Чоловіки і дружини. Чи дійсно вони розмовляють по-різному?

Розрив між статями?

Дехто пояснить різницю, яка простежується у цих двох прикладах, просто тим, що Андрій — чоловік, а Оксана — жінка. Дослідники в галузі лінгвістики вважають, що труднощі у шлюбному спілкуванні часто зумовлюються належністю партнерів до різних статей. Такі книжки, як «Ти просто не розумієш» і «Чоловіки з Марсу, а жінки з Венери» (англ.) підтримують теорію про те, що жінки та чоловіки, хоча і розмовляють однією мовою, мають дуже відмінні стилі у спілкуванні.

Поза всякими сумнівами, коли Єгова створив жінку від чоловіка, вона не була просто трохи зміненою його подобою. Чоловік і жінка були витончено й дбайливо сконструйовані, щоб доповнювати одне одного фізично, морально, розумово та духовно. Додайте до цих природжених відмінностей тонкощі виховання в різних родинах і різний життєвий досвід, формуючий вплив культури, оточення і загальноприйнятих у суспільстві поглядів на те, які риси властиві чоловікам, а які — жінкам. Враховуючи ці впливи, можна виділити певні закономірності у способі, яким спілкуються чоловіки та жінки. Але розпливчасті терміни «типовий чоловік» і «типова жінка» можуть існувати лише на сторінках психологічних книг.

Типовою характерною рисою жінок вважається чутливість, проте багато чоловіків також дуже чуйні в стосунках з людьми. Логічне мислення може приписуватися більше чоловікам, однак часто і жінки мають проникливий, аналітичний розум. Отже, тоді як неможливо приписати якісь риси виключно чоловікам або суто жінкам, одна річ є певною: вміння глянути на речі очима іншої людини може не допустити, щоб мирне співіснування перейшло у відкриту війну, особливо в шлюбі.

Щоденне спілкування між чоловіком і дружиною є справою надзвичайно складною. Багато проникливих чоловіків може підтвердити, що нібито просте запитання: «Тобі подобається моя нова зачіска?»— може таїти в собі несподівану небезпеку. Багато дипломатичних дружин навчилися стримуватись від кількаразового запитування: «Чому ж ти не запитався в когось?»— у разі, якщо їхні чоловіки заблукали, їдучи по незнайомій дорозі. Замість того щоб умаляти уявні дивацтва подружнього партнера і вперто чіплятися за свої власні, тому що «я такий, який я є», партнери, які люблять одне одного, дивляться на те, що криється під оболонкою, на головне в людині. І це не є холодне дослідження стилю спілкування кожного з партнерів, але теплий погляд у серце і розум іншого.

Кожна особа неповторна, і неповторним є кожне поєднання двох особистостей у шлюбі. Справжнє злиття розумів і сердець не випадкове, воно вимагає важкої праці через те, що ми недосконалі. Наприклад, так легко вважати, що інші дивляться на речі так само, як ми. Ми часто задовольняємо потреби інших так, як би нам хотілося, щоб вони задовольняли наші, можливо, стараючись дотримуватися Золотого правила: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Матвія 7:12). Однак Ісус не мав на увазі, що те, чого ви бажаєте для себе, обов’язково буде найліпшим або достатнім для інших. Ви радше бажаєте, щоб інші давали вам те, чого ви потребуєте або хочете. Тож і ви повинні давати іншим те, чого вони потребують. І в подружжі це особливо важливо, бо кожен дав обітницю якнайповніше задовольняти потреби свого подружнього партнера.

Петро та Оксана теж дали таку обітницю. І їхній дворічний подружній союз щасливий. А втім, хоча вони і думають, що знають одне одного досить добре, іноді виникають ситуації, які відкривають зяючі прогалини у спілкуванні, котрих самі лише добрі наміри ліквідувати не можуть. «Серце мудрого чинить розумними уста його [дає устам проникливості, НС]»,— говориться в Приповістей 16:23. Так, проникливість у спілкуванні — необхідний ключ. Подивімось, які двері він відкриє для Петра та Оксани.

Погляд одного чоловіка

Петро обертається у світі конкуренції, де кожен мусить зайняти своє місце у соціальному устрої, і в кожному окремо взятому випадку це місце чи то підлеглого, чи вищого посадою. Спілкування служить йому для того, щоб зміцнити своє становище, збільшити компетентність, ерудицію або утвердитися серед інших. Він дорожить своєю самостійністю. Тож коли накази даються кимось вимагацьким тоном, Петро чинить опір. Різко висловлена фраза: «Ви не виконуєте своєї роботи» — викликає в нього протидію, навіть якщо зауваження цілком резонне.

Спілкується Петро в основному з метою обмінятися інформацією. Він любить говорити про факти, нові ідеї і про те, що він дізнався.

Слухаючи, Петро рідко перебиває співбесідника навіть такими коротенькими слівцями, як, наприклад, «угу, так-так», оскільки він вбирає в себе інформацію. Але якщо він не згідний, то може, не вагаючись, висловити це, особливо якщо розмовляє з другом. Те, що він перебирає різні можливості, свідчить, що йому цікаво слухати розповідь друга.

Коли в Петра є проблема, він воліє працювати над її розв’язанням самостійно. Тому він залишає всі інші справи й усамітнюється. Або ж він може прагнути переключити свою увагу на щось інше, аби забути про свою проблему на якийсь час. Обговорювати її він буде тільки тоді, коли захоче дістати пораду.

Якщо хтось приходить до Петра зі своєю проблемою, як це зробив Андрій, Петро розуміє, що його завдання — допомогти, стараючись при цьому, щоб його друг не почував себе нетямущим. Даючи пораду, він, як правило, розповідає про власні негаразди, і, таким чином, його друг не почувається самотнім у своїй біді.

Петро любить займатися чимось разом з друзями. Для нього товариські стосунки — це спільна діяльність.

Дім для Петра — захисток від усіляких житейських знегод, які чигають на нього за його межами, місце, де у нього більше немає потреби у самоутвердженні, бо його тут приймають таким, яким він є, йому довіряють, його люблять і цінують. І все ж часом Петро відчуває потребу побути на самоті. Це може не мати нічого спільного з Оксаною або тим, що вона робить. Йому просто потрібно якийсь час побути наодинці. Петру важко розповідати дружині про свої побоювання, сумніви та жалі. Він не хоче, щоб її щось тривожило. Його завдання — турбуватися про неї та захищати її, і йому треба, щоб Оксана покладалася на нього в цьому. Хоча Петро бажає підтримки, він не хоче жалості до себе. Коли його жаліють, він відчуває себе нікчемним і ні на що не здатним.

Погляд однієї жінки

Оксана розцінює себе як індивіда у світі соціальних взаємозв’язків з іншими людьми. Для неї важливо налагоджувати та зміцнювати ці стосунки. Розмова є важливим способом створювати і підтримувати близькість.

Залежність — природна річ для Оксани. Вона відчуває себе коханою, коли Петро з’ясовує її думку, перш ніж зробити якесь рішення, хоча вона і бажає, щоб він брав провід. Коли вона має зробити певне рішення, то радиться зі своїм чоловіком, причому не обов’язково для того, аби він сказав їй, що робити, радше щоб показати, що вона вважає його близькою людиною і довіряє йому.

Оксані дуже важко говорити прямо про те, в чому вона відчуває потребу. Вона не хоче прискіпуватися до Петра або дати йому зрозуміти, що вона нещаслива. Натомість вона чекає, поки це приверне його увагу, або ж натякає.

Коли Оксана з кимось розмовляє, її цікавлять усі, навіть незначні подробиці, і вона ставить багато запитань. Це природно з огляду на її чутливість та інтерес до людей, бажання підтримувати з ними стосунки.

Коли Оксана слухає, вона реагує на слова співрозмовника різними вигуками, кивками голови або запитаннями, показуючи таким чином, що слухає свого співрозмовника і їй цікаво.

Вона докладає зусиль, щоб інтуїтивно відчувати потреби людей. Запропонувати свою допомогу, не чекаючи, коли про це попросять,— чудовий спосіб проявити любов. Вона особливо хоче допомагати своєму чоловікові рости і вдосконалюватися.

Коли в Оксани є якась проблема, вона може почуватися пригніченою. Вона мусить розмовляти, але не стільки шукаючи розв’язання, скільки виражаючи свої почуття. Їй потрібно знати, що хтось розуміє її і йому не все одно, що з нею. Коли Оксана схвильована, вона робить огульні, драматичні заяви. Її слова: «Ти ніколи не вислуховуєш мене!»— не слід сприймати буквально.

Зі своєю найліпшою подругою дитинства Оксана не мала спільних занять, зате вона говорила з нею про все на світі. Отож, вийшовши заміж, вона не стільки зацікавлена в заняттях поза домом, скільки у співчутливому слухачеві, з яким вона може ділитися своїми почуттями.

Дім — це місце, де Оксана може говорити, не боячись чийогось осуду. Вона, не вагаючись, розповідає про свої побоювання й турботи Петрові. Якщо вона потребує допомоги, то не соромиться признатися в цьому, бо впевнена, що чоловік коло неї і що він завжди готовий вислухати її.

Як правило, у своєму шлюбі Оксана почувається любимою і захищеною від усіляких знегод. Але часами без видимих причин вона починає відчувати себе незахищеною і нелюбимою, у неї виникає гостра потреба у розраді та задушевному спілкуванні.

Як бачимо, Петро та Оксана, являючи собою доповнення одне до одного, досить різні. Відмінності між ними створюють потенціал для серйозних непорозумінь навіть у разі, якщо обоє мають найліпші наміри — любити та підтримувати одне одного. Що б вони сказали про змальовану вище ситуацію, якби ми могли їх чути?

Що вони бачать власними очима

«Тільки-но ввійшовши до хати, я побачив, що Оксана чимось розстроєна,— скаже Петро.— Я гадав, за якусь хвилю, настроївшись, вона розповість мені, у чім річ. Проблема не видавалася мені аж такою вже й серйозною. Я думав, що варто тільки помогти їй зрозуміти, що не треба так розстроюватися і що вихід із становища простий, як вона заспокоїться. І як образливо, що після того, як я її вислухав, вона сказала: «Ти ніколи не вислуховуєш мене!» Я мав таке враження, що вона звинувачує мене у всіх своїх бідах!»

«Весь день був суцільним величезним нещастям,— розповість Оксана.— Я знаю, що Петрової вини в цьому нема. Але коли він прийшов додому такий веселий, мені здалось, ніби він ігнорує те, що я розстроєна. Чому він не запитав, що сталося? І коли я сказала йому, яка в мене проблема, то він фактично сказав, що я нічого не тямлю і що вся справа — справжня дурниця. Замість сказати, що розуміє, як мені зараз тяжко на душі, Петро почав мене вчити, як розв’язати проблему. Але я не хотіла розв’язання — я хотіла співчуття!»

Незважаючи на цю тимчасову незгоду, Петро й Оксана дуже кохають одне одного. Що ж допоможе їм виражати своє кохання?

Погляд на речі очима іншого

Петро вважав, що питати Оксану, в чому річ, було б нав’язливістю з його боку, тому, природно, він повівся з нею так, як би хотів, щоб інші поводилися з ним. Він чекав, поки вона сама заговорить. І тепер Оксана була розстроєна не тільки своєю проблемою, але ще й тим фактом, що Петро, схоже, зігнорував її безмовне благання підтримати її. Його мовчання вона розглядає не як прояв поваги, а байдужості. Коли Оксана кінець кінцем заговорила, Петро слухав, не перебиваючи її. Але їй здавалося, що в дійсності він не прислухався до того, як вона виливала свої почуття. А потім він запропонував їй не співчуття, а рішення. Це виглядало для неї так, неначе їй сказали: «Твої почуття цілком безпідставні, ти занадто гостро реагуєш. Дивись, як просто розв’язати цю малесеньку проблемку».

Наскільки інакше все б обернулося, якби кожен з них міг дивитися на речі очима іншого! Події могли б розвиватися в такому напрямку:

Петро приходить додому і бачить, що Оксана розстроєна. «Що трапилося, люба?»— питає він лагідно. З Оксаниних очей починають котитися сльози, а з уст зривається цілий потік слів. Оксана не каже: «Це ти у всьому винен!» і не натякає, що Петро замало заробляє. Петро сидить коло неї і терпляче її слухає. Коли вона виговорилась, він каже: «Мені дуже прикро, що в тебе такі неприємності. Я розумію, чому ти настільки розстроєна». І Оксана відповідає: «Дякую тобі за те, що ти вислухав мене. Я почуваюся значно ліпше, знаючи, що ти мене розумієш».

Сумно, що, замість усувати зі своїх шлюбів розходження, багато подружжів кладуть край самому шлюбові — розлучаються. Нестача спілкування — це лиходій, який руйнує багато родин. Розгоряються сварки, що розхитують самі підвалини шлюбу. Як це стається? У наступній статті розповідається, як це стається і як цього уникати.

Анатомія сварки

ЇЙ НЕОБХІДНО виражати свої почуття. Він воліє давати готові рішення. Мільйони сімейних сварок у всі часи могли мати багато різних приводів, але часто вони оберталися навколо декількох основних тем. Розуміння дещо відмінних поглядів вашого шлюбного партнера чи його стилю в спілкуванні може допомогти перетворити яскраво палахкотіючу лісну пожежу в мирне жевріння домашнього вогнища щасливої родини.

«Не керуй моїм життям!»

Стереотип владної, буркотливої дружини може дійняти до живого багатьох чоловіків, які на кожному кроці оточені порадами, вимогами та критикою. Біблія поділяє такі почуття: «Жінка сварлива — як ринва, що з неї вода тече завжди» (Приповістей 19:13). На просьбу дружини чоловік з невідомих їй причин може зреагувати мовчазним опором. Думаючи, що він не почув, цього разу вона вже прямо говорить йому, що зробити. Його опір стає ще впертішим. Буркотлива дружина і чоловік під її каблуком? Чи двоє людей, які просто не висловлюються чітко і зрозуміло?

З погляду дружини найбільший вияв її любові до чоловіка полягає у тому, щоб запропонувати йому корисну пораду. А для чоловіка це виглядає так, неначе вона командує ним і хоче показати, що він ні на що не здатний. Якщо вона нагадує: «Не забудь свій портфель», то це для неї вияв турботи, вона просто хоче впевнитися, що він має усе, чого потребує. Але це нагадує йому матір, яка кричала вслід за ним: «Ти не забув своїх рукавиць?»

Стомлена дружина може лагідно запитати: «Чи не хочеш ти поїсти сьогодні в кафе чи деінде?», що насправді означає: «Чи не запросив би ти мене кудись повечеряти? Я занадто втомлена, щоб готувати». Та її відданий чоловік може вхопитися за нагоду розхвалити її кулінарні здібності і присягтися, що віддає перевагу стравам, приготовленим нею, перед усіма іншими. Або ж він, можливо, подумає собі: «Вона пробує крутити мною!» А тим часом дружина, мабуть образившись, картає себе: «Ну навіщо я питала про це?»

«Ти не любиш мене!»

«Ну як вона може так думати? — вражено вигукує збентежений чоловік.— Я працюю, заробляю нам на життя і навіть часом приношу їй квіти!»

У всіх людей є потреба відчувати себе любимими, проте жінка має особливу потребу в тому, щоб її знову і знову запевняли в коханні до неї. Вона може, не виказуючи цього, почуватися непотрібним тягарем, особливо якщо у зв’язку з менструальним циклом тимчасово перебуває в дещо депресивному стані. За таких обставин її чоловік може якось відсторонитися, гадаючи, що їй потрібно трохи часу для себе. Вона ж може витлумачити це як підтвердження своїх найжахливіших побоювань — він більше не любить її. При цьому вона може вибухнути, намагаючись заставити його кохати та підтримувати її.

«Що сталось, любий?»

Реакцією чоловіка на складну проблему може бути бажання знайти собі затишне містечко і розмірковувати там над нею. Жінка може інтуїтивно відчувати якусь напруженість та інстинктивно зреагувати на ситуацію, стараючись викликати його на розмову. Хоч би якими добрими намірами були зумовлені такі зусилля, чоловік може вважати їх надокучливими та принизливими. Полишаючи роздуми над своєю проблемою, він переключає увагу на свою вірну дружину, котра так переживає за нього. Він чує той наполегливий люблячий голосок: «У тебе все гаразд, любий? Що трапилось? Давай поговоримо про це».

Якщо дружина не почує відповіді, вона, мабуть, почуватиметься ображеною. Коли в неї виникає якась проблема, вона хоче обговорити її з ним. Але чоловік, якого вона кохає, не хоче ділитися з нею своїми почуттями. «Значить, він більше не любить мене» — можливо, зробить вона висновок. Так що, коли чоловік, який ні про що не підозрює, врешті вийде зі стану заглибленості у свій внутрішній світ задоволений знайденим рішенням, він побачить свою дружину не турботливою і люблячою, якою вона була ще зовсім недавно, а сердитою і готовою кинути йому виклик через те, що він залишив її за бортом.

«Ти ніколи не вислуховуєш мене!»

Це звинувачення видається сміховинним. Йому здається, що він завжди слухає її. Але коли його дружина розмовляє з ним, вона має непереборне відчуття, що її слова просіюються й аналізуються комп’ютером, призначеним для розв’язування математичних задач. Її підозри оправдуються, коли якраз посередині її фрази він каже: «Так чому ж ти просто не...?»

Коли дружина приходить до свого чоловіка з якоюсь проблемою, дуже часто вона ані не звинувачує його, ані не чекає від нього розв’язання. Чого вона хоче найбільше, так це співчутливого вуха, яке буде слухати не тільки сухі факти, але і її почуття, пов’язані з цим. А ще вона бажає не поради, а підтримки своїм почуттям. Ось чому так багато чоловіків, які керуються добрими намірами, викликають спалах гніву в дружини, якщо все, що їй вдасться від нього почути, буде: «Моє серце, ти не повинна так гостро реагувати на це. Тут немає нічого страшного».

Часто люди розраховують на те, що їхні подружні партнери вміють читати думки. «Ми одружені ось уже 25 років,— розповідає один чоловік.— Якщо вона дотепер не знає, чого я хочу, то їй мусить бути байдуже або ж вона просто не звертає на мене уваги». В одній книжці про подружнє життя говориться: «Коли партнери не кажуть одне одному, чого вони хочуть, а лиш постійно критикують одне одного за те, що́ було зроблено не так, тоді не дивно, що зникає дух любові й взаєморозуміння. На його місці з’являється... змагання, в якому кожен старається змусити іншого задовольняти його чи її потреби».

«Ти такий безвідповідальний!»

Дружина може не говорити цього своєму чоловікові прямо, але таке звинувачення, можливо, виразно прозвучить у тоні її голосу. Фраза: «Чому ти так пізно прийшов?» — може виглядати як вимога дати пояснення. Проте ймовірніше, що уже самим своїм виглядом, який виражає звинувачення, а також войовничою позою «руки в боки» вона говорить своєму чоловікові: «Ах ти безвідповідальний чоловічисько, я так переживала. Чому ж ти не подзвонив? Ти такий неуважний! Тепер вся вечеря зірвалася!»

Звичайно, вона має рацію, коли йдеться про вечерю. Але якщо спалахне сварка, то чи не будуть піддані ризику також їхні взаємини? «Більшість сварок виникає не тому, що двоє людей не погоджуються одне з одним у чомусь, а тому, що або чоловіку здається, нібито жінка не схвалює його поглядів, або ж жінка не задоволена тим, як він розмовляє з нею»,— зазначає доктор Джон Ґрей.

Дехто дотримується думки, ніби вдома людина повинна мати право говорити все, що їй заманеться, без будь-яких обмежень. Але людина, яка прагне повноцінного спілкування, старається досягти злагоди і миру, зважаючи на почуття того, хто слухає. Можна зробити не зовсім делікатне порівняння такого підходу з тим, що хтось, замість подати склянку води своєму партнеру, вихлюпує її тому прямо в лице. З певністю можна сказати, що спосіб ведення розмови має важливе значення.

Застосовуючи у своєму житті слова з Колосян 3:12—14, ми розпрощаємось зі сварками і покладемо початок щасливому дому: «Отож, зодягніться... у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз досконалости!»

[Ілюстрація на сторінці 9]

Він відстоює факти, а вона — почуття.

Щасливий дім, де двоє — одно

ЯКЩО б ви хотіли збудувати міцний, надійний, комфортабельний будинок, які б матеріали ви використали? Дерево? Цеглу? Камінь? Біблійна книга Приповістей пише: «Дім будується мудрістю, і розумом ставиться міцно. А через пізнання кімнати наповнюються усіляким маєтком цінним та приємним» (Приповістей 24:3, 4). Так, щоб збудувати щасливий дім, потрібно мудрості, розуму і пізнання.

Хто ж будує? «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його» (Приповістей 14:1). Те ж саме слушно у випадку мудрого чоловіка, який розуміє, що в його силах зробити свій шлюб або міцним і щасливим, або ж нестійким і неблагополучним. Які фактори мають вирішальне значення? Як цікаво, що можна провести паралель між пропозиціями деяких сучасних порадників з питань шлюбу і вічною мудрістю Божого Слова, написаного тисячі років тому!

Слухання. «Справжнє слухання замінює найліпший комплімент, який ви можете зробити іншій людині, і є вирішальним у будуванні та підтримуванні близьких стосунків»,— каже один посібник про подружнє життя. «Вухо премудрих шукає знання»,— стверджує приповідка (Приповістей 18:15). Позаяк відкрите вухо неможливо побачити, як відкриті очі або вуста, яким чином ви можете показати своєму подружньому партнеру, що дійсно слухаєте? Один зі способів — реагувати на почуте, або, іншими словами, слухати активно. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 11).

Відвертість і близькість. «У нашій культурі все працює проти відвертості,— зазначається в книжці «Один на один: розуміння взаємовідносин між людьми» (англ.).— Нас з дитинства вчать займатися виключно своїми справами, не говорити про свої гроші, думки, почуття... і взагалі про все особисте. Цей урок дається взнаки навіть тоді, коли ми закохуємось. Якщо не докладати постійно зусиль, щоб між людьми була відвертість, то не може бути й мови про близькість». «Ламаються задуми з браку поради [довірливої розмови, НС],— зауважує книга Приповістей,— а мудрість із тими, хто радиться» (Приповістей 13:10; 15:22).

Вірність і довір’я. Чоловік та дружина дали перед Богом обітницю бути вірними одне одному. Коли шлюбні партнери певні того, що кожен з них зберігає вірність іншому, їхня любов не обтяжена підозрами, гордістю, духом конкуренції, домаганнями того, що належить по праву.

Ділимо життя навпіл. Стосунки поглиблюються у міру того, як позаду залишається все більше прожитих разом років. Багато пам’ятних подій увійдуть в історію спільного подружнього життя і викликатимуть дорогі спогади. Думка про те, щоб розірвати узи цієї дружби, абсолютно неуявленна. «Є й приятель, більше від брата прив’язаний» (Приповістей 18:24).

Доброта і ніжність. Вчинки, викликані добротою, роблять житейські знегоди менш значними і зм’якшують гординю. Така риса, як доброта, якщо вона глибоко вкорінена, залишиться неушкодженою навіть тоді, коли емоції під час незгод неабияк розгоряться, і зведе таким чином шкоду до мінімуму. Ніжність створює теплу атмосферу, в якій кохання може зміцнятись. Хоча і проявляти м’якість нелегко, особливо чоловікам, Біблія каже: «Здобуток людині — то милість її» (Приповістей 19:22). А що ж до доброї дружини, то «милостива наука їй на язиці» (Приповістей 31:26).

Покірність. Покірність — протиотрута, яка знешкоджує трутизну гордощів,— спонукує до готовності попросити вибачення і часто висловлювати вдячність. А що робити тоді, коли вас цілком несправедливо звинуватили у чомусь? Чому б не сказати лагідно: «Ну годі тобі, не сердись»? Покажіть, що вам не байдуже до вразливих, болючих місць вашого партнера, і потім разом подумайте, як поправити діло. «Слава людині, що гнів покидає» (Приповістей 20:3).

Повага. «Для того щоб окреслити відмінності між подружніми партнерами і владнати пов’язані з першими суперечності, необхідна взаємна повага. Те, що є важливим для одного з подружжя, може не бути настільки ж важливим для іншого. Та незважаючи на це, кожен з подружжя завжди може поважати погляди іншого» («Як зберігати єдність у сім’ї, коли світ розпадається на частини», англ.). «Тільки сварка пихою зчиняється, а мудрість із тими, хто радиться» (Приповістей 13:10).

Почуття гумору. Найчорніші хмари кризи можуть розвіятися, якщо добре посміятися разом. Сміх струмує по узах любові, ослабляючи напруження, яке часто спотворює нормальне мислення. «Радісне серце лице веселить» (Приповістей 15:13).

Давання. Вишукуйте позитивне, хороше у своєму партнері й щедро обдаровуйте його компліментами і похвалами. І позаяк цього прагне кожен з нас, ваші зусилля можуть ви́кликати більший та сердечніший відгук, ніж подарована краватка чи букетик квітів. Звісно, що це не означає, нібито вам не слід купувати або робити щось приємне одне для одного. Але «найцінніше з усього, що ви можете подарувати,— пишеться в книжці «Що потрібно вміти в житті дорослим дітям» (англ.),— не можна покласти в коробку. Сюди входять вираження любові й цінування, підтримка та допомога з вашого боку». «Золоті яблука на срібнім тарелі — це слово, проказане часу свого» (Приповістей 25:11).

Якщо всі ці пункти прирівняти до блоків, з яких будуються шлюбні взаємини, то спілкування є цементом, потрібним для того, щоб міцно з’єднати їх докупи. Отже, що робити подружнім парам, коли виникають незгоди? «Замість того щоб вбачати у відмінних поглядах вашого партнера джерело конфлікту... розглядайте їх як джерело пізнання. (...) Дрібниці повсякденного життя стають справжньою скарбницею інформації»,— говориться в книжці «Як заслужити любов, якої ви прагнете» (англ.).

Розглядайте кожний окремий випадок незгоди не як заклик до боротьби, а як дорогоцінну можливість ліпше пізнати людину, яку ви кохаєте. Разом візьміться за нелегку справу усування розходжень і пливіть до затишної гавані гармонії, зміцняючи таким чином узи, поглиблюючи любов, яка робить з двох одне.

Бог Єгова високо цінує співпрацю, і тому він наділив прагненням до неї свої творіння, адже у природі існує процес обміну киснем між рослинами і тваринами, рух небесних тіл по їхніх орбітах, симбіотичні взаємозв’язки між комахами та квітами. Отож у шлюбному союзі також може існувати, так би мовити, цикл, коли чоловік і словами, і ділами запевняє свою дружину в коханні й довірі до неї, а любляча дружина радо підтримує його головування. Тоді обоє дійсно стають одним, приносячи радість одне одному і Засновникові шлюбу Єгові Богові.