ЖЕСТИ І ПОЗИ

У Святому Письмі часто згадуються різні пози і жести, і, як видно з їхнього опису, загалом вони дуже схожі на ті, що поширені на Близькому Сході сьогодні. Мешканці Сходу виявляють свої почуття значно розкутіше й емоційніше, ніж багато хто на Заході. Жести і пози мали велику силу, адже ними людина навіть без слів могла виразити свої думки та емоції.

Молитва, шана. Стоячи. У євреїв і багатьох інших народів, згаданих у Біблії, не було якоїсь усталеної пози для молитви. Однак кожна поза свідчила про глибоку повагу. Зазвичай люди молилися стоячи. Про таку позу згадував Ісус (Мр 11:25). Відразу після хрещення Ісуса,— тимчасом як він, очевидно, стояв і молився,— небо розкрилося, і на нього у тілесному вигляді, немов голуб, зійшов святий дух, а з неба почувся голос самого Бога (Лк 3:21, 22).

Навколішках. Це теж була звична для молитви поза. Ісус молився на колінах в Гефсиманському саду (Лк 22:41). Під час присвячення храму Соломон, звертаючись у молитві від імені всього народу, теж стояв на колінах (1Цр 8:54). Хоча в Біблії слово «коліно» багато разів вживається у множині, людина під час молитви могла ставати на одне коліно, як це деколи роблять жителі Сходу сьогодні (Дії 9:40; 20:36; 21:5; Еф 3:14).

Вклонившись. Юдеї, поклоняючись Богу, поверталися лицем до Єрусалима і його храму, де б вони не були (1Цр 8:42, 44; Дн 6:10). У видінні Єзекіїль бачив, як 25 чоловіків, повернувшись спиною до храму Єгови, кланялися в бік Сх. (Єз 8:16). Поклонники сонця будували свої храми так, що вхід був розташований із зх. боку, і той, хто туди входив, дивився на Сх. А вхід у храм Єгови був розташований зі сх. боку, тому поклонники Єгови стояли спиною до сходу сонця.

Піднявши руки. Той, хто молився стоячи чи навколішках, іноді підносив руки до неба або простягав їх вперед так, ніби щось просив (1Цр 8:22; 2Хр 6:13; Не 8:6). Бувало, що людина при цьому піднімала до неба обличчя (Йв 22:26), а часом лише очі (Мт 14:19; Мр 7:34; Ів 17:1).

Сидячи чи впавши ниць. Люди молилися і сидячи: вони, очевидно, ставали на коліна, а тоді опускалися на п’ятки (1Хр 17:16). У цій позі вони могли лише трохи схилити голову чи схилити її до грудей. А хтось під час молитви міг низько схилитися до землі, як це робив Ілля (1Цр 18:42). Коли в Біблії говориться, що хтось упав ниць, то мається на увазі, що така людина стала на коліна і, спершись на долоні або, частіше, на лікті, схилила голову до самої землі (Бт 24:26, 48; Не 8:6; Чс 16:22, 45; Мт 26:39). Дехто, звертаючись до Бога в палкій молитві, лягав на землю обличчям вниз. Так міг молитися також той, кого огортав глибокий смуток. А коли хтось переживав велике горе, то, молячись, деколи вдягався в мішковину (1Хр 21:16). Ідолопоклонники теж вклонялися своїм богам (Вх 20:5; Чс 25:2; 2Цр 5:18; Дн 3:5—12). Крім того, вони часто цілували своїх ідолів (1Цр 19:18).

Релігійні жести, скеровані до об’єкта поклоніння. Йов вказав на те, наскільки небезпечно дозволити своєму серцю так захопитися якимось об’єктом, як-от сонцем чи місяцем, що почати скеровувати до нього певні релігійні жести, наприклад «цілувати свою руку» (очевидно, посилати повітряні поцілунки). Такий жест був прийнятий серед ідолопоклонників, зокрема тих, хто поклонявся місяцю. Йов розумів, що, роблячи таке, людина зрікається Бога і буде змушена відповісти за свої вчинки (Йв 31:26—28).

Пози, в яких молилися християни. Ісус молився в присутності інших людей і робив це щиро; так само молився Павло та інші. Ісус радив молитися і наодинці (Мт 6:5, 6). Він засуджував тих, хто довго молився напоказ, що часто робили деякі книжники (Мр 12:40; Лк 20:47). Однак християни перейняли багато звичаїв, яких дотримувалися в юдейській синагозі (йдеться про звичаї, які Бог не засуджував), і тому в Грецьких Писаннях згадуються пози, в яких там молилися. Однак ці Писання не схвалюють людей, які виразом лиця чи позою показують свою вдавану побожність. У них також не сказано, що під час молитви треба приймати якусь позу, як-от складати докупи долоні чи переплітати пальці рук. Людина може молитися й мовчки, непомітно для сторонніх, коли займається своїми справами чи потрапляє в небезпечну ситуацію. (Пор. Не 2:4.) Християн заохочується звертатись до Бога «з усілякими молитвами й благаннями» (Еф 6:18).

Повага, смирення. Впавши на коліна. Коли жителі Сходу виражали повагу до когось або просили щось у того, хто займав вище становище, їхні пози багато в чому були схожі на пози під час молитви. У Біблії згадується, що люди іноді ставали на коліна перед тими, до кого зверталися з проханнями. Це було не поклоніння, а визнання вищого становища чи влади та вияв глибокої поваги (Мт 17:14; Мр 1:40; 10:17; 2Цр 1:13).

Вклонившись. Часто люди вклонялись, коли вітали одне одного, зверталися до когось з діловим питанням чи хотіли виявити глибоку повагу. Яків, зустрівши Ісава, вклонився йому сім разів (Бт 33:3). Соломон, хоча й був царем, вклонився своїй матері і цим виявив їй пошану (1Цр 2:19).

Вклоняючись, люди також могли визнавати свою поразку (Іс 60:14). Іноді вони з’являлися перед своїм переможцем у мішковині, а іноді ще й обв’язували голову мотузкою, благаючи таким чином про милосердя (1Цр 20:31, 32). На думку декого, мотузками обв’язували шию, щоб показати готовність підкоритися і здатися в полон.

Хоча серед євреїв було прийнято на знак поваги вклонятися перед тими, хто посідав владу, Мордехай не вклонявся Гаману. Будучи агагівцем, Гаман, очевидно, належав до амаликитян, з якими Єгова мав воювати з покоління в покоління і яких, за своєю обіцянкою, мав стерти з лиця землі, щоб про них ніколи не згадували (Вх 17:14—16). Якби Мордехай вклонився Гаману та впав йому до ніг, то показав би, що хоче бути з ним у мирі. Тож він не робив цього, щоб не порушувати Божий наказ (Ес 3:5).

Впавши ниць. Ісус Навин впав на коліна і вклонився до землі ангелу, який був «князем війська Єгови». Але це не був акт поклоніння. Впавши ниць перед ангелом, Ісус Навин показав, що визнає його високе становище і той факт, що він прийшов зі звісткою від Єгови (ІсН 5:14).

Коли Ісус Христос був на землі, люди падали перед ним ниць, аби щось попросити або віддати шану (Лк 5:12; Ів 9:38, прим.). Він не докоряв їм, тому що був призначеним майбутнім Царем, як видно з його слів: «Боже Царство наблизилося» (Мр 1:15). Ісус був спадкоємцем Давидового престолу, тому мав право на шану, належну цареві (Мт 21:9; Ів 12:13—15).

Однак Ісусові апостоли не дозволяли людям падати ниць перед ними. У ситуаціях, описаних в Біблії, люди, падаючи ниць перед апостолами, фактично поклонялися їм, так ніби апостоли чинили чуда та зціляли своєю власною силою, а не силою святого духу. Апостоли розуміли, що цією силою їх наділив Бог, що слава за все це належить йому і що поклонятися треба тільки Богові через Ісуса Христа, а вони є всього лиш його представниками (Дії 10:25, 26).

Коли мова йде про повагу до Ісуса, часто вживається слово проскіне́о, основним значенням якого є «віддавати шану»; також його можна перекласти як «поклонятися» (Мт 2:11; Лк 4:8). Ісус не приймав поклоніння, яке належить виключно Богові (Мт 4:10), але дозволяв людям вклонятися йому на знак визнання влади, яку йому дав Бог. Ангел, якого Ісус Христос послав до Івана, щоб передати йому об’явлення, заборонив апостолові поклонитися йому, вказавши на принцип, згідно з яким людина має поклонятися лише Богові (Об 19:10; див. КЛАНЯТИСЯ, ВКЛОНЯТИСЯ; ПОКЛОНІННЯ).

Покривши голову. Жінки покривали голову на знак поваги. Цього звичаю дотримувались і в християнському зборі. Обговорюючи принцип головування, апостол Павло написав: «Кожна жінка, яка молиться чи пророкує з непокритою головою, стягує ганьбу на свою голову... З цієї причини, а також задля ангелів жінка повинна мати на голові знак підкорення владі» (1Кр 11:3—10; див. ГОЛОВУВАННЯ).

Знімаючи сандалії, люди також виявляли глибоку повагу й пошану. Мойсей отримав наказ зняти сандалії, коли був біля палаючого куща, а Ісус Навин — коли спілкувався з ангелом (Вх 3:5; ІсН 5:15). Оскільки святий намет і храм були святими місцями, священики мали виконувати свої обов’язки там босоніж. Зняти і нести чиїсь сандалії або розв’язати їхні ремінці вважалося малопочесним завданням. Людина, яка це робила, виявляла смирення і показувала, що займає нижче становище. На Близькому Сході й досі існує традиція знімати сандалії з того, хто входить у дім; інколи це робить слуга (Мт 3:11; Ів 1:27; див. САНДАЛІЇ).

Поливаючи водою руки іншої людини. Про Єлисея сказано, що він «лив воду на руки Іллі», тобто прислуговував йому. Зазвичай руки поливали водою після їжі. На Близькому Сході їли руками, а не виделками й ножами, тому після споживання їжі слуга лив воду на руки свого пана, щоб він їх помив (2Цр 3:11). Також існував звичай мити іншим ноги, що свідчило про гостинність, повагу, а в деяких випадках про смирення (Ів 13:5; Бт 24:32; 43:24; 1Тм 5:10).

Згода, співпраця. Потискуючи руку і вдаряючи по руках, люди виявляли згоду чи засвідчували свою готовність виконати умови певної угоди чи взяти на себе якісь зобов’язання (Езд 10:19, прим.). У Святому Письмі радиться не вдаряти по руках, щоб поручитися за того, хто бере позику (Пр 6:1—3; 17:18; 22:26). Також коли люди подавали і потискали одне одному руку, це вказувало на згоду і готовність до співпраці (2Цр 10:15; Гл 2:9).

Благословення. Класти руки комусь на голову; піднімати руки. Оскільки єврейське слово бара́х стосується не лише благословення, але й ставання навколішки, можна зробити висновок, що той, кого благословляли, міг ставати на коліна та схиляти голову. Тоді той, хто благословляв, клав на неї руки (Бт 48:13, 14; Мр 10:16). Якщо хтось благословляв групу людей, то зазвичай піднімав руки до них (Лв 9:22; Лк 24:50).

Клятва. Піднімати руки; класти руку комусь під стегно. Коли людина давала клятву, вона зазвичай піднімала праву руку. Єгова теж, образно кажучи, піднімає праву руку, коли клянеться (Пв 32:40; Іс 62:8). У видінні Даниїла ангел, даючи клятву, підніс до небес обидві руки (Дн 12:7). Щоб підтвердити клятву, також було прийнято класти комусь руку під стегно, як це зробив слуга Авраама, коли поклявся взяти для Ісака дружину з Авраамових родичів (Бт 24:2, 9), та Йосип, коли поклявся Якову, що не поховає його в Єгипті (Бт 47:29—31). Слово «стегно» стосується частини ноги від тазостегнового до колінного суглоба. За словами юдейського рабина Рашбама, той, хто посідав вище становище (як-от пан чи батько), беручи клятву з того, хто займав нижче (як-от свого слуги чи сина), просив покласти руку йому під стегно. А за словами юдейського вченого Авраама Ібн Езри, у ті часи слуги зазвичай саме так давали клятву — клали руку під стегно свого пана, а той на ній сидів. Цим слуга показував, що підкоряється владі свого пана (The Soncino Chumash / edited by A. Cohen. London, 1956. P. 122).

Горе, сором. Посипати голову порохом; роздирати одяг; одягати мішковину. Горюючи, люди зазвичай плакали (Бт 50:1—3; Ів 11:35), схиляли голову (Іс 58:5), посипали голову порохом (ІсН 7:6) або сиділи на землі (Йв 2:13; Іс 3:26). Часто смуток виражали й тим, що роздирали свій одяг (1См 4:12; Йв 2:12; див. РОЗДИРАТИ ОДЯГ), а іноді посипали голову попелом (2См 13:19). Коли юдеїв мали вигубити через наказ Ахашвероша, «багато хто лежав у мішковині й попелі» (Ес 4:3). Перед знищенням Єрусалима Єгова наказав його мешканцям вдягнути мішковину і качатися в попелі (Єр 6:26). Михей сказав жителям філістимського міста Бет-Афри «качатися в поросі» (Мих 1:10).

Обстригати чи виривати волосся; бити себе в груди. Дехто показував, що горює, відчуває сором чи сильний розпач тим, що обстригав волосся на голові (Йв 1:20), рвав волосся на бороді (Езд 9:3), покривав голову (2См 15:30; Ес 6:12), закривав вуса (Єз 24:17; Мих 3:7) чи хапався за голову (2См 13:19; Єр 2:37). Існує думка, що, хапаючись за голову, згорьована людина показувала, що на ній лежить важка Божа рука, тобто вона страждає від біди, спричиненої Богом. Ісая ходив роздягнений і босий, що було знаком сорому, який мав спіткати Єгипет та Ефіопію (Іс 20:2—5). Той, хто зносив невимовне горе чи відчував докори сумління, міг бити себе в груди (Мт 11:17; Лк 23:27), а той, хто відчував жаль, сором, приниження чи смуток, бив себе по стегні (Єр 31:19; Єз 21:12).

Гнів, глузування, образи, прокляття. Хитати головою; бити когось по щоках. Люди часто виражали гнів, ворожість, зневагу та інші сильні почуття різними словами й жестами. Наприклад, вони хитали головою чи махали кулаком (2Цр 19:21; Пс 22:7; 44:14; 109:25; Сф 2:15), били когось по щоках (Йв 16:10; Мт 5:39; Ів 18:22) чи рвали комусь бороду (Іс 50:6, прим.). Ісус зазнав найбільшої зневаги, коли стояв перед юдейським верховним судом: йому плювали в обличчя, били його по щоках, закривали йому обличчя та били кулаками, зневажливо кажучи: «Пророкуй нам, Христе. Хто вдарив тебе?» (Мт 26:67, 68; Мр 14:65). Після цього такого ж зневажливого ставлення він зазнав від воїнів (Мт 27:30; Мр 15:19; Ів 19:3).

Кидаючи порох, люди також виражали зневагу. Шім’ї кидав каміння й порох у Давида і проклинав його (2См 16:13). Коли Павло виступав на свій захист перед натовпом у Єрусалимі, розлючені люди кричали, розкидали свій одяг і підкидали порох у повітря (Дії 22:22, 23).

Плесканням у долоні можна було привернути чиюсь увагу (ІсН 15:18, прим.). Але частіше це було виявом гніву (Чс 24:10), глузування чи насмішок (Йв 27:23; Пл 2:15), горювання (Єз 6:11) чи задоволення від невдачі суперника, лютого ворога або гнобителя. Плескаючи в долоні, люди інколи тупали ногами (Єз 25:6; На 3:19).

Призначення. Помазання. Певні жести вказували на те, що комусь доручали якісь обов’язки чи когось наділяли владою. Коли Аарона призначали священиком, він був помазаний святою олією помазання (Лв 8:12). Помазували також царів (1См 16:13; 1Цр 1:39). Хоча ніхто з представників Єгови не виливав олію на Кіра, царя Персії, його можна було назвати помазанцем, оскільки Бог доручив йому завоювати Вавилон і звільнити Божий народ (Іс 45:1). На голову Єлисея ніколи не виливали олію помазання, але він був помазаний у тому розумінні, що отримав доручення служити пророком (1Цр 19:16, 19). Ісуса помазав його Батько Єгова, але не олією, а святим духом (Іс 61:1; Лк 4:18, 21). Через нього помазання отримує збір його духовних братів (2Кр 1:21; Дії 2:33). Воно уповноважує їх бути служителями Бога і робить придатними для цього завдання (1Ів 2:20; 2Кр 3:5, 6; див. ПОМАЗАННЯ, ПОМАЗАНЦІ).

Покладанням рук людині доручали певні обов’язки чи завдання. Таким чином апостоли призначили сімох чоловіків для щоденного розподілу їжі в єрусалимському зборі (Дії 6:6). Рада старійшин збору призначила Тимофія для виконання особливого служіння (1Тм 4:14). Згодом апостол Павло уповноважив його доручати певні обов’язки іншим та порадив не робити цього поспішно (1Тм 5:22).

Покладання рук мало й інші значення. Наприклад, поклавши руки на голови тварин, Аарон та його сини визнавали, що їх приносять у жертву за них (Вх 29:10, 15). Таке ж значення мало покладання рук, про яке згадується в Левіт 4:15.

Крім того, покладанням рук показували, що певна особа отримувала благословення чи силу. Так було, коли Ісус зціляв хворих (Лк 4:40) і коли на тих, на кого поклав руки Павло, зійшов святий дух (Дії 19:6). Це не означало, що святий дух передавався через руки Павла, але він, як представник Христа, був уповноважений визначати тих, хто міг,— якщо відповідав певним вимогам,— отримати дари духу. (Див. також Дії 8:14—19.) Щоб передати комусь дари духу, було необов’язково покладати на нього руки. Це видно з того, що, коли Корнилій та його домашні отримали святий дух і дар говорити різними мовами, Петро просто був поряд з ними (Дії 10:44—46).

Прихильність. Стояти перед тим, хто посідає вище становище, означало мати його прихильність і визнання, оскільки з’явитися перед такою особою, наприклад перед царем, можна було, лише отримавши дозвіл (Пр 22:29; Лк 1:19; 21:36). В Об’явлення 7:9, 15 сказано, що великий натовп людей стоїть перед престолом, і це вказує на те, що Бог прихильно ставиться до них.

Підняти чиюсь голову. Такий вислів іноді вживали, коли хотіли сказати, що когось звеличать або знову почнуть з прихильністю ставитись до нього (Бт 40:13, прим., 40:21; Єр 52:31, прим.).

Наділення владою. Наповнити руки священиків владою. Мойсей наповнив руки Аарона та його синів владою, яку давало священицьке служіння, коли він, як посередник, поклав їм на руки те, що мало бути принесене в жертву, і поколивав усім цим перед Єговою. Коливання означало безперервний процес, а не одноразову дію, а отже, символізувало безперервне віддане служіння Єгові (Лв 8:25—27).

Дружба. Поцілунок, миття ніг, виливання олії на голову. Проявом дружніх почуттів був поцілунок (Бт 27:26; 2См 19:39), а виразом сильніших емоцій були обійми, які супроводжувались поцілунками і сльозами (Бт 33:4; 45:14, 15; 46:29; Лк 15:20; Дії 20:37). Той, хто хотів виявити гостинність, обов’язково мав привітати гостя поцілунком, помити йому ноги і вилити олію йому на голову (Лк 7:44—46).

Коли Ісус був на землі, існував звичай напівлежати за столом. Перебувати біля грудей (лона) якоїсь людини під час прийняття їжі означало мати її прихильність або близьку дружбу з нею (Ів 13:23, прим., 13:25). В Біблії вживається образний вислів, який походить від цього звичаю (Лк 16:22, 23, прим.; Ів 1:18, прим.).

Їсти з кимось означало мати дружні і мирні стосунки з цією людиною (Бт 31:54; Вх 2:20; 18:12). Якщо хтось завдавав шкоди тому, з ким разом споживав їжу, це вважалося найпідступнішою зрадою. Саме такою була зрада Юди (Пс 41:9; Ів 13:18).

Невинність, зняття з себе відповідальності. Миття рук. Щоб заявити про свою невинність чи показати бажання зняти з себе відповідальність, людина мила руки (Пв 21:6). Словами «омив руки» псалмоспівець говорив про свою невинність (Пс 73:13; див. також Пс 26:6). Пилат, намагаючись зняти з себе відповідальність за смерть Ісуса, помив руки перед натовпом, кажучи: «Я не винний у крові цього чоловіка. Дивіться самі» (Мт 27:24).

Обтрушування одягу. Коли Павло обтрусив свій одяг перед євреями в Коринфі, яким він проповідував і які чинили йому опір, він показав, що знімає з себе відповідальність за них, і сказав: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий і тепер піду до людей з інших народів» (Дії 18:6). Неемія, витрусивши складки свого одягу, показав, що Бог відкине того, хто не виконає свого слова (Не 5:13).

Обтрушування пороху з ніг. Коли людина обтрушувала порох з ніг, то теж показувала, що знімає з себе відповідальність. Ісус навчав своїх учнів робити так, виходячи з того дому чи міста, де їх не прийматимуть і не слухатимуть (Мт 10:14; Лк 10:10, 11; Дії 13:51).

Радість. Плескання в долоні. Радість виявляли, плескаючи в долоні (2Цр 11:12; Пс 47:1) і танцюючи, часто в супроводі музики (Сд 11:34; 2См 6:14). Вигуками та співом під час роботи, зокрема під час збирання винограду, люди виражали радість і вдячність (Іс 16:10; Єр 48:33).

Протидія. Погрожуючи кулаком, людина виявляла свою ворожість (Йв 31:21; Іс 10:32).

Коли про когось говорили, що він підняв голову, це вказувало на його готовність діяти, зазвичай чинити опір, боротися чи завойовувати (Сд 8:28, прим.; Пс 83:2, прим.).

Піднімати руку на когось при владі означало повстати проти нього (2См 18:28, прим.; 20:21, прим.).

Лизати порох означало зазнати поразки чи знищення (Пс 72:9; Іс 49:23).

Коли говорили, що рука або нога людини на шиї її ворогів, це означало, що вона перемогла їх, розбила вщент і змусила тікати, переслідувала їх і спіймала (Бт 49:8; ІсН 10:24).

Почати правити чи діяти. Встати чи постати означало прийти до влади чи почати діяти. Коли говориться, що царі встали чи постали, то мається на увазі, що вони посіли царську владу або почали по-особливому її виявляти (Дн 8:22, 23; 11:2, 3, 7, 21; 12:1). Про Єгову сказано, що він встає, аби судити людей (Пс 76:9; 82:8). Сатана постав проти Ізраїля, коли підбурив Давида перерахувати народ (1Хр 21:1, Турк.).

Коли хтось підперізувався, то це свідчило про готовність до дій. У біблійні часи люди збирали кінці вільного спіднього одягу під пояс, щоб приготуватись до роботи, бігу чи чогось іншого (Йв 40:7; Єр 1:17, прим.; Лк 12:37; 1Пт 1:13, прим.).

Різне. Лежати у когось в ногах. Бажаючи нагадати Боазу, що він є викупником, Рут прийшла до нього вночі, відкинула покривало з його ніг і лягла у нього в ногах. Коли він прокинувся, вона сказала йому: «Я Рут, твоя служниця... Простягни над своєю служницею свій одяг, адже ти викупник». Так вона показала, що готова вступити у левіратний шлюб (Рт 3:6—9).

Вигляд під час посту. «Впокорювати себе», найімовірніше, означало постити і свідчило про жалобу, визнання гріхів та каяття (Лв 16:29, 31; 2См 1:12; Пс 35:13; Йл 1:13, 14). Коли Ісус був на землі, лицемірні люди під час посту вдавали із себе сумних і напускали на себе вигляд мучеників, щоб виставити напоказ свою «святість». Але Ісус сказав учням, що, постячи, вони мають намастити олією голову та вмити лице, аби виглядати як зазвичай, оскільки небесний Батько дивиться на серце (Мт 6:16—18). Християни іноді постили, щоб повністю зосередитись на духовних справах (Дії 13:2, 3; див. ПІСТ).

Закрити очі померлому. Єгова сказав Якову: «Йосип своєю рукою закриє тобі очі» (Бт 46:4). Це означало, що Йосип закриє Якову очі, коли той помре. Зазвичай це було обов’язком первістка. Так Єгова, мабуть, дав Якову зрозуміти, що право первородства дістанеться Йосипу (1Хр 5:2).

Свист. Люди присвистували, коли були здивовані або приголомшені. Так реагували ті, хто бачив спустошену Юду, а згодом руїни Вавилона — видовища, які навівали жах (Єр 25:9; 50:13; 51:37).

Серед царів чи інших наділених владою людей було прийнято спиратися на руку слуги чи іншого підлеглого; так робив ізраїльський цар Єгорам (2Цр 7:2, 17, Ог.). Поклоняючись в домі бога Риммона, Бен-Гадад спирався на руку свого слуги Наамана (2Цр 5:18).

Переносне значення. Миття ніг комусь. Згідно з одним зі звичаїв, поширених на Сході, Ісус помив своїм учням ноги і так подав приклад смирення і показав, наскільки важливо служити один одному. Коли Петро попросив Ісуса помити йому не лише ноги, але й руки і голову, Ісус сказав: «Тому, хто обмитий, не потрібно мити нічого, крім ніг, бо він увесь чистий» (Ів 13:3—10). Тут Ісус мав на увазі те, що, коли люди, помившись десь, наприклад в купальні, повертались додому, їм треба було помити лише ноги, оскільки вони ходили в сандалях запиленими дорогами і їхні ноги бруднились. Цей приклад стосувався духовної чистоти.

Ходьба. У Біблії слово «ходити» вживається в переносному значенні і означає триматися певної поведінки. Наприклад, про Ноя сказано, що він «ходив з правдивим Богом» (Бт 6:9; 5:22). Ті, хто ходив з Богом, йшли тим життєвим шляхом, який він вказував, і мали його схвалення. Слово «бігти» теж може стосуватися певної поведінки (1Пт 4:4). Бог сказав про пророків Юди, яких він не посилав, що «вони самі побігли», тобто стали пророками, не маючи на це права (Єр 23:21). Павло порівнював життя християнина до забігу. Щоб отримати в ньому нагороду, особа має дотримуватися встановлених правил (1Кр 9:24; Гл 2:2; 5:7).