Хоча й біженці, але щасливі в служінні Богові

ВІЙНИ, голод, катастрофи і масові заворушення. Декотрі люди знають про це лише з головних новин дня. Для багатьох інших це частина щоденного життя. Як усесвітньому християнському братству, Свідкам Єгови добре відомо те, що кожного разу, коли вибухає війна або уражає катастрофа, хтось із їхніх братів, можливо, страждає. І коли люди змушені рятувати своє життя, наші брати, можливо, мусять робити те саме.

Впродовж років Свідкам у багатьох країнах Африки треба було зносити таку скруту. Чимало з них повинні були спакувати все, що вони могли взяти з собою, і шукати собі притулок десь в іншому місці. Хоча дехто мав якийсь засіб пересування, можливо це був лише велосипед, більшості людей потрібно було йти, йти, йти довгі дні, а навіть тижні, щоб дістатися до місця свого призначення.

Одним із таких місць призначення було містечко Мбокі в Центральноафриканській Республіці. Довгі роки сюди стікалися тисячними натовпами чоловіки й жінки, молоді й старі. Серед них було чимало наших християнських братів і сестер, до яких приєдналися зацікавлені. Звичайно, співхристияни з філіалу Товариства Вартової башти в Банґі, столиці Центральноафриканської Республіки, потурбувалися тим, щоб зустрітися із цими біженцями для надання їм допомоги. Вони п’ять разів висилали свого представника з грішми, харчами, одягом та медикаментами, що їх щедро давали Свідки з міста Банґі, яке лежить за 1130 кілометрів. Хоча ті, хто надавав цю щедру допомогу, самі не мали багато грошей, вони з радістю робили те, що могли.

Приїзд до Мбокі

Брати у філіалі хотіли з’ясувати, що ще можна зробити і як допомогти біженцям духовно. Тому ми разом з дружиною вирушили в подорож на автомобілі «Ленд Крузер» з приводом на чотири колеса, і з нами був спеціальний піонер Сенфор’єн зі своєю дружиною. Сенфор’єн добре знав дорогу і володів мовою занде, якою розмовляють біженці у Мбокі. А щоб дістатися туди, нам потрібно було цілих чотири дні.

Останні 400 кілометрів дорога провадила нас через мальовничий район пагористих сільських місцевостей і повз велетнів-баобабів. Час від часу нам зустрічалися невеличкі села. На цьому проміжку дороги моя дружина нарахувала рівно 50 мостів, чимало з них були в досить поганому стані, а деякі зовсім непроїзні. Ми ремонтували декотрі мости, використовуючи бруски і прогнилі балки, виволікали туди наш автомобіль-всюдихід, молилися і дуже обережно проїжджали. Поблизу маленьких сіл до нас прибігали діти, щоб допомогти за невелику винагороду. Нас дивувало те, що вони завжди знаходили неподалік у глибокій траві та в кущах кавалки пиломатеріалів і підмостки. У нас виникло враження, що ці деталі моста спеціально знімали і приховували їх для подорожніх, яким потрібно було проїжджати.

У трьох випадках ми відмовилися од допомоги цих дітей, бо мости виглядали занадто небезпечними. Тому ми з’їжджали з дороги, прямували до гирла річки, а звідтіля через скелі знову на пагорб і назад на дорогу. Як же нас тішило те, що це був сухий сезон, бо в іншому разі у нас не було б іншого способу пересуватися, як тільки вертольотом!

Як виглядає Мбокі? Ми часто думали про це, коли їхали по безкрайому «піст», так називають по-французьки у Центральноафриканській Республіці дорогу або битий шлях з піску, каміння і гальки з тисячами вибоїн.

Четвертого дня, відразу пополудні, Сенфор’єн вказав на солом’яні хатинки, оточені динними деревами і маніоковими полями. «Вуала́! Власне тут починається Мбокі»,— вигукнув він. Нас дуже здивувало побачене. «Це Мбокі? А де ж табір?» — запитали ми, бо те, що побачили, не було табором, але порозкиданими на великій території мазанками. Це були малі, але охайні хатинки із солом’яними стріхами. Навкруги також буяли дерева та чагарники. Тут люди засівають сільськогосподарські культури поруч своїх домів. Мбокі не було табором, який ми сподівалися побачити, а величезним селом довжиною 35 кілометрів.

Зустріч з братами

Брати у Мбокі знали про наш приїзд, але вони підрахували, що на подорож нам потрібно буде п’ять днів. Почувши шум нашого автомобіля, вони почали вибігати нам назустріч. Чоловіки, жінки і діти спішно виходили зі своїх хатинок, а також залишали свої поля, щоб привітати нас. Усі раділи, сміялися і тиснули нам руки — якщо було можливо, то декілька разів. Вони протягували до нас, тримаючи на витягнутих руках, своїх дітей. Усі прагнули привітатися з нами і дуже сердечно зустріли нас.

Через мовний бар’єр для нас з дружиною спочатку не було багато роботи. Ми трохи намагалися говорити французькою, трохи санго, трохи англійською та арабською мовами. Але більшість наших братів там говорить, читає і пише мовою занде. Сенфор’єну потрібно було все перекладати, пояснюючи програму нашого візиту.

Подолавши кілька кілометрів, ми прибули до Залу Царства. Це була перша «церква», побудована біженцями містечка Мбокі. Тепер з’явилося ще більше братів зі своїми дітьми, а також зацікавлених, щоб привітатися з нами. З братами прийшли навіть багато сусідських дітей, аби потиснути нам руки.

Наші брати приготували для нас, своїх гостей, дві невеличкі хатинки. Там не було жодної плямки. У цих хатинках на нас уже чекали відра з чистою водою. Ми привезли із собою їжу та питну воду, сподіваючись гіршого і щоб не обтяжувати своїх братів. Тимчасом як ми розвантажували свій автомобіль, підійшла дівчинка і запитала, яких курчат ми хочемо на вечерю: печених чи варених у соусі? Ми зовсім не сподівалися цього і тому запитали, з чим вони збираються їх їсти. Відповідь: з маніоком. Тому ми погодились на курчат у пікантному соусі. Цього вечора ми добре втамували свій страшний голод. І вони годували нас усі дні: в полудень і ввечері. Нам було важко повірити — біженці годують нас і дбають про нас, хоча самі мають мало.

Радісний невеличкий збір

Ми опинилися у віддаленій місцевості, але в оточенні 21 брата. Лише двоє з них прибули сюди вже охрещеними. Решта, коли приїхали, були зацікавленими. Вони продовжували навчатися й охрестилися за останніх два роки. Ще чотири охрестилося в поблизькій річці під час нашого візиту.

Одним із чудових прикладів є Фаустіно. Перед від’їздом до Мбокі він дізнався про основні біблійні істини від свого приятеля. Фаустіно дорожив тим, чого навчався. Невдовзі вони з приятелем почали проповідувати іншим, але їх стали переслідувати і посадили у в’язницю за «підбурювання населення» своєю релігією. Перебуваючи у в’язниці, приятель Фаустіно здався зі страху, і його звільнили. Через два місяці Фаустіно поставили перед судом. А втім, стало ясно, що проти нього не було знайдено жодного звинувачення, і його звільнили. Коли в його місцевість прийшла війна, Фаустіно втік у Центральноафриканську Республіку, де зустрівся з братами і відновив вивчення Біблії. Він охрестився у липні 1991 року, а 1992-го розпочав повночасне служіння як сталий піонер.

Радісний і дружній невеличкий збір у Мбокі нині складається з одного спеціального піонера і 21 вісника. Два англомовних брати служать старійшинами і мають можливість підтримувати постійний зв’язок з філіалом у Банґі. Ми думали, що наші брати-біженці будуть у жахливому, розпачливому стані, але це було не так. Попри свою матеріальну бідність, ніхто не нарікав, не хвилювався і не ремствував. Прибувши туди, брати побудували свої халупи і мазанки, а також почали вирощувати овочі, зелень та курчат. У них менше пожитків, ніж колись, але вони живі і перебувають із співхристиянами.

Оскільки у Мбокі десь 17 000—20 000 біженців і щомісяця прибувають нові, наші брати мають велике поле для служіння. Ми пішли з ними у проповідування, яке було навдивовижу цікавим. Вони часто користуються Біблією мовою занде, а в цьому перекладі Боже ім’я можна знайти у Святому єврейському Письмі та в декількох місцях Християнського грецького Святого Письма. Для цих людей Бог не є лише «Мболі» (слово «Бог» мовою занде), але також «Єкова» — так місцевою мовою звучить Боже власне ім’я. «Мболі Єкова» є поширеним висловом. Протестантські переклади багатьма африканськими мовами не наслідують цього правильного перекладу, а замінюють «Єгова» словами «Нзапа», «Нзамбе» або іншими африканськими відповідниками слова Бог.

Як говориться в Ісусовому пророцтві, добра новина про Царство проповідується по цілому світі, навіть у Мбокі (Матвія 24:14). Місцевому збору регулярно постачаються Біблії, журнали, брошурки і буклети усіма потрібними їм мовами. Можливо, в майбутньому мовою занде буде доступно більше публікацій.

Сподівання постійного дому

Першого вечора ми показали слайдову програму Товариства — «Щасливі делегати конгресів у Східній Європі славлять Єгову» (англ.). Наступного вечора була програма «Приведення багатьох до праведності в час кінця» (англ.). Показ цієї програми відбувся надворі, поруч із Залом Царства, просто ясного неба під сріблястим місяцем. Яка ж атмосфера! Щоб подивитися цю слайдову програму, зійшлися сотні людей, і наші брати з радістю та гордістю могли представити їм щось особливе.

Коли прийшов понеділок, ми почали лаштуватися у зворотну дорогу. Це мало стати іншою чотириденною подорожжю тими самими дорогами через ті самі 50 мостів. Одна сестра наполягала на тому, що приготує нам на дорогу їжу — ще двоє курчат, вже спечених та приправлених часником. Надзвичайно смачний запах від них розносився по цілому «Ленд Крузеру», коли ми вирушили вранці. Пополудні ми зупинилися в буші та залюбки з’їли печене курча, згадуючи наших братів у Мбокі. Хоча ці брати змушені бути біженцями, вони вірно служать Єгові, сподіваючись постійного дому миру на Божій обіцяній новій землі (2 Петра 3:13) (Надіслано).