людьми. Для неї важливо налагоджувати та зміцнювати ці стосунки. Розмова є важливим способом створювати і підтримувати близькість.

Залежність — природна річ для Оксани. Вона відчуває себе коханою, коли Петро з’ясовує її думку, перш ніж зробити якесь рішення, хоча вона і бажає, щоб він брав провід. Коли вона має зробити певне рішення, то радиться зі своїм чоловіком, причому не обов’язково для того, аби він сказав їй, що робити, радше щоб показати, що вона вважає його близькою людиною і довіряє йому.

Оксані дуже важко говорити прямо про те, в чому вона відчуває потребу. Вона не хоче прискіпуватися до Петра або дати йому зрозуміти, що вона нещаслива. Натомість вона чекає, поки це приверне його увагу, або ж натякає.

Коли Оксана з кимось розмовляє, її цікавлять усі, навіть незначні подробиці, і вона ставить багато запитань. Це природно з огляду на її чутливість та інтерес до людей, бажання підтримувати з ними стосунки.

Коли Оксана слухає, вона реагує на слова співрозмовника різними вигуками, кивками голови або запитаннями, показуючи таким чином, що слухає свого співрозмовника і їй цікаво.

Вона докладає зусиль, щоб інтуїтивно відчувати потреби людей. Запропонувати свою допомогу, не чекаючи, коли про це попросять,— чудовий спосіб проявити любов. Вона особливо хоче допомагати своєму чоловікові рости і вдосконалюватися.

Коли в Оксани є якась проблема, вона може почуватися пригніченою. Вона мусить розмовляти, але не стільки шукаючи розв’язання, скільки виражаючи свої почуття. Їй потрібно знати, що хтось розуміє її і йому не все одно, що з нею. Коли Оксана схвильована, вона робить огульні, драматичні заяви. Її слова: «Ти ніколи не вислуховуєш мене!»— не слід сприймати буквально.

Зі своєю найліпшою подругою дитинства Оксана не мала спільних занять, зате вона говорила з нею про все на світі. Отож, вийшовши заміж, вона не стільки зацікавлена в заняттях поза домом, скільки у співчутливому слухачеві, з яким вона може ділитися своїми почуттями.

Дім — це місце, де Оксана може говорити, не боячись чийогось осуду. Вона, не вагаючись, розповідає про свої побоювання й турботи Петрові. Якщо вона потребує допомоги, то не соромиться признатися в цьому, бо впевнена, що чоловік коло неї і що він завжди готовий вислухати її.

Як правило, у своєму шлюбі Оксана почувається любимою і захищеною від усіляких знегод. Але часами без видимих причин вона починає відчувати себе незахищеною і нелюбимою, у неї виникає гостра потреба у розраді та задушевному спілкуванні.

Як бачимо, Петро та Оксана, являючи собою доповнення одне до одного, досить різні. Відмінності між ними створюють потенціал для серйозних непорозумінь навіть у разі, якщо обоє мають найліпші наміри — любити та підтримувати одне одного. Що б вони сказали про змальовану вище ситуацію, якби ми могли їх чути?

Що вони бачать власними очима

«Тільки-но ввійшовши до хати, я побачив, що Оксана чимось розстроєна,— скаже Петро.— Я гадав, за якусь хвилю, настроївшись, вона розповість мені, у чім річ. Проблема не видавалася мені аж такою вже й серйозною. Я думав, що варто тільки помогти їй зрозуміти, що не треба так розстроюватися і що вихід із становища простий, як вона заспокоїться. І як образливо, що після того, як я її вислухав, вона сказала: «Ти ніколи не вислуховуєш мене!» Я мав таке враження, що вона звинувачує мене у всіх своїх бідах!»

«Весь день був суцільним величезним нещастям,— розповість Оксана.— Я знаю, що Петрової вини в цьому нема. Але коли він прийшов додому такий веселий, мені здалось, ніби він ігнорує те, що я розстроєна. Чому він не запитав, що сталося? І коли я сказала йому, яка в мене проблема, то він фактично сказав, що я нічого не тямлю і що вся справа — справжня дурниця. Замість сказати, що розуміє, як мені зараз тяжко на душі, Петро почав мене вчити, як розв’язати проблему. Але я не хотіла розв’язання — я хотіла співчуття!»

Незважаючи на цю тимчасову незгоду, Петро й Оксана дуже кохають одне одного. Що ж допоможе їм виражати своє кохання?

Погляд на речі очима іншого

Петро вважав, що питати Оксану, в чому річ, було б нав’язливістю з його боку, тому, природно, він повівся з нею так, як би хотів, щоб інші поводилися з ним. Він чекав, поки вона сама заговорить. І тепер Оксана була розстроєна не тільки своєю проблемою, але ще й тим фактом, що Петро, схоже, зігнорував її безмовне благання підтримати її. Його мовчання вона розглядає не як прояв поваги, а байдужості. Коли Оксана кінець кінцем заговорила, Петро слухав, не перебиваючи її. Але їй здавалося, що в дійсності він не прислухався до того, як вона виливала свої почуття. А потім він запропонував їй не співчуття, а рішення. Це виглядало для неї так, неначе їй сказали: «Твої почуття цілком безпідставні, ти занадто гостро реагуєш. Дивись, як просто розв’язати цю малесеньку проблемку».

Наскільки інакше все б обернулося, якби кожен з них міг дивитися на речі очима іншого! Події могли б розвиватися в такому напрямку:

Петро приходить додому і бачить, що Оксана розстроєна. «Що трапилося, люба?»— питає він лагідно. З Оксаниних очей починають котитися сльози, а з уст зривається цілий потік слів. Оксана не каже: «Це ти у всьому винен!» і не натякає, що Петро замало заробляє. Петро сидить коло неї і терпляче її слухає. Коли вона виговорилась, він каже: «Мені дуже прикро, що в тебе такі неприємності. Я розумію, чому ти настільки розстроєна». І Оксана відповідає: «Дякую тобі за те, що ти вислухав мене. Я почуваюся значно ліпше, знаючи, що ти мене розумієш».

Сумно, що, замість усувати зі своїх шлюбів розходження, багато подружжів кладуть край самому шлюбові — розлучаються. Нестача спілкування — це лиходій, який руйнує багато родин. Розгоряються сварки, що розхитують самі підвалини шлюбу. Як це стається? У наступній статті розповідається, як це стається і як цього уникати.

Анатомія сварки

ЇЙ НЕОБХІДНО виражати свої почуття. Він воліє давати готові рішення. Мільйони сімейних сварок у всі часи могли мати багато різних приводів, але часто вони оберталися навколо декількох основних тем. Розуміння дещо відмінних поглядів вашого шлюбного партнера чи його стилю в спілкуванні може допомогти перетворити яскраво палахкотіючу лісну пожежу в мирне жевріння домашнього вогнища щасливої родини.

«Не керуй моїм життям!»

Стереотип владної, буркотливої дружини може дійняти до живого багатьох чоловіків, які на кожному кроці оточені порадами, вимогами та критикою. Біблія поділяє такі почуття: «Жінка сварлива — як ринва, що з неї вода тече завжди» (Приповістей 19:13). На просьбу дружини чоловік з невідомих їй причин може зреагувати мовчазним опором. Думаючи, що він не почув, цього разу вона вже прямо говорить йому, що зробити. Його опір стає ще впертішим. Буркотлива дружина і чоловік під її каблуком? Чи двоє людей, які просто не висловлюються чітко і зрозуміло?

З погляду дружини найбільший вияв її любові до чоловіка полягає у тому, щоб запропонувати йому корисну пораду. А для чоловіка це виглядає так, неначе вона командує ним і хоче показати, що він ні на що не здатний. Якщо вона нагадує: «Не забудь свій портфель», то це для неї вияв турботи, вона просто хоче впевнитися, що він має усе, чого потребує. Але це нагадує йому матір, яка кричала вслід за ним: «Ти не забув своїх рукавиць?»

Стомлена дружина може лагідно запитати: «Чи не хочеш ти поїсти сьогодні в кафе чи деінде?», що насправді означає: «Чи не запросив би ти мене кудись повечеряти? Я занадто втомлена, щоб готувати». Та її відданий чоловік може вхопитися за нагоду розхвалити її кулінарні здібності і присягтися, що віддає перевагу стравам, приготовленим нею, перед усіма іншими. Або ж він, можливо, подумає собі: «Вона пробує крутити мною!» А тим часом дружина, мабуть образившись, картає себе: «Ну навіщо я питала про це?»

«Ти не любиш мене!»

«Ну як вона може так думати? — вражено вигукує збентежений чоловік.— Я працюю, заробляю нам на життя і навіть часом приношу їй квіти!»

У всіх людей є потреба відчувати себе любимими, проте жінка має особливу потребу в тому, щоб її знову і знову запевняли в коханні до неї. Вона може, не виказуючи цього, почуватися непотрібним тягарем, особливо якщо у зв’язку з менструальним циклом тимчасово перебуває в дещо депресивному стані. За таких обставин її чоловік може якось відсторонитися, гадаючи, що їй потрібно трохи часу для себе. Вона ж може витлумачити це як підтвердження своїх найжахливіших побоювань — він більше не любить її. При цьому вона може вибухнути, намагаючись заставити його кохати та підтримувати її.

«Що сталось, любий?»

Реакцією чоловіка на складну проблему може бути бажання знайти собі затишне містечко і розмірковувати там над нею. Жінка може інтуїтивно відчувати якусь напруженість та інстинктивно зреагувати на ситуацію, стараючись викликати його на розмову. Хоч би якими добрими намірами були зумовлені такі зусилля, чоловік може вважати їх надокучливими та принизливими. Полишаючи роздуми над своєю проблемою, він переключає увагу на свою вірну дружину, котра так переживає за нього. Він чує той наполегливий люблячий голосок: «У тебе все гаразд, любий? Що трапилось? Давай поговоримо про це».

Якщо дружина не почує відповіді, вона, мабуть, почуватиметься ображеною. Коли в неї виникає якась проблема, вона хоче обговорити її з ним. Але чоловік, якого вона кохає, не хоче ділитися з нею своїми почуттями. «Значить, він більше не любить мене» — можливо, зробить вона висновок. Так що, коли чоловік, який ні про що не підозрює, врешті вийде зі стану заглибленості у свій внутрішній світ задоволений знайденим рішенням, він побачить свою дружину не турботливою і люблячою, якою вона була ще зовсім недавно, а сердитою і готовою кинути йому виклик через те, що він залишив її за бортом.

«Ти ніколи не вислуховуєш мене!»

Це звинувачення видається сміховинним. Йому здається, що він завжди слухає її. Але коли його дружина розмовляє з ним, вона має непереборне відчуття, що її слова просіюються й аналізуються комп’ютером, призначеним для розв’язування математичних задач. Її підозри оправдуються, коли якраз посередині її фрази він каже: «Так чому ж ти просто не...?»

Коли дружина приходить до свого чоловіка з якоюсь проблемою, дуже часто вона ані не звинувачує його, ані не чекає від нього розв’язання. Чого вона хоче найбільше, так це співчутливого вуха, яке буде слухати не тільки сухі факти, але і її почуття, пов’язані з цим. А ще вона бажає не поради, а підтримки своїм почуттям. Ось чому так багато чоловіків, які керуються добрими намірами, викликають спалах гніву в дружини, якщо все, що їй вдасться від нього почути, буде: «Моє серце, ти не повинна так гостро реагувати на це. Тут немає нічого страшного».

Часто люди розраховують на те, що їхні подружні партнери вміють читати думки. «Ми одружені ось уже 25 років,— розповідає один чоловік.— Якщо вона дотепер не знає, чого я хочу, то їй мусить бути байдуже або ж вона просто не звертає на мене уваги». В одній книжці про подружнє життя говориться: «Коли партнери не кажуть одне одному, чого вони хочуть, а лиш постійно критикують одне одного за те, що́ було зроблено не так, тоді не дивно, що зникає дух любові й взаєморозуміння. На його місці з’являється... змагання, в якому кожен старається змусити іншого задовольняти його чи її потреби».

«Ти такий безвідповідальний!»

Дружина може не говорити цього своєму чоловікові прямо, але таке звинувачення, можливо, виразно прозвучить у тоні її голосу. Фраза: «Чому ти так пізно прийшов?» — може виглядати як вимога дати пояснення. Проте ймовірніше, що уже самим своїм виглядом, який виражає звинувачення, а також войовничою позою «руки в боки» вона говорить своєму чоловікові: «Ах ти безвідповідальний чоловічисько, я так переживала. Чому ж ти не подзвонив? Ти такий неуважний! Тепер вся вечеря зірвалася!»

Звичайно, вона має рацію, коли йдеться про вечерю. Але якщо спалахне сварка, то чи не будуть піддані ризику також їхні взаємини? «Більшість сварок виникає не тому, що двоє людей не погоджуються одне з одним у чомусь, а тому, що або чоловіку здається, нібито жінка не схвалює його поглядів, або ж жінка не задоволена тим, як він розмовляє з нею»,— зазначає доктор Джон Ґрей.

Дехто дотримується думки, ніби вдома людина повинна мати право говорити все, що їй заманеться, без будь-яких обмежень. Але людина, яка прагне повноцінного спілкування, старається досягти злагоди і миру, зважаючи на почуття того, хто слухає. Можна зробити не зовсім делікатне порівняння такого підходу з тим, що хтось, замість подати склянку води своєму партнеру, вихлюпує її тому прямо в лице. З певністю можна сказати, що спосіб ведення розмови має важливе значення.

Застосовуючи у своєму житті слова з Колосян 3:12—14, ми розпрощаємось зі сварками і покладемо початок щасливому дому: «Отож, зодягніться... у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз досконалости!»