Примітка
a Ще так давно тому як у 383 р. н. е., рік у якому Євсевій Ієронім почав перекладати свою латинську Вульгата Версію Святого Писання з оригінальних мов, то він популяризував службові вислови між латиномовними і читаючими християнами вживаючи латинський іменник minister з Матвія 20:26 і далі; латинський іменник ministerium („служба”) з Луки 10:40 далі; і латинське дієслово ministrare („служити”) з Матвія 4:11 далі.
Латинська була колись міжнародна дипломатична мова Західного світу. У 1378 р., рік „великої єресії в Західному світі” виключаючи папство, Іван Вікліф видав свій переклад Нового Заповіту (Християнські Грецькі Писання). „Вікліф переклав прямо з латинської Вульгати, не відчуваючи спроможним, щоб користуватись єврейськими й грецькими оригіналами як основа. Його версія є досить буквальна і ясна, але незграбна й латинізована; однак, багато менше від інших писань Вікліфа”. (M’Clintock and Strong’s Cyclopaedia, Том 10, ст. 1043, шпальта 1, під заголовком „Вікліф”) Отже, ще в 14-му столітті Вікліф уже вживав слово „служитель”. Нема сумніву, що Вільям Тиндель „значною мірою вживав його в своїм перекладі з оригінальних мов”. До Римлян 13:4 Вікліфів переклад каже: „Він є служителем Божим”. До Римлян 11:13: „Я хвалитиму мою службу”.— Oxford — At the Clarendon Press.