¹³ Дослідники мають сьогодні доступ до значної кількості фрагментів Септуагінти, написаних на папірусі. Ці папіруси дуже цінні, оскільки дійшли до нас з часів перших християн. І хоча нерідко це лише кілька розділів або віршів, однак вони допомагають належно оцінити Септуагінуту. У Єгипті був знайдений папірус Fouad 266, датований I століттям до н. е. Він містить фрагменти книг Буття та Повторення Закону. Оскільки збереглась не ціла книга Буття, а лише її фрагменти, Божого імені в них немає. Але книга Повторення Закону містить ім’я Бога в кількох місцях; у грецькому тексті воно написане давньоєврейським квадратним письмомd. Інші папіруси датуються часом ближче до IV століття н. е., коли для написання манускриптів стали використовувати більш надійний і високої якості пергамент, зроблений зі шкур телят, ягнят чи кіз.

¹⁴ Цікаво, що тетраграма з Божим іменем також з’являється в тексті Септуагінти у шестиколонковій «Гексаплі» Орігена, яку він закінчив приблизно 245 року н. е. Коментуючи Псалом 2:2, Оріген написав про Септуагінту: «У найточніших манускриптах ІМ’Я написане літерами не сучасної єврейської мови, а давньоєврейської»e. Отже, як свідчать докази, з часом переписувачі досить швидко замінили тетраграму, яка була в Септуагінті, словами Ки́ріос (Господь) і Тео́с (Бог). Оскільки Перші християни користувались манускриптами, які містили Боже ім’я, то навряд чи вони стали б дотримуватись єврейської традиції та уникати вживання «ІМ’Я» під час свого служіння. Безсумнівно, вони мали можливість свідчити про Боже ім’я безпосередньо з Септуагінти.

¹⁵ На сьогодні збереглися сотні манускриптів грецької Септуагінти на пергаменті і шкірі. Багато рукописів датуються IV—IX ст. н. е., вони мають неабияку цінність, оскільки містять великі частини Єврейських Писань. Такі рукописи називаються маюскульними — написані великими окремими літерами, тобто маюскульним письмом. Решта рукописів тих часів називаються мінускульними — написані маленькими рядковими літерами. Мінускульні рукописи були популярними з IX століття аж до запровадження друкування. Чимало відомих маюскульних манускриптів IV—V століть, а саме Ватиканський 1209, Синайський та Александрійський кодекси, містять текст грецької Септуагінти із незначними відмінностями. У примітках та коментарях до «Перекладу нового світу» також міститься чимало посилань на текст Септуагінтиf.

ТЕКСТИ ЄВРЕЙСЬКОЮ МОВОЮ

¹⁷ Соферими. Чоловіки, які від днів Ездри до днів Ісуса переписували Єврейські Писання, називались соферимами, тобто переписувачами або книжниками. Однак з бігом часу вони стали дозволяти собі робити зміни в тексті. Сам Ісус відверто засудив цих так званих охоронців Закону, які стали перевищувати свої повноваження (Матв. 23:2, 13).

¹⁸ Масора виявляє зміни. Переписувачі, які вже після Христа стали послідовниками соферимів, називались масоретами. Вони виявляли зміни в тексті, зроблені соферимами, і зазначали ці зміни на полях сторінок чи в кінці єврейського тексту. Такі примітки називали масорою. Масора включала 15 «незвичайних місць» соферимів, тобто 15 слів чи висловів, зазначених в єврейському тексті крапками чи рисками. Деякі з них не впливають на переклад Біблії англійською мовою, інші ж мають досить істотний впливh. Соферими через забобонний страх вимовляти Боже ім’я замінили в 134 місцях ім’я Єгова словом Адона́й (Господь), а в інших декількох місцях — словом Елогı́м (Бог). Масора виявляла ці зміниi. Згідно з примітками масоретів, соферими або інші ранні переписувачі внесли в текст щонайменше 18 поправок, хоча, ймовірно, їх було більшеj. Ці поправки, мабуть, вносились з добрими намірами, оскільки текст оригіналу, на їхню думку, виражав неповагу до Бога чи його земних представників.

¹⁹ Консонантний текст. Єврейський алфавіт складається з 22 приголосних, у ньому немає жодної голосної. Тож раніше читач мусив сам додавати голосні звуки на основі своїх знань мови. Єврейський писаний текст містив слова, що складалися лише з приголосних. Отож консонантний текст — це єврейський текст без жодної голосної букви. Такий текст став загальноприйнятим приблизно між I і II століттями н. е., хоча у певний час користувалися ще й іншими текстами. На відміну від текстів, переписаних соферимами, в цих текстах уже не робили змін.

²⁰ Масоретський текст. У другій половині I тисячоліття н. е. масорети (єврейською ба’але́ гаммасора́г, що означає «володарі традиції») запровадили систему позначення голосних (огласовку) та наголосів. Це стало письмовою допомогою в читанні та вимовлянні голосних звуків, адже раніше керувалися лише усною традицією. Масорети в самому тексті не робили жодних змін, якщо і були якісь поправки, то вони записували їх на полях. Ці переписувачі пильнували, аби жодним способом не вплинути на зміст тексту. Також вони звертали увагу на мовні особливості і, якщо вважали за необхідне, подавали правильне читання тексту в масорі.

²¹ У створенні системи позначення голосних та наголосів для консонантного тексту брали участь три масоретські школи: вавилонська, палестинська і тіверійська. Текст Єврейських Писань, що міститься у сучасних виданнях Єврейської Біблії, називають масоретським текстом; у ньому подано огласовку, запроваджену тіверійською школою. Ця система була розроблена масоретами з Тіверії, міста на західному узбережжі Галілейського моря. У «Перекладі нового світу» міститься чимало посилань на масоретський текст (позначення «М») та на масору, примітки на полях (позначення «M^margin»)k.

²² Палестинська школа поміщала огласовку над приголосними. Але до наших часів дійшло лише кілька манускриптів з такою огласовкою, і це показує, що вона мала свої недоліки. Подібну систему розробила й вавилонська школа, тобто огласовку теж поміщали над приголосними. Прикладом манускрипту з вавилонською огласовкою є Петербурзький кодекс Пророків 916 року н. е., який зберігається у Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці. Цей кодекс містить книги Ісаї, Єремії, Єзекіїля, книги малих пророків, а також примітки на полях (масору). Науковці ретельно дослідили цей манускрипт і порівняли його з текстом тіверійської школи. Хоча в цьому манускрипті позначення голосних розміщене над приголосними, однак він відповідає тіверійському тексту, якщо мова йде про консонантний текст, позначки голосних і масору. У Британському музеї зберігається копія вавилонського тексту П’ятикнижжя, який практично повністю узгоджується з тіверійським текстом.

²³ Рукописи Мертвого моря. У 1947 році почався новий захопливий розділ в історії єврейських манускриптів. У печері, що в місцевості Ваді-Кумран (Нагал-Кумран), в районі Мертвого моря, був знайдений перший сувій книги Ісаї та сувої інших біблійних і небіблійних книг. Невдовзі після цього вчені отримали для дослідження фотокопії цілого сувою Ісаї (1QIs^a), який досить добре зберігся. Вважають, що цей сувій походить з кінця II століття до н. е. Це була справді неймовірна знахідка — єврейський манускрипт, на тисячу років старший від найдавнішого на той час масоретського тексту книги Ісаї!l В інших кумранських печерах було знайдено фрагменти понад 170 сувоїв практично всіх книг Єврейських Писань, окрім книги Естер. Вивчення цих манускриптів триває і сьогодні.

²⁴ Один науковець після дослідження довгого 119-го Псалма, який міститься в одному із сувоїв Мертвого моря (11QPs^a), сказав, що його текст майже дослівно сходиться з масоретським текстом цього псалма. Про цей сувій з Псалмами професор Дж. Сандерс зазначив: «Більшість [відмінностей] пов’язані з орфографією і мають значення лише для вчених, яких цікавить давньоєврейська вимова та подібні питання»a. В інших найдавніших манускриптах Мертвого моря великих розбіжностей здебільшого теж не виявлено. Хоча сувій Ісаї й відрізняється від сучасних рукописів своєю орфографією та граматичними конструкціями, але узгоджується в доктринальних питаннях. Під час праці над «Перекладом нового світу» бралися до уваги відмінності в опублікованому сувої Ісаї, і ці відмінності зазначено в приміткахb.