«Префронтальна ділянка кори... найбільше пов’язана з роздумами, розумовими здібностями, спонуками й особистістю. У ній об’єднується набуте знання та досвід, необхідні для створення абстрактних ідей, розвитку розсудливості й наполегливості, здатності планувати, піклуватися про інших та виявляти сумління. (...) Власне через розвиток цієї ділянки люди й відрізняються від тварин» (Е. Н. Маріеб, «Анатомія і фізіологія людини», англ.). Ця різниця дуже очевидна, коли взяти до уваги досягнення людини у таких галузях, як математика, філософія та юстиція, розвиток яких переважно пов’язаний з діяльністю префронтальної ділянки кори головного мозку.

Чому ж люди мають велику, гнучку префронтальну ділянку кори, що сприяє вищій розумовій діяльності, тимчасом як у тварин ця ділянка рудиментна або взагалі відсутня? Різниця настільки велика, що біологи, на думку яких люди виникли завдяки еволюції, роблять припущення про «таємничий бурхливий ріст мозку». Професор біології Річард Ф. Томпсон, говорячи про незвичайне збільшення розмірів кори головного мозку людини, визнає: «Ми все ще не дуже добре розуміємо, чому це сталося». Чи може причина полягати в тому, що людина була створена з цими незрівнянними можливостями мозку?

Неперевершене вміння спілкуватися

Інші частини мозку також сприяють нашій унікальності. Позаду префронтальної ділянки кори простягається смужкою впоперек голови рухова зона кори головного мозку. Вона містить мільярди нейронів, пов’язаних з нашими м’язами. І їй ми теж завдячуємо тим, що так сильно відрізняємося від мавп та інших тварин. Головна ділянка рухової зони кори наділяє нас «1) винятковою здатністю виконувати надзвичайно майстерну роботу, користуючись руками й пальцями, у тому числі великими, і 2) спроможністю говорити, використовуючи рот, губи, язик та м’язи обличчя» (А. Гайтон, «Підручник з медичної фізіології», англ.).

Розгляньте коротко, як впливає рухова зона кори на вашу здатність розмовляти. Більша частина цієї зони займається органами мовлення. Це допомагає пояснити, чому людина володіє безприкладним вмінням спілкуватися. Хоч наші руки теж працюють під час спілкування (ними ми пишемо, жестикулюємо або розмовляємо мовою жестів), але першу скрипку зазвичай грають уста. Людська мова — від першого слова дитяти до розмови старшої людини — це, безперечно, диво з див. Коло 100 м’язів язика, губ, щелеп, горла й грудної клітки створюють разом незліченну кількість звуків. Задумайтесь над такою цікавою річчю: одна клітина мозку чудово справляється з управлінням 2000 волокон литкового м’яза атлета, але ті мозкові клітини, які керують голосовим апаратом, зосереджуються лише на 2—3 м’язових волокнах. Чи ж це не натякає на те, що наш мозок спеціально споряджений для спілкування?

Кожна коротенька фраза, яку ви вимовляєте, вимагає м’язових скорочень за особливим зразком. Значення виразу може змінюватися залежно від того, з якою інтенсивністю й протягом скількох часток секунди скорочуються різні м’язи. «У стані спокою,— пояснює фахівець у галузі мовлення д-р Вільям Г. Перкінс,— ми вимовляємо близько 14 звуків за секунду. Це вдвічі швидше, ніж можливо контролювати свій язик, губи, щелепу або інші частини мовного апарату, якщо рухатимемо ними окремо. Однак під час мови м’язи цих частин тіла працюють як пальці вправної друкарки або майстерного піаніста. Виняткова узгодженість їхніх рухів нагадує чудову гармонійну симфонію».

Інформація, необхідна для того, щоб лише запитати: «Як справи?» — зберігається у певній ділянці лобової частки вашого мозку, яка називається центром Брока. Дехто вважає, що ця ділянка і є мовним центром. Нобелівський лауреат сер Джон Екклс написав: «Жодного центру, який би відповідав... мовному центру Брока, не було виявлено в мавп». Навіть якщо подібні центри знайдуться у тварин, факт залишається фактом: ученим не вдається добитися від мавп чогось більшого, ніж кілька елементарних звуків мови. Але ви можете говорити складною мовою. Для цього ви просто складаєте разом слова, згідно з граматикою вашої мови. Центр Брока допомагає робити це як усно, так і на письмі.

Звичайно, вам не оволодіти чудом мовлення, якщо ви не знаєте принаймні однієї мови й не розумієте значення слів. Це вимагає залучення до роботи іншої особливої ділянки вашого мозку, відомої як центр Верніке. Тут мільярди нейронів розрізняють значення усного чи написаного слова. Центр Верніке допомагає вам розібратися у різних твердженнях і зрозуміти прочитане чи почуте; тож ви можете дізнатися про щось та розумно відреагувати.

У вас є навіть більше помічників, яким ви завдячуєте своєю плавністю мови. Для прикладу: усне «Привіт!» може передати безліч значень. Тон голосу часто виявляє, чи ви щасливі, збуджені, знуджені, поспішаєте, роздратовані, сумні або перелякані, а також може навіть засвідчити ступінь цих емоційних станів. Інший центр мозку постачає інформацію про емоційне забарвлення мови. Отже, коли ви спілкуєтесь, для вас працюють різні частини мозку.

Шимпанзе, яких навчили елементарної мови жестів, починають «говорити» тільки тоді, коли хочуть поїсти чи задовільнити інші прості бажання. Д-р Дейвід Премак, який пробував навчити шимпанзе простого несловесного спілкування, дійшов такого висновку: «Людська мова — це джерело сорому для еволюційної теорії, бо потенціал її [мови] набагато більший, ніж можна пояснити».

Можливо, ми цікавимось: «Чому люди володіють цим дивовижним вмінням передавати думки й почуття, запитувати й відповідати?» «Енциклопедія мови й мовознавства» (англ.) каже, що «[людська] мова є особливою», й визнає: «Пошук її попередників у тваринному спілкуванні не дуже допомагає подолати колосальну прірву, яка існує між мовою людей і тварин». Професор Людвіґ Келер підсумував різницю так: «Людська мова — це таємниця, божественний дар і диво».

А яка безодня лежить між жестами мавп і надзвичайними мовними здібностями дітей! Сер Джон Екклс звертав увагу на те, що відомо більшості з нас,— на здатність «дітей, навіть 3-річних, у пошуках розуміння свого світу засипати старших питаннями». Він додав: «На відміну від них, мавпи ні про що не запитують». Так, тільки люди формулюють питання, у тому числі питання про сенс життя.

Не лише пам’ять!

Коли ви дивитеся у дзеркало, то, можливо, згадуєте, якими були в молоді роки, а може, навіть думаєте, як виглядатимете з віком чи після того, як зробите макіяж. Ці думки часом виникають майже підсвідомо, але насправді відбувається щось дуже незвичайне, чого ніколи не трапляється з тваринами.

На противагу тваринам, які переважно живуть сьогоднішнім днем, люди можуть обдумувати минуле й планувати на майбутнє. Робимо ми це завдяки здатності мозку зберігати майже необмежений обсяг інформації. Щоправда, тварини теж не позбавлені пам’яті цілком — вони можуть знайти дорогу додому або пригадати, де захована їжа. Однак їм аж ніяк не рівнятися з людьми. За підрахунками одного вченого, наш мозок може зберігати інформацію, що «заповнила б близько двадцяти мільйонів томів — стільки, скільки їх налічується у найбільших бібліотеках світу». На думку деяких неврологів, у середньому за життя людина використовує лише 1/100 частку 1 процента (або 0,0001) свого розумового потенціалу. Ви, можливо, запитаєте: «Чому ж ми тоді наділені мозком з таким великим потенціалом, якщо використовуємо протягом свого життя зовсім незначну його частину?»

Проте наш мозок є не лише бездонним сховищем інформації, чимось на зразок суперкомп’ютера. Професори біології Роберт Орнштайн і Річард Ф. Томпсон написали: «Здатність людського мозку вчитися — зберігати й згадувати інформацію — це найдивовижніше явище біологічного всесвіту. Все, завдяки чому ми можемо називати себе людьми,— мова, мислення, знання, культура — результат цієї незвичайної здатності».

«Людський мозок складається майже цілковито з кори [головного мозку]. Наприклад, мозок шимпанзе теж має кору, але пропорційно вона набагато менша. Завдяки корі головного мозку ми можемо думати, згадувати й уявляти. По суті, ми є людьми завдяки властивостям кори головного мозку» (Едоардо Бончінеллі, керівник досліджень з молекулярної біології, Мілан, Італія).

● Кора головного мозку — це поверхневий шар мозку, який найсильніше пов’язаний з розумом. Кора головного мозку людини, якщо її розрівняти, вкрила б чотири аркуші друкарського паперу, кора шимпанзе — лише один аркуш, а кора щура — тільки поштову марку («Саєнтифик америкен»).