будуємо своє майбутнє навколо справ Царства,— це аналізувати свої розмови. Чи ми постійно розмовляємо про матеріальні речі та світські справи? Якщо так, то мусимо замислитись над тим, чи не втрачає наше серце здатності орієнтуватися на духовні цінності. Можливо, нам слід більше наголосити на потребі ‘зодягнутися Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертати на пожадливість’ (Рим. 13:14).
4 Молоді люди можуть ‘зодягнутися Христом’, плануючи наперед той день, коли вони розпочнуть повночасне служіння. Один хлопець, який бажав служити сталим піонером, виховувався у такій культурі, де більшість вважає, що молоді чоловіки повинні бути матеріально забезпечені. Тому він настільки зайнявся бізнесом, що відвідування зібрань та проповідування перетворилось для нього на звичайну рутину. Проте в певний час цей брат почав довіряти словам Ісуса з Матвія 6:33, кинув роботу, що нагадувала йому біг у нікуди, і розпочав повночасне служіння. Тепер він служить Єгові з чистим сумлінням і, як говорить сам, ‘робить все, що в його силах’.
5 Біблія каже, що складати плани на майбутнє — це мудро (Прип. 21:5, НС). Нехай же кожен з нас робить це, пам’ятаючи насамперед про Божу волю (Еф. 5:15—17).